Справа № 826/10393/17 Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
11 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Кузьмишиної О.М. та Степанюка А.Г.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання незаконною вимоги,
У серпні 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання незаконною вимоги, в якому просив:
- визнати незаконною вимогу Національної поліції України про необхідність отримання ОСОБА_1 дозволу на право зберігання та носіння зброї.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 09 травня 2014 року Головним управління МВС України в місті Києві позивачу видано дозвіл на право носіння та зберігання зброї № НОМЕР_1 терміном дії до 09 травня 2017 року.
Після спливу терміну дії даного дозволу позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в місті Києві із заявою без зазначення дати, в якій просив:
- повідомити чи зобов'язаний він виконувати додаткові вимоги (окрім надання медичних довідок, договорів страхування, фотокарток та оплати вартості бланків) з приводу «відстрілу» гільз (набоїв);
- вказати нормативний зміст таких вимог (реквізити розпорядчого акту, його дату та номер, конкретний пункт посилання на нього тощо), зазначивши, що запитувана інформація необхідна для вирішення питання щодо можливого звернення до суду щодо оскарження актів, на яких такі вимоги ґрунтуються;
- вказати адреси пунктів (контор, приміщень), де можна буде зробити такі відстріли (якщо їх треба робити) і часи роботи;
- надати дозвіл на те, щоб повезти карабін на перереєстрацію після закінчення терміну дії вищевказаного дозволу, оскільки не виключає можливості різного роду некоректних дій з боку працівників правоохоронних органів у такому випадку.
Листом від 22 червня 2017 року № в-4209/125/19/01-2017 Головне управління Національної поліції в місті Києві надало відповідь ОСОБА_1 на його звернення. Зокрема повідомило, що до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронами до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 1998 року за № 637/3077, не внесено норму, яка вже міститься в п.п.2.5.2 Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС, затвердженої наказом МВС України від 10 вересня 2009 року № 390, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2009 року за № 963/16979, відповідно до якого, експериментальному відстрілу підлягає нарізна мисливська, спортивна та нагородна вогнепальна, газова зброя та зброя «несмертельної дії», яка перебуває в особистому користуванні громадян та на об'єктах дозвільної системи у процесу її реєстрації та перереєстрації, та яка також є обов'язковою для виконання.
Заявнику повідомлено електронну адресу Інтернет-ресурсу, де можна знайти інформацію стосовно переліку адрес та телефонів підрозділів, які уповноважені для проведення експериментального відстрілу зброї під час її реєстрації, перереєстрації з подальшою видачею відповідних документів. Також зазначено, що відповідно до пункту 12.13 наказу МВС України від 21 серпня 1998 року № 622 під час перенесення або перевезення вогнепальна, пневматична зброя має бути у розрядженому стані та находитися у спеціальному чохлі, кейсі, футлярі тощо. Під час перенесення або перевезення зброї та боєприпасів до неї, основних частин зброї, пристроїв та патронів до них власник зобов'язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право зберігання та носіння такої зброї, основних частин зброї та пристроїв, інший документ на перевезення мисливської зброї в межах міста діючим законодавством не передбачений.
Не погоджуючись із такою відповіддю та розцінюючи її як вимогу Національною поліцією України отримання ОСОБА_1 дозволу на право зберігання та носіння зброї, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
З аналізу вищевказаних статей можна зробити висновок, що захисту підлягає саме порушене право особи.
Відповідно до пп. 9, 10 ч. 5 ст. 160 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язком позивача є зазначення в позовній заяві обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача, а у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту. порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Разом з тим, зі змісту аналізу листа Головного управління Національної поліції в м. Києві (управління превентивної діяльності) від 22.06.2017 року № 4209/125/19/01-2017 колегією суддів не вбачається вимог управління поліції відносно позивача, останній містить посилання на норми чинного законодавства, що регулюють питання щодо продовження терміну дії дозволу на право зберігання та носіння мисливської нарізної зброї по суті запитуваної позивачем інформації, а тому, на переконання суду, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання позивача на той факт, що останній фактично не має змоги виконати вимоги, передбачені чинним законодавством щодо надання набоїв (патронів) для відстрілу зброї та, власне перевезення зброї, у зв'язку із закінченням терміну дії дозволу, не може братися судом до уваги, адже відповідачем надано ґрунтовну відповідь із посиланням на норми чинного законодавства, а саме - Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронами до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 1998 року за № 637/3077 та Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС, затвердженої наказом МВС України від 10 вересня 2009 року № 390, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2009 року за № 963/16979, які, на час звернення позивача із відповідною заявою були чинними та в судовому чи іншому порядку не скасовувались, нечинними не визнавались.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.М.Кузьмишина
А.Г.Степанюк
Повний текст виготовлено 11 грудня 2018 року.