10 грудня 2018 року справа №234/17657/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., при секретарі судового засідання Романченко Г.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Підгорної Є.П., розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 серпня 2018 р. у справі № 234/17657/17 (головуючий І інстанції Михальченко А.О.), яке складено в повному обсязі 22 серпня 2018 року у м.Краматорську Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Краматорської міської ради треті особи міський голова Панков Андрій Вікторович, комунальне підприємство "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 11 липня 2017 до договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом №15/09-30 від 30.09.2016 року,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Краматорської міської ради, виконавчого комітету Краматорської міської ради, треті особи - Міський голова м.Краматорська Панков Андрій Вікторович, заступник міського голови Ніконенко Світлана Євгенівна, комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про визнання недійсною з моменту підписання сторонами Додаткову угоду №1 від 11.07.2017 року до договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом №15/09-30 від 30.09.2016 року; визнання недійним з моменту підписання сторонами договір №9-2017 від 04.08.2017 року на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 07 грудня 2017 року роз'єднані провадження у справі та виділені у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Краматорської міської ради, третя особа - заступник міського голови Ніконенко Світлана Євгенівна про визнання недійним з моменту підписання сторонами договір №9-2017 від 04.08.2017 року на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування. (провадження 234/19093/17) та вимоги про визнання недійсним з моменту його підписання додаткової угоди № 1 від 11 липня 2017 року (провадження 234/17657/17) що є предметом розгляду цієї справи.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 серпня 2018 року позовні вимоги щодо визнання недійсної додаткової угоди № 1 від 11 липня 2017 року до договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом від 30.09.2016 № 15/09-30 залишені без задоволення. Суд першої інстанції обґрунтовуючи своє рішення вважав, що під час укладання угоди голова Краматорської міської ради Панков А.В., відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», мав повноваження на її (угоди) укладання.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 Звернувся з апеляційною скаргою у якій зазначив, що судом першої інстанції порушені вимоги матеріального права, які полягають у тому, що додаткова угода, відповідно п.п.1 п.»а» ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повинна була затверджена на пленарному засіданні міської ради.
Позивач зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, оскільки в органах місцевої влади не має такої посади - голова Краматорської міської ради а є посада міський голова м.Краматорська. Суд першої інстанції у рішенні замість зазначення «додаткова угода» зазначає «вищевказаний договір». Крім того, Панков А.В. не мав права на підписання угоди.
Також апелянт вважав, що були порушені норми процесуального права, які полягають у тому, що суд першої інстанції, після судових дебатів постановив ухвалу про повернення до з'ясування обставин та за своєю ініціативою запропонував надати докази по справі. При цьому ніяких клопотань про поважність причин пропуску строку на подання доказів не з'ясовувалося.
Крім того, ОСОБА_1 вважав, що під час розгляду справи був допущений представник відповідача, який не мав повноважень представляти інтереси міської ради у суді.
Щодо наявності порушення його прав, апелянт зазначив, що неналежне виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень є само по собі порушенням публічних прав громадянина України.
Просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 11 липня 2017 року.
У відзиві на апеляційну скаргу міський голова Панков А.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що додаткова угода була укладена відповідно до вимог ст.ст. 651, 654 ЦК України. Додаткова угода не містить питань передачі іншим органам повноважень щодо управління майном, визначення меж повноважень щодо такого управління. Угода була підписана відповідно вимог п.14 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з яким міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з підприємствами. Вважає, що процесуальних порушень під час розгляду справи не було і представник відповідача мав повноваження на участь у справі відповідно до вимог ст.55, 59 КАС України. Також вважав, що права позивача додатковою угодою, яка є предметом спору не порушуються. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив на апеляційну скаргу КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» за змістом є подібним відзиву міського голови Панкова А.В.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі. Також просив недопускати до участі у справі представника відповідача - Краматорської міської ради, оскільки вважав, що вона не має повноважень на ведення справи у суді.
Представник відповідача Підгорная Є.П. дала пояснення подібні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.
Щодо питання допуску представника відповідача до участі у судовому засіданні суд апеляційної інстанції зазначає, що частина 3 статті 55 КАС України передбачає, що юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Відповідно до ст.59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Згідно до п.14 ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.
Наявна в матеріалах справи довіреність, видана від імені Краматорської міської ради за підписом Панкова А.В., який є міським головою, завірена печаткою Краматорської міської ради.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що інтереси міської ради у суді представляє працівник відділу правового забезпечення та захисту інтересів територіальної громади Краматорської міської ради.
Відповідно до п.1 Розділу II Положення про відділ правового забезпечення та захисту інтересів територіальної громади Краматорської міської ради, затвердженого рішенням міської ради №40/УІІ-287 від 27.06.2018 року (надалі - Положення), до основних напрямків діяльності та завдань відділу належить представлення інтересів Краматорської міської ради, Виконавчого комітету Краматорської міської ради у судах.
Згідно п.2 Розділу III Положення відділ відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції "Забезпечує представлення інтересів міської ради, виконкому міської ради у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій. Представлення інтересів міської ради, виконкому міської ради у судах згідно цього пункту здійснюється працівниками відділу на підставі довіреності, виданої від імені міської ради, виконкому міської ради за підписом міського голови, з обсягом повноважень, прав та обов'язків, що надані позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому ЦК України, ЦПК України, ГПК України, КАС України, КПК України".
При таких обставинах суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для участі представника Краматорської міської ради у судовому засіданні.
У судове засіданні представники третіх осіб не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. При таких обставинах суд розглянув справу у відсутність осіб, які не з'явилися.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
11 липня 2017 року між виконавчим комітетом Краматорської міської ради, в особі голови Краматорської міської ради Панкова А.В. (замовник за договором) та комунальним підприємством «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління», в особі виконуючого обов'язки директора Соловєя С.В. (перевізник за договором) укладено додаткову угоду №1 до договору №15/09-30 від 30.09.2016 про організацію надання транспортних послуг з перевезення міським електричним транспортом.
Відповідно до додаткової угоди предметом договору від 30.09.2016 №15/09-30 є пасажирські перевезення міським наземним електричним транспортом, що здійснює перевізник за замовленням замовника шляхом надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу, а також інших послуг, пов'язаних з таким перевезенням (далі транспортні послуги). Замовник надає право перевізнику здійснювати зазначені транспортні послуги за визначеними тролейбусними маршрутами (без врахування трамвайних маршрутів) та зобов'язується сплачувати за фактично виконанні перевізником транспортні послуги на умовах цього договору (п. 1 розділу «Предмет договору»).
Спірна додаткова угода змінює п.1, п.2.1,п. 2.2, п.2.3.до договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом від 30.09.2017 № 15/09-30 та визначає предмет договору - пасажирські перевезення міським наземним електричним транспортом, що здійснює перевізник за замовленням замовника шляхом надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу, а також інших послуг, пов'язаних з таким перевезенням (далі транспортні послуги). Замовник надає право перевізнику здійснювати зазначені транспортні послуги за визначеними тролейбусними маршрутами (без врахування трамвайних маршрутів) та зобов'язується сплачувати за фактично виконанні перевізником транспортні послуги на умовах цього договору. Цією угодою встановлюються вартість, обсяги, показники, транспортних послуг, тарифи на транспортні послуги та завдання перевізника щодо обсягу доходів від продажу проїзних документів.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Тобто, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду публічно-правових спорів, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд апеляційної інстанції вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Спір у справі, що розглядається, виник щодо законності дій щодо укладення додаткової угоди, якою вже встановлені певні права та обов'язки. Тобто у даному випадку предметом спору не є владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень і заявляючи вимоги про визнання додаткової угоди недійсною сам позивач посилається на порушення вимог ст.203, 207, 215, 317 Цивільного кодексу України.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави суду апеляційної інстанції вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту господарських інтересів, відповідно до спірної угоди.
Суд апеляційної також зазначає, що Верховний суд України в постанові від 10 травня 2016 року по справі №21-713а16 дійшов висновку про те, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів є суб'єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та перевізником-претендентом відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Спори щодо позовних вимог про визнання недійсними укладених договорів на виконання пасажирських перевезень згідно зі статтею 12 ГПК підвідомчі господарським судам.
Тобто висновок Верховного суду України полягає у тому, що, у разі наявності спору щодо визнання недійсними вже укладених договорів на виконання пасажирських перевезень вимоги про визнання їх недійсними необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що подібний підхід застосовується Верховним Судом і при розгляді справ у земельних правовідносинах. Так Верховний Суд не відносить спори з суб'єктом владних повноважень до адміністративної юрисдикції у разі існування вже оформленого права власності на земельну ділянку (що є подібним по справі, що розглядається, оскільки певні права щодо перевезення пасажирів, вже оформлені додатковою угодою). При цьому позивач, у даному випадку, також не є учасником цього адміністративного процесу, яким вже оформлено певне право (як наприклад, рішення ВП ВС від 04 квітня 2018 року, справа № 813/7654/14).
Частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина 1 статті 20 ГПК України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки спір по цій справі виникає з договірних правовідносин, то у відповідності до вимог ст.20 ГПК підлягає вирішенню господарським судом.
Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене, що привело до невірного вирішення справи.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні цього Суду у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року висловлено думку, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права, які в даному випадку не впливають на вирішення питання щодо віднесення справи до господарської юрисдикції.
Так, абзацом 2 частини 1 статті 319 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції зроблений невірний висновок про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 239 КАС України суд апеляційної інстанції роз'яснює право позивача на звернення до суду з цим позовом за правилами господарського судочинства.
Повний текст постанови складений 12.12.2018 року.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 3, 4, 19, 46, 238, 305, 310, 315, 319, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 серпня 2018 р. у справі № 234/17657/17- задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 серпня 2018 р. у справі № 234/17657/17- скасувати.
Провадження по справі ОСОБА_1 до Краматорської міської ради треті особи Міський голова Панков Андрій Вікторович, Комунальне підприємство "Краматорське трамвайно-тролейбусне управління" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 11 липня 2017 до договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом №15/09-30 від 30.09.2016 року- закрити.
На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
А.А.Блохін