12 грудня 2018 року справа №1240/2768/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В, Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 1240/2768/18 (головуючий суддя І інстанції - К.О. Пляшкова), складено у повному обсязі 09 жовтня 2018 року у м. Сєвєродонецьку Луганської області, за позовом представника позивача - адвоката ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
14 вересня 2018 року, ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про:
- визнання протиправною бездіяльності управління щодо невиплати пенсії з 01 травня 2018 року позивачу;
- зобов'язання управління поновити нарахування та виплатити пенсію, починаючи з дня призупинення, а саме з 01 травня 2018 року;
- зобов'язання управління подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- допущення негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії позивачу за один місяць (а.с. 3-5).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 14 травня 2018 року б/н про призупинення виплати пенсії ОСОБА_4 з 01 травня 2018 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_4 пенсії за віком з 01 травня 2018 року. У задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_4 з 01 травня 2018 року відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704,80 гривень (а.с. 50-51).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.
У доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що управлінням, на підставі п.п. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем її фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а також на підставі списку пенсіонерів з числа ВПО, по яких подано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль про відсутність на підконтрольній території понад 60 діб від 25 квітня 2018 року, прийнято розпорядження про призупинення виплати пенсії позивачу.
На переконання апелянта, призупиняючи виплату пенсії позивачу згідно списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа ВПО, управління діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами КМУ (а.с. 50-51).
Оскільки судом першої інстанції зазначену справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, тому, відповідно до п. п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставини справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), є пенсіонером за віком, що підтверджено копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, пенсійного посвідчення (а.с. 8-12) та перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області на підставі електронної справи, яка надійшла з Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області, що відповідачем у справі не заперечується.
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 02 лютого 2016 року № 924019856 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, Луганська область, 93118 (а.с. 11).
З 01 травня 2018 року позивачу призупинено виплату пенсії.
На запит адвоката, до якого позивач звернулась за правовою допомогою від 08 серпня 2018 року про причини призупинення виплати пенсії позивачу (а.с. 13), управління, листом від 31 серпня 2018 року за вих. № 5712/02-33 надало відповідь, в якій повідомило, серед іншого, що на підставі розпорядження управління від 14 травня 2018 року виплату пенсії позивачу призупинено з 01 травня 2018 року, оскільки останню включено до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні, отриманих від Державної прикордонної служби, вказавши, при цьому, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до управління та надати довідку ВПО, паспорт (оригінал та копію), РНОКПП (оригінал та копію) і заяву про відкриття рахунку АТ «Ощадбанк».
Додатково, позивача повідомлено, що 28 квітня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України № 335 внесено зміни до Постанови № 365, а саме, п. 15 викладено в наступній редакції «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України» (а.с. 14).
Позивач із такими діями відповідача не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року відбулось з вини відповідача, а пенсія повинна бути виплачена їй за минулий час без обмеження будь-яким строком. Що стосується вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності управління щодо невиплати пенсії позивачу з 01 травня 2018, суд першої інстанції дійшов до висновку, що самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача та відмовив позивачу у задоволенні позовних вимоги в цій частині.
Суд апеляційної інстанції із таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу Управлінням не приймалось.
Слід зауважити, що розпорядження управління від 14 травня 2018 року по своїй суті не є рішенням у розумінні статті 49 Закону № 1058.
В якості підстави для припинення виплати позивачу пенсії, відповідач посилається на список пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 25 квітня 2018 року, про що управлінням неодноразово наголошувалось і у відзиві на адміністративний позов і в апеляційній скарзі.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, 08 червня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування, зокрема, пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (надалі - Постанова № 365).
Пунктом 12 Постанови № 365 визначено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 не є законом, а тому не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
До того ж, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, розпорядження управління від 14 травня 2018 року про призупинення виплати пенсії на підставі списків пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 25 квітня 2018 року не може бути підставою для позбавлення її конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, права на отримання пенсії.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
Аналізуючи вищевказані рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що у цих рішенням застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а також і на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав тощо.
Слід також зазначити, що у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що припиняючи виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном порушено.
З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Цієї думки підтримується Верховний Суд у рішенні у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18).
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.
Так, у листі від 31 серпня 2018 року, управління посилалось за зміни, внесені до Постанови № 365, а саме до п. 15, а саме, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи; суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому.
Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновком суду першої інстанції, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування розпорядження УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 14 травня 2018 року б/н про призупинення виплати пенсії позивачу, а також зобов'язання УПФУ в м. Лисичанську Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з травня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмова у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності управління щодо невиплати позивачу пенсії з 01 травня 2018 року до суду апеляційної інстанції не оскаржено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, відтак, є таким, що підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 1240/2768/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2018 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць