ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2018 року № 826/15209/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України
провизнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ) та Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить:
- визнати незаконною та скасувати постанову СБУ від 26.05.2017 № 8/1/5-7957 про заборону ОСОБА_1 в'їзду в Україну;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України скасувати в системі бази даних «Гарт-1» заборону в'їзду з індексом «Д» відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позовні вимоги вмотивовано протиправністю оскаржуваного рішення, яке є необґрунтованим, оскільки не містить викладення обставин щодо факту вчинення позивачем суспільно-небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, попередження виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ, що може бути підставою для заборони в'їзду в Україну. Стаття 358 Кримінального кодексу України, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, не належить до злочинів проти основ національної безпеки України, а згідно з установленою законодавством підслідністю розслідування злочину, передбаченого цією статтею належить до повноважень Національної поліції України. Крім того, позивач не перебуває на обліку в якості засудженого, обвинуваченого чи підозрюваного. На території України позивач легально працював відповідно до отриманого в установленому порядку дозволу. Також не відповідають дійсним обставинам справи встановлені СБУ України факти нібито використання позивачем підроблених документів для отримання дозволу на роботу в Україні, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення. До того ж лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.01.2018 №0.184-4164/0/15, на який посилається СБУ, обґрунтовуючи встановлення фактів використання позивачем підроблених документів, не міг бути застосований цим органом, оскільки був отриманий останнім уже після прийняття оскаржуваного рішення.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач Служба безпеки України у письмовому відзиві та його представник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про правомірність оскаржуваного рішення про заборону в'їзду позивачу в Україну, оскільки таке рішення прийняте в межах повноважень СБУ, з дотриманням установленого порядку та з урахуванням виявлених фактів використання позивачем підроблених документів для отримання дозволу на роботу в Україні.
Підроблені документи, виявлені СБУ під час здійснення заходів з протидії нелегальній міграції, яка згідно зі статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», є загрозою у сфері забезпечення державного кордону України.
Так, зокрема, Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ здійснюється оперативне супроводження розслідування кримінального провадження №4201710101000001 від 10.01.2017 за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України за фактом налагодження службовими особами механізму видачі іноземцям документів легалізації (дозволів на працевлаштування) за отримання неправомірної вигоди. В ході супроводження вказаного кримінального провадження отримано інформацію про те, що використовуючи механізм видання за підробленими документами дозволів на працевлаштування Київським міським центром зайнятості легалізовано перебування та працевлаштування громадянина Російської Федерації ОСОБА_1
СБУ встановлено, що підставою для видачі позивачу дозволу на працевлаштування слугували довідки, виготовлені та видані ТОВ «Клініка ім. Гальченко В.В.» у період часу, коли він перебував за межами України.
У зв'язку з викладеним СБУ вбачає в діях ОСОБА_1 ознаки злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів, бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).
Водночас такі дії позивача кваліфіковані СБУ як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, що й стало підставою для заборони йому в'їзду в Україну.
Відповідач Адміністрація Державної прикордонної служби України письмового відзиву на позовну заяву до суду не надала, представника в судове засідання не направила, хоча належним чином повідомлена про судовий розгляд справи.
Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи в судовому засіданні, продовжив її розгляд у письмовому провадженні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Російської Федерації та відповідно до дозволу Київського міського центру зайнятості від 07.07.2016 серії АА №011349 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства працював на посаді системного програміста в ТОВ «ЕМ АЙТІ КОМПАНІ». Строк дії дозволу до 06.06.2017.
Під час перетину кордону на в'їзд до України 20.08.2017 в аеропорту «Київ» (Жуляни) позивач отримав рішення про відмову в перетинанні державного кордону на в'їзд в Україну від 20.08.2017, підставою для прийняття якого вказано частину третю статті 2 пункту 8 Закону України «Про прикордонний контроль» з причини наявності у позивача рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну та внесення прізвища позивача в систему бази даних «Гарт-1» із забороною в'їзду з індексом «Д».
Листом від 08.09.2017 №0.64-28845/0/15-17 Державна прикордонна служба України повідомила адвоката позивача ОСОБА_6 про те, що станом на 07.09.2017 виконує доручення СБУ від 06.06.2017 №8/1/5-7958 щодо заборони в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 строком до 26.05.2020.
Указаним дорученням Державній прикордонній службі України доручено доповнити контрольний список осіб, яким СБУ заборонило в'їзд в Україну, такими даними: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, місце народження м. Грозний Чеченської Республіки, місце проживання Російська Федерація, стать чоловіча. Підставою для цього вказано постанову СБУ України від 29.05.2017 №8/1/5-7957.
При цьому судом встановлено, що в частині зазначення дати прийняття постанови СБУ №8/1/5-7957 в дорученні міститься описка, оскільки насправді постанова датована 26.05.2017.
Указаною постановою встановлено, що в ході здійснення пошукових контррозвідувальних заходів у сфері державної безпеки в установленому законодавством порядку СБУ отримано інформацію про створення ОСОБА_1 передумов до вчинення злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України.
З метою забезпечення національної безпеки України та недопущення налагодження каналу легалізації на території держави громадян Російської Федерації відповідно до абзацу 1 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пунктів 3, 7 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344, СБУ заборонила громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в'їзд на територію України терміном на три роки.
Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012) при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки» Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 2 цього Закону на Службу безпеки України покладено в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Порядок прийняття СБУ рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344), затвердженою наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 № 344.
Пунктом 2 Інструкції №344 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ.
Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.
У довідці зазначаються:
1) дані про особу, якій передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;
2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
4) пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
Відповідно до пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.
Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов'язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.
Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток до Інструкції).
Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.
Відтак, передумовою для прийняття СБУ постанови про заборону позивачу в'їзду в Україну є прийняття вищевказаної довідки, яка, в обов'язковому порядку повинна містити:
- виклад обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, що викладаються згідно з пунктом 2 вищевказаної Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
- обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
- пропозиції щодо строку заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
- відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
Однак, СБУ не надала до суду копію зазначеної довідки та не повідомила про обставини, що унеможливлюють її надання.
При цьому суду взагалі не надано доказів складання згаданої довідки відповідним функціональним підрозділом Центрального управління СБУ. Не містить інформації про її складання також і оскаржувана постанова.
За відсутності цієї довідки суд приходить до висновку про недоведення СБУ дотримання процедури прийняття оскаржуваної постанови, визначеної Інструкцією №344, що відповідно свідчить про її порушення.
Відсутність довідки також унеможливлює здійснення судом у повному обсязі перевірки обґрунтованості оскаржуваної постанови, оскільки викладене в ній обґрунтування мотивів щодо заборони позивачу в'їзду в Україну у зв'язку з отриманням СБУ в ході здійснення пошукових контррозвідувальних заходів в сфері державної безпеки в установленому законодавством порядку інформації про те, що ОСОБА_1 створює передумови до вчинення злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України, не підтверджене належним чином.
Так, суду не надано доказів отримання СБУ в установленому законом порядку інформації про факт вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено саме до компетенції Служби безпеки України.
При цьому суд не бере до уваги доказ, на який посилається СБУ в обґрунтування доводів щодо факту використання позивачем підроблених документів, а саме лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.01.2018 №0.184-4164/0/15-18, що пояснюється наступним.
Так, стверджуючи про оформлення медичною установою та видачу позивачу медичних довідок, які стали підставою для надання йому дозволу на працевлаштування в Україні, в період його відсутності в Україні з 18.06.2016 по 29.06.2016, СБУ посилається на вищевказаний лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.01.2018, згідно з яким позивач виїхав з України 18.06.2016 та в'їхав в Україну 29.06.2016.
Лист отриманий СБУ та зареєстровано 26.01.2018, що підтверджується відбитком реєстраційного штаму на ньому.
Однак, дата складення цього листа 24.01.2018 та дата його отримання СБУ 26.01.2018, однозначно свідчать, що обидві події - складення листа та його отримання СБУ відбулися після прийняття останньою постанови про заборону в'їзду позивачу в Україну, отже цей лист не міг слугувати доказом встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння, на яке вказує СБУ.
За загальним правилом, встановленим статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Ураховуючи вищевикладене, СБУ необґрунтовано посилається в обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови на лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.01.2018 №0.184-4164/0/15-18, який не міг бути покладений в основу цієї постанови.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
На підтвердження обставин щодо використання позивачем медичних довідок, оформлених та виданих під час його відсутності в Україні, СБУ надано до суду копію постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі №826/16139/17, якою залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2018 про відмову ТОВ «ЕМ АЙТІ КОМПАНІ» до Київського міського центру зайнятості, третя особа Служба безпеки України, про визнання протиправним і скасування наказу від 16.06.2017 №109, яким анульовано виданий вищевказаному товариству дозвіл від 07.07.2016 №57504 на застосування праці громадянина Російської Федерації ОСОБА_1
Однак, суд також не бере до уваги указане судове рішення, оскільки воно не застосовувалося СБУ під час прийняття оскаржуваної постанови про заборону позивачу в'їзду в Україну та прийняте судом і набрало законної сили після прийняття цієї постанови.
Крім того, суд зважає на доводи позивача, який не був учасником справи №826/16139/17, і на спростування обставини щодо отримання під час виїзду з України медичних документів для отримання дозволу на роботу в Україні, зазначив, що не заперечує обставин своєї відсутності в Україні в період з 18.06.2016 по 29.06.2016, стверджуючи, що покинув Україну 18.06.2016 в суботу, а за отриманням згаданих вище медичних документів звернувся до медичного закладу напередодні від'їзду в кінці дня у п'ятницю 17.06.2016, на підтвердження чого надав лист ТОВ «Клініка імені Гальченко В.В.» від 30.05.2018. В указаному листі ТОВ «Клініка імені Гальченко В.В.» вказує, що ОСОБА_1 звернувся до медичної установи 17.06.2016, під час цього візиту в нього було відібрано необхідні аналізи для проведення лабораторних досліджень та проведення тестування в порядку проведення профілактичного наркологічного огляду і в подальшому відповідно до законодавства, яке передбачає триденний строк для опрацювання отриманих лабораторних досліджень та видачі довідок, на третій день після його візиту, тобто 21.06.2016, видано уповноваженій особі відповідний висновок спеціаліста за формою №028/0 та сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 2РРР №586913.
Також суд приймає до уваги доводи позивача стосовно відсутності порушених щодо нього в Україні будь-яких кримінальних проваджень, постановлених судами вироків суду про притягнення до кримінальної відповідальності або оголошення його в розшук, що підтверджуються: - довідкою МВС України серії ААА №0199777, відповідно до якої громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 12.02.2018 до кримінальної відповідальності на території України не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває: - листом Голосіївського управління поліції Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 06.03.2017, відповідно до якого в рамках кримінального провадження №4201710101000001 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 слідчим відділом Голосіївського УП ГУ ПН у м. Києві не повідомлялось про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, жодних слідчих дій органом досудового розслідування з ним не проводилось.
Відтак, СБУ України не надала суду належних доказів на підтвердження наявності відповідних підстав для прийняття оскаржуваної постанови, в тому числі щодо вчинення позивачем протиправного діяння на момент прийняття цієї постанови, а також того, що його в'їзд в Україну може загрожувати (становити небезпеку) національній безпеці України або громадському порядку.
Крім того, суду не надано жодних пояснень стосовно того, з яких мотивів виходила СБУ, встановлюючи строк заборони позивачу на в'їзд в Україну на три роки, що зумовлює висновок суду про необґрунтованість такого строку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На переконання суду викладених вище обставин достатньо для визнання протиправною і скасування постанови СБУ від 26.05.2017 № 8/1/5-7957 про заборону ОСОБА_1 в'їзду в Україну, що зумовлює необхідність задоволення вимоги позивача, спрямованої до СБУ.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача, спрямованої до Адміністрації Державної прикордонної служби України з огляду на таке.
Відповідно до пункту 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови про заборону особі в'їзду в Україну та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в Департаменту контррозвідки СБУ (далі - ДКР).
Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в'їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон (далі - Порядок №280), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.
Пунктом 10 Інструкції №344 також передбачено, що про надходження інформації про припинення існування обставин, на підставі яких особі було заборонено в'їзд в Україну, а також у випадку винесення судом рішення, яке набрало законної сили, щодо скасування заборони в'їзду функціональні підрозділи Центрального управління, регіональні органи інформують ДКР.
У цьому випадку функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, який приймав рішення про заборону в'їзду в Україну особі, готує з урахуванням порядку, визначеного пунктами 3, 4, 6 - 8 цієї Інструкції, постанову про скасування заборони в'їзду особи в Україну.
У випадку скасування заборони в'їзду в Україну рішенням суду, яке набрало законної сили, ДКР негайно повідомляє про це Державну прикордонну службу України.
Отже, законодавством визначено процедуру, за дотримання якої Державною прикордонною службою України з контрольного списку осіб, яким СБУ заборонило в'їзд в Україну, може бути виключено запис про громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто лише після отримання Державною прикордонною службою України постанови СБУ про скасування заборони в'їзду ОСОБА_1 в Україну на підставі даного рішення суду, що набрало законної сили.
В такому випадку вимога позивача, в якій він просить зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України скасувати в системі бази даних «Гарт-1» заборону в'їзду з індексом «Д» відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню судом.
За наведених обставин позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення судом.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплати судовий збір в розмірі 1 280,00 грн, що підтверджується квитанцією від 23.11.2017.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до частини третьої та четвертої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають йому до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань СБУ пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 50% від сплаченої ним суми судового збору, а саме 640,00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Малопідвальна, 16, код ЄДРПОУ 00034074) та до Адміністрації Державної прикордонної служби (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26) задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати постанову Служби безпеки України від 26.05.2017 №8/1/5-7957 про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Малопідвальна, 16, код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судові витрати в розмірі 640,00 грн., понесені ним у зв'язку зі сплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко