ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
12 грудня 2018 року м. Київ № 640/19150/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Національного банку України
про визнання протиправною, нечинною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (08154, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДР: 00032106), в якому просить суд визнати протиправною та нечинною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».
Позов надісланий поштою 14.11.2018. Позов зареєстрований канцелярією суду 16.11.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2018 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, обставини, що зумовлювали звернення до суду виникли, починаючи з отримання листа НБУ від 17.06.2014 були відомі позивачу, однак, позовну заяву подано з пропуском строку звернення до адміністративного суду, та в матеріалах позовної заяви відсутня заява позивача про його поновлення з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.
10.12.2018, на виконання вимог вищенаведеної ухвали від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення з адміністративного суду.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначає, що у період з 23.04.2014 до 15.05.2018 він не мав обґрунтованих підстав вважати постанову Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» протиправною, а мав обґрунтовані сумніви щодо дійсності обставин віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, з огляду на що, як стверджує позивач, звернення позивача до суду у період з 23.03.2014 до 15.05.2018 без достатніх на це підстав, в тому числі обґрунтування вимог, та без достатньої упевненості позивача у протиправності відповідного оскаржуваного рішення, за висновком позивача, мав би протиправний характер, зокрема, в частині зловживання процесуальними правами, та відповідно порушення обов'язку добросовісно користуватися належними процесуальними правами.
Посилаючись на банківську таємницю рішення Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» позивач наголосив, що дійсне встановлення позивачем факту законності або протиправності вказаного рішення, у період з 23.04.2014 до 15.05.2018, був порядок ознайомлення за рішенням суду.
Як підкреслює позивач, дане питання є визначальним у спорі між позивачем та відповідачем з огляду на те, що у випадку відсутності протиправної поведінки відповідача та встановлення законності оскаржуваної постанови на підставі дійсної наявності обставин, передбачених ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», припинення прав позивача, як акціонера ПАТ «КБ «Інтербанк», передбачене положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідало б вимогам Закону.
Між тим позивач наголошує, що у випадку протиправності постанови Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» у зв'язку з відсутністю дійсних обставин, передбачених ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», припинення прав позивача, як акціонера банку, передбачене положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не відповідає та суперечить вимогам Закону.
Підсумовуючи викладене позивач просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можуть бути прийняті судом як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.
Так, з доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що починаючи з 15.11.2006 позивач працював на різних посадах в ПАТ «КБ «Інтербанк».
Зокрема, у період з 06.09.2013 по 02.07.2014 ОСОБА_1, у зв'язку із введенням в дію організаційної структури банку та введенням в дію нового штатного розкладу переведений на посаду начальника Управління бюджетування ПАТ «КБ «Інтербанк», що підтверджується копією трудової книжки позивача. Тобто, позивач був працівником ПАТ «КБ «Інтербанк».
23.04.2014 між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-088-14, відповідно до умов якого покупець зобов'язується прийняти у власність покупця та оплатити, а продавець продає і зобов'язується передати у власність покупцю цінні папери, а саме: акції прості іменні, емітент ПАТ «КБ «Інтербанк», код ЄДР емітента: 14358604, ISSN ЦП: UA1006891006, форма існування: бездокументарна, кількість ЦП: 1000 штук, загальна номінальна вартість ЦП: 1 000,00 грн.
Тобто, як наголошується і позивачем, ОСОБА_1 був акціонером ПАТ «КБ «Інтербанк» та займав певні посади у банку.
Як зазначає позивач, 23.04.2014 Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».
24.04.2014, на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 31 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Інтербанк».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 29.04.2014 було призначено позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «КБ «Інтербанк», зокрема, щодо розподілу прибутку за минулий рік, розміру та порядку виплати дивідендів, та затвердження річного звіту банку.
Тобто, за наслідками вказаної події позивач, як фахівець, міг отримати інформацію про фінансові показники Банку, я зв'язку з якими власне і заявлений даний позов, які (звітність) надалі були оприлюднені для загального доступу.
У позовній заяві позивач також вказав, що 10.06.2014, у зв'язку з обґрунтованою необхідністю вивчення обставин віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, а саме: відсутність в останній звітності ПАТ «КБ «Інтербанк» ознак погіршення фінансового стану ПАТ «КБ «Інтербанк», ним, як акціонером, було направлено звернення до НБУ щодо надання йому копії постанови правління НБУ від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» та інформацію про обставини віднесення вказаного банку до категорії неплатоспроможних.
Як видно з доданих до позовної заяви документів, а саме листа-відповіді НБУ від 17.06.2014 № 47-606/31228, у відповідь на звернення позивача НБУ повідомив позивачу про те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правовим актам НБУ, а також невиконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, у зв'язку з чим постановою Правління Національного банку України від 23.04.2014 прийнято рішення про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».
Також вказаним листом НБУ повідомив позивача про те, що вказане рішення було прийнято на підставі вимог Закону України «Про Національний банк України» (статті 15 та 55) та Закону України «Про банки та банківську діяльність» (статті 73, 74 та 76).
Крім того, НБУ повідомив ОСОБА_1 про те, що постанова правління НБУ від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» містить банківську таємницю та, як наслідок не передбачає розкриття інформації. При цьому, звернута увага на те, що порядок та розкриття банківської таємниці встановлений ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Тобто, підсумовуючи зазначене, суд зазначає, що про існування постанови правління НБУ від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» та про можливе порушення прав та інтересів позивача, як акціонера ПАТ «КБ «Інтербанк» ОСОБА_1 було відомо ще у 2014 році, з моменту надіслання листа до НБУ та отримання листа від НБУ 17.06.2014 № 47-606/31228, з урахуванням при цьому доступу позивача до фінансової звітності, яка перебувала у відкритому доступі, та наявності переконання щодо відсутності в останній звітності ПАТ «КБ «Інтербанк» ознак погіршення фінансового стану, про що позивач зазначав у листі до НБУ від 10.06.2014.
Так, 23.04.2014 на сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=7043604) було опубліковано інформацію про віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних. Вказана інформація була та є загальновідомою та доступною.
Також, 24.04.2014 на сайті ФГВФО було опубліковано оголошення про те, що: «На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ "ІНТЕРБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2014 прийнято рішення № 31 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ІНТЕРБАНК» (код за ЄДРПОУ 14358604; МФО: 300216; місцезнаходження: вул. В. Гетьмана, 27, м. Київ, 03056) (далі - ПАТ КБ «ІНТЕРБАНК») (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/51-interbank/954-688-v-publichne-akcionerne-tovarystvo-komercijnyj-bank-interbank-zaprovadgeno-tymchasovu-administraciyu).
Судом також враховується те, що в момент прийняття НБУ спірної постанови ОСОБА_1 перебував на посаді начальника Управління бюджетування ПАТ «КБ «Інтербанк», що підтверджується копією трудової книжки, а також був акціонером вказаного банку, підтвердженням чого є договір купівлі-продажу акцій емітента.
Також, аналізуючи зміст трудової книжки позивача, судом враховується те, що позивач, маючи достатній досвід роботи у банківській сфері мав би усвідомлювати та передбачити, що постанова Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ІНТЕРБАНК» до категорії неплатоспроможних», у відповідності до вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність», містить банківську таємницю.
При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду те, що у період з 23.04.2014 до 15.05.2018 він не мав обґрунтованих підстав вважати постанову Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних» протиправною, а мав обґрунтовані сумніви щодо дійсності обставин віднесення ПАТ «КБ «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних, з огляду на те, що у листі-відповіді НБУ від 17.06.2014 № 47-606/31228, НБУ повідомив позивача про те, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правовим актам НБУ, а також невиконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, тобто підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував незадовільний, на думку НБУ, фінансовий стан ПАТ «КБ «Інтербанк», в той же час, у листі до НБУ від 10.06.2014 позивач зазначав, що за його висновками не вбачається ознак погіршення фінансового стану Банку.
Тобто, ще у 2014 році у відносинах між НБУ та позивачем виникло різне розуміння (власне бачення) достатності підстав для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, які полягають у тому, що НБУ наголошує на незадовільному фінансовому стані ПАТ «КБ «Інтербанк», що між іншим і слугувало підставою для прийняття спірної постанови, тоді як позивач вказує на те, що він, як акціонер даного банку, не вбачає ознак погіршення фінансового стану банку, що вже, між іншим, свідчить про наявність достатніх підстав для ініціювання звернення до суду.
Слід додати, що звітність Банку знаходиться у вільному доступі у мережі інтернет (http://interbank.kiev.ua/index.php?dn=down&?е=cat&?н=2) у т.ч. остання квартальна звітність за 2013 рік.
Також, необґрунтованим суд вважає і посилання позивача на те, що позивач посилаючись на банківську таємницю постанови Правління Національного банку України від 23.04.2014 № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних», вказує на те, що дійсне встановлення позивачем факту законності або протиправності вказаного рішення, у період з 23.04.2014 до 15.05.2018, був порядок ознайомлення за рішенням суду, у зв'язку з тим, що звертаючись до суду у строк передбачений ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017), строк якого почав свій відлік з отримання листа НБУ від 17.06.2014, позивач, розуміючи статус банківської таємниці, не був позбавлений права просити суд в порядку ч. 3 ст. 71 КАС України (у редакції до 15.12.2017) витребувати спірну постанову НБУ, яка містила банківську таємницю, та після витребування судом вказаної постанови не був би позбавлений можливості в порядку ч. 1 ст. 51 КАС України (у редакції до 15.12.2017) подати заяву про уточнення, зміну підстав позову з урахуванням змісту оскаржуваного акту.
Слід також зазначити, що як до матеріалів позову, так і до заяви про поновлення строку звернення до суду, позивачем так і не надано будь-яких доказів, що після отримання листа від НБУ від 17.06.2014 позивач намагався отримати доступ до банківської таємниці у порядку, рекомендованому НБУ, а саме - в порядку ст. 62 Закону України «Про банки і банківську таємницю».
У даному випадку, матеріали позовної заяви не містять жодних належних, у розумінні ст. 77 КАС України, доказів того, що починаючи з 2014 року у позивача існували об'єктивно непереборні обставини неможливості звернення позивача до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови НБУ від 23.04.2014 № 234/БТ.
Суд звертає у вагу позивача на те, що строк звернення до суду, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наведені причини поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заяві позивача, не можуть бути визнані судом поважними, оскільки позивачем не доведено обставини, які об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду, у визначений законом строк, починаючи з 17.06.2014. Ознайомлення позивачем з оскаржуваною постановою лише у 2018 року не змінює початок відліку строку звернення до суду, оскільки про існування спірної постанови позивачу було достеменно відомо ще у 2014 році.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, для поновлення строку звернення до суду, а отже, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та, як наслідок повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст. 123, п. 9 ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Причини пропуску звернення до суду ОСОБА_1 (08154, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) визнати неповажними та відмовити у поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) .
Суддя О.А. Кармазін