П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/221/16
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Крусяна А.В.,
Яковлєва О.В.
при секретарі: Шатан В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, -
У січні 2016р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ГУ НП в Одеській області, Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третя особа: ГУ ДКС України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області за №1609 о/с від 4.11.2015р. про звільнення ОСОБА_2 згідно п.10 та 11 розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 "г" (через скорочення штатів);
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області, призначити ОСОБА_2 на рівнозначну посаду тій, що він займав на час звільнення, у слідчому відділі Приморського ВП у м.Одесі ГУ НП в Одеській області;
- вважати вимушеним, у зв'язку з виданням наказу за №1609 о/с від 4.11.2015p., прогул позивача та зобов'язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області виплатити відповідне грошове забезпечення з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення;
- стягнути з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_2 суму завданої моральної шкоди у розмірі 50 000грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він з вересня 2006р. проходив службу в органах внутрішніх справ України та займав посаду старшого слідчого СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
У листопаді 2015р. начальником ГУ МВС України в Одеській області прийнято наказ за №1609 о/с від 4.11.2015р., яким ОСОБА_2 звільнено у запас Збройних сил через скорочення штатів. Про своє звільнення ОСОБА_2 дізнався 14.12.2015р.. На час винесення вищезазначеного наказу про звільнення, знаходився на лікарняному, у зв'язку із травмою отриманою через свою професійну діяльність.
Позивач вважає, що рішення про звільнення прийнято без погодження з профспілковим органом; без врахування права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ та без пропозиції щодо переведення на іншу роботу; без врахування тривалого безперервного стажу у Приморському РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області; без попередження позивача за 2 місяці до звільнення.
Крім того, ОСОБА_2 вказує, що наказ про звільнення у зв'язку із скороченням штатів датований 4.11.2015р., а витяг з наказу та трудову книжку йому було видано лише 14.12.2015р., що є навмисним затягуванням строку, відведеного законом та позбавленням його права у разі відмови в призначенні до ГУ НП в Одеській області на подачу заяви про бажання проходити службу в будь-якому органі НП України. Персонального повідомлення позивача про скорочення не відбулось взагалі, про незаконність звільнення свідчить ще й той факт, що в трудовій книжці не вказана стаття КЗпП України, на підставі якої ОСОБА_2 було звільнено.
Позивач вважає, що такими діями йому було завдано моральну шкоду, оскільки це спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків та породило невпевненість у майбутньому.
Посилаючись на вказані обставини просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ МВС України в Одеській області приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_2 діяв в межах своїх повноважень та на підставі діючого законодавства України.
Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, що з 2006р. ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Наказом ОМУ ГУМВС України в Одеській області за №90 о/с від 11.07.2014р. ОСОБА_2 призначено на посаду старшого слідчого СВ Приморського PB ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
В подальшому, наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області за №1609 о/с від 4.11.2015р. капітана міліції ОСОБА_2, слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, у відповідності до п.10 та 11 розділу XI ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ було звільнено з 6.11.2015р. у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів).
Перевіряючи правомірність наказу ГУ МВС України в Одеській області, з урахуванням підстав, за якими позивач просить визнати його протиправними та незаконними, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За правилами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється ЗУ «Про міліцію» за №565-XII від 20.12.1990р. (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Приписами ст.18 вказаного ЗУ «Про міліцію» визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням №114, у відповідності до п.8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
У відповідності до п.10 розд. ХІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» за №580-VIII від 2.07.2015р. працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відповідно до п.11 розд. ХІ Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.
Приписами п.64 «г» Положення (в редакції постанови КМУ за №885 від 28.10.2015р. чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що вищезазначені норми розд.ХІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про національну поліцію» та Положення, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
За правилами п.9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про Національну поліцію» за №580-VIII від 2.07.2015р. працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
У відповідності до п.8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно п.1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про поліцію, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) п.1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 6.08.2015р.), таким чином п.9 набрав чинності з 7.08.2015р..
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, апеляційний суд зазначає, що оскільки Закон опубліковано 6.08.2015р., то з цієї дати позивач вважається попередженим про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що з моменту з моменту опублікування ЗУ «Про Національну поліцію» (з 6.08.2015р.) та до прийняття спірного наказу (4.11.2015р.) про звільнення позивача за п.64 «г» (через скорочення штату), ОСОБА_2 не виявив бажання (ні в письмовому, ні в усному вигляді) продовжити службу в органах Національної поліції, з відповідним рапортом до керівництва УМВС в області він не звертався та вказане ОСОБА_2 не заперечується.
Приписами п.5 ст.36 КЗпПУ визначено, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення.
Загальний перелік підстав для розірвання трудового договору та звільнення службовця з роботи, передбачений ст.40 КЗпП України.
Так, згідно положень вказаної статті, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як вже зазначалося раніше, у зв'язку з реформуванням органів внутрішніх справ, було розпочато процедуру ліквідації ГУМВС України в Одеській області та скорочено його штат, з урахуванням чого, апеляційний суд зазначає, що у МВС дійсно мали місце реорганізація установи із скороченням чисельності або штату працівників.
У відповідності до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 ЗУ «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
З урахуванням того, що Закон опубліковано 6.08.2015р. та саме з цієї дати позивач вважається попередженим про майбутнє звільнення через скорочення штатів, апеляційний суд вважає, що при звільненні ОСОБА_2 дотримано вимоги ст.49-2 КЗпП України.
Що стосується посилань позивача на ту обставину, що його було звільнено під час перебування на стаціонарному лікуванні, чим порушено вимоги ст.40 КЗпП України, апеляційний суд зазначає наступне.
За правилами ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Зважаючи на те, що скорочення відбулось у зв'язку із повною ліквідацією ГУ МВС України в Одеській області, доводи ОСОБА_2 про протиправність наказу за №1609 о/с від 4.11.2015p. з підстав прийняття його в період його тимчасової втрати працездатності до уваги суд не приймає, беручи до уваги також і пряму вказівку на це в п.11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію».
Що стосується посилань позивача на постанову ВС у справі №П/811/193/16, апеляційний суд зазначає наступне.
У постанові Верховного суду від 16.05.2018р. у справі №П/811/193/16 йшлося про недотримання гарантій обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, які згідно ч.3 ст.184 КЗпП України можуть бути звільнені виключно у разі повної ліквідації підприємства та за умови обов'язкового працевлаштування.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що вказаний висновок ВС не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки позивачка по справі ВС на момент звільнення за п.9 розділу ХІ Закону №580-VIII та п.64 «г» (скорочення штатів) 6.11.2015р. перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, оскільки ГУ МВС приймаючи наказ про звільнення позивача діяло на підставі та у спосіб визначений законодавством України.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 грудня 2018р.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв