Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
12 грудня 2018 р. № 520/9723/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61140, м. Харків, вул. Гольдбергівська, 15) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) з 01 січня 2018 року; визнати протиправною бездіяльність Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824) щодо невиплати ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 року включно; зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824) виплатити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 року включно з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; відповідно до п.1 ч. 1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць; розподілити судові витрати відповідно до статті 139 КАС України.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням антитерористичної операції в її населеному пункті вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Харківської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте, відповідач з січня 2018 року не виплачував їй пенсію з підстав, не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачка вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 12.11.2018 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідачем, 21.11.2018 року надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив що виплата пенсії призупинена, на підставі обміну інформацією про внутрішньо переміщених осіб з Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району м.Харкова. Рішенням УПсЗН від 18.01.2018 року №53 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6333005601 від 25.02.2015 року. На підставі протоколу засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Основ'янського району № 24 від 11.06.2018 року позивачці поновлено виплату пенсії рішенням від 10.07.2018 року, виплата пенсії поновлена з 01.01.2018 року. Враховуючи зазначене, Управління діяло правомірно щодо призупинення виплати пенсії позивачу, а отже позовні вимоги є незаконними, та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачка є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_3, яке міститься у матеріалах справи.
Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради від 04.06.2018 року № 0000550199 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивачки є: АДРЕСА_2.
Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Слобожанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Харків та отримувала пенсію, з січня 2018 року виплата пенсії припинена. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивачка звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте згідно з наявною в матеріалах справи листа відповідача від 15.08.2018 року № 236/В-4 встановлено, що виплата пенсії припинена виплата пенсії припинена внаслідок скасування довідка внутрішньо переміщеної особи.
Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зауважує, що посилання відповідача на окремий порядок при виплаті пенсій, визначений Кабінетом Міністрів України, суд вважає необґрунтованим, оскільки при зверненні позивачки з заявою про поновлення пенсійних виплат відповідний порядок не прийнято, відповідно право особи на виплату пенсійних виплат не може бути поставлено в залежність від наявності такого порядку, в силу норм прямої дії ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачці з січня 2018 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, заборгованості з нарахованих пенсійних виплат та зобов'язання відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з 01.01.2018 року по 31.07.2018 року підлягають задоволенню.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 від 03.05.2018 р. (провадження № Пз/9901/20/18).
Щодо вимоги про виплату заборгованості з урахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Відтак, оскільки з моменту припинення виплати пенсії, пенсія не тільки не виплачувалась, але і не нараховувалась, тому вказані вимоги є безпідставними.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав викладених вище.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив
Адміністративний позов задовольнити частково
Визнати протиправною бездіяльність Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) з 01 січня 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824) щодо невиплати ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 року включно.
Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824) виплатити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.01.2018 р. по 31.07.2018 року включно
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зоркіна Ю.В.