Справа № 826/9167/17 Суддя першої інстанції: Літвінова А.В.
11 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Кузьмишиної О.М. та Степанюк А.Г.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участі:
представника позивача: - ОСОБА_1,
- ОСОБА_2,
представника відповідача: - Семків М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 05.05.2017 року №45252-1305,
У липні 2017 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 05.05.2017 року №45252-1305, в якому просив:
- податкове повідомлення - рішення форми «ф» від 05.05.2017 року № 45252-1305 ГУ ДФС у м. Києві, прийняте стосовно ОСОБА_4 - скасувати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити/доповнити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, як фізична особа - підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування (є платником єдиного податку) є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, яке ним, як платником єдиного податку, використовується для здійснення господарської діяльності, а тому, в силу приписів норм КАС України є платником земельного податку з фізичних осіб, разом з тим, контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірність розрахунку грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_4 починаючи з 01.04.2013 року є платником єдиного податку за ставкою 20%, та займається наступними видами господарської діяльності: діяльність засобів тимчасового розміщення, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, надання інших індивідуальних послуг, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку від 13.03.2013 р. №279188, наявною в матеріалах справи.
ОСОБА_4 відповідно до договорів купівлі-продажу квартири від 03.11.2000 р. є власником квартири АДРЕСА_2, загальною площею 53.70 кв.м. та квартири АДРЕСА_3, загальною площею 72.60 кв.м.
Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.09.2001 року №1930 відповідні жили приміщення (квартири АДРЕСА_4) переведені у нежилі.
Вказані приміщення, належні йому на праві власності використовуються позивачем для провадження власної господарської діяльності.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 05.05.2017 року №45252-1305, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 16 014, 95 грн.
Вважаючи вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції та доводи позивача про те, що ФОП ОСОБА_4 є платником земельного податку у розумінні податкового законодавства.
Частиною 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів також враховує, що при вирішенні питання правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов'язання, як правомірно вказано судом першої інстанції.
Так, судом першої інстанції було вірно вказано, що відповідачем взагалі не виконано передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій, не було надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, не надано дані державного земельного кадастру і матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача.
Позивачем натомість рішення суду в цій частині не оскаржується, відповідачем взагалі апеляційну скаргу на рішення суду подано не було, з урахуванням чого, колегія суддів не вважає за доцільне переглядати рішення суду в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року - без змін
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.М.Кузьмишина
А.Г.Степанюк
Повний текст рішення складений 11 грудня 2018 року.
v