ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 грудня 2018 року № 826/3271/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування акту та податкових повідомлень-рішень,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Клов» (надалі також - позивач) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати акт Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 12.10.2017 року №н32/17/28-10-14-09/0031111564;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 року № 00076711409;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Офісу різких платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 року №00076811409.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Ухвалою суду від 28.02.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
19.03.2018 року до суду надійшов відзив відповідача з додатками, відповідно до яких відповідач проти позову заперечує, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними, винесеними на підставі норм Митного кодексу України, а висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, вірними, логічними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. У задоволенні позову просив відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
У період з 25.09.2017 року по 29.09.2017 року, на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 15.09.2017 року № 2015, робочою групою посадових осіб Офісу великих платників податків була проведена документальна невиїзна перевірка Позивача з питань правильності класифікації згідно із Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) клейових пістолетів, щодо яких проведене митне оформлення за митними деклараціями від 08.04.2015 року № 100270004/2015/297723, від 18.12.2015 року № 100270004/2015/305541, від 14.08.2017 № UA100120/2017/183684.
За результатами перевірки відповідачем був складений акт від 12.10.2017 року №н32/ 17/28-10-14-09/0031111564 (далі - Акт), в якому встановлено, що позивачем були порушені вимоги Закону України від 19.09.2013 року № 584-VII «Про митний тариф 1 України», пп. «г» п. 5 ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України, п. 187.8 ст. 187 та п. 190.1 ст. 1 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим були занижені податкове зобов'язання з ввізного мита на загальну суму 53150,67 грн. та податкове зобов'язання з ПДВ на суму 10630,13 грн.
На підставі зазначеного Акту відповідачем були прийняті податкове повідомлення -рішення від 31.10.2017 року № 00076711409, яким було зобов'язано позивача сплатити донараховане ввізне мито на суму 53 150,67 грн. та штрафні санкції на суму 13287,66 грн.; та податкове повідомлення - рішення від 31.10.2017 року № 00076811409, яким було зобов'язано позивача сплатити податкове зобов'язання з ПДВ на суму 10630,13 грн. та штрафні санкції на суму 2657,54 грн.
Не погоджуючись з зазначеними повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргами до Державної фіскальної служби України про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2017 року № 00076711409 та податкового повідомлення - рішення від 31.10.2017 року № 00076811409.
18.01.2018 року рішеннями Державної фіскальної служби України № 1743/ 6/99-99-11-03-03-25 та № 1742/6/99-99-11-03-03-25 скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Вважаючи, що Акт та зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням положень податкового законодавства та підлягають скасуванню в судовому порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 351 МК України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянинові рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
В силу пункту 3 статті 351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 336 МК України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Пунктом 1 частини другої статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів.
В силу пункту 3 статті 345 МК України, органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
Згідно пункту 7 статті 345 МК України, у разі виявлення органом доходів і зборів під час проведення перевірки ознак порушення митних правил бо контрабанди посадові особи органу доходів і зборів вживають передбачених законом заходів.
У разі виявлення під час митного контролю або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (ч. 4 ст. 69 МК України).
Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковим.
Відповідно до Порядку роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №650, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за №1085/21397), контроль правильності класифікації товарів - це перевірка правильності опису товару та відповідного йому коду в митній декларації вимогам Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД під час проведення процедур його митного контролю та митного оформлення.
Згідно з цим Порядком декларант або уповноважена ним особа класифікує товари згідно з УКТ ЗЕД при їх декларуванні відповідно до статті 69 МК України, а посадові особи митного поста здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час проведення митних формальностей при митному оформленні товарів.
Розділом ІІІ вказаного Порядку встановлено, що декларант або уповноважена ним особа класифікує товари згідно з УКТ ЗЕД при їх декларуванні відповідно до МК України.
Посадові особи підрозділу митного оформлення чи митного поста, відділу митних платежів здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час проведення митних формальностей при митному оформленні товарів. Обсяг контролю, достатнього для забезпечення додержання правил класифікації товарів при митному оформленні, визначається на основі результатів застосування системи управління ризиками.
Рішення приймається за результатами класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД у разі необхідності зміни задекларованого коду товару згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі за результатами спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками у складних випадках митних формальностей.
Контроль правильності класифікації товарів здійснюється шляхом перевірки відповідності: опису товару в митній декларації процедурі декларування згідно з вимогами статті 257 Кодексу; відомостей про товар та коду товару згідно з УКТ ЗЕД, заявлених у митній декларації, відомостям про товар (найменування, опис, визначальні характеристики для класифікації товарів тощо), зазначеним у наданих для митного контролю документах, шляхом перевірки дотримання вимог Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, з врахуванням Пояснень до УКТ ЗЕД, рекомендацій, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи відповідно до вимог статті 68 Кодексу; заявленого коду товару відомостям, наведеним у базі даних "Класифікаційні рішення" програми "Інспектор 2006" ЄАІС. При цьому така відповідність поділяється на три категорії: а) ідентичні товари; б) подібні (аналогічні) товари; в) товари, які не підпадають під вимоги підпунктів "а" та "б" абзацу четвертого цього пункту, але мають схожі: характеристики, які є визначальними для класифікації товару; призначення або принцип дії яких є основним для класифікації товару; перевірки відповідності заявленого опису товару та коду товару згідно з УКТ ЗЕД відомостям, наведеним у ПРК, у разі якщо до митного контролю та митного оформлення разом з пакетом документів надається ПРК.
У випадку, передбаченому підпунктом "а" абзацу четвертого цього пункту, класифікація товару згідно з УКТ ЗЕД проводиться без додаткових процедур контролю.
У випадку, передбаченому підпунктом "б" абзацу четвертого цього пункту, перевіряється відповідність характеристик товару критеріям, визначальним для класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД за наведеними характеристиками товару в Рішенні.
У випадку, передбаченому підпунктами "б", "в" абзацу четвертого цього пункту, виявлені Рішення на ідентичні або подібні (аналогічні) товари беруться до уваги.
Отже, відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації.
Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення виключно за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №808/1341/14.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що під час митного оформлення позивачем товару «клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів: модель KV-JQ103, 20 W у кількості 15920 шт. та модель КV-JQ401, 40 W у кількості 1368 шт., жодних рішень про визначення коду товару не приймалось, будь-яких зауважень від митних органів не надходило, всі митні процедури були завершені і товар був випущений у вільний обіг.
Підставою для призначення перевірки позивача слугував, викладений в листі ДФС України від 13.09.17 №24467/7/99-99-14-04-02-17, висновок про те, що товар "Пістолет електричний для клею" має класифікуватись за кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД. Вказаний висновок ґрунтується на інформації з мережі Інтернет щодо споживчих характеристик та принципу роботи товару "Пістолет електричний для клею" та підтверджується обов'язковою тарифною інформацією (ВТІ) митної адміністрації Німеччини від 06.02.2017 №DE21320/16-1, від 06.02.2017 №DE21321/16-1, від 19.12.2016 №DE24061/16-1, від 17.10.2016 №DE16905/16-1, від 11.07.2016 №DE12837/16-1.
Відповідно до частини восьмої статті 69 МК України висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.
Тобто, зазначена інформація митної адміністрації Німеччини має інформаційний або довідковий характер, при цьому, відповідач не обґрунтував обов'язковості врахування такої інформації, в тому числі й позивачем під час митного оформлення товарів за митними деклараціями від 08.04.2015 року № 100270004/2015/297723, від 18.12.2015 року № 100270004/2015/305541, від 14.08.2017 № UA100120/2017/183684.
За таких обставин, суд переконаний, що фактичною підставою для проведення вказаної перевірки позивача і, як наслідок, прийняття оскаржуваних рішень, слугувала зміна відповідачем підходів до класифікації товару.
Суд також бере до уваги правову позицію висловлену Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 24.11.2016 К/800/44574/14, згідно якої, у разі якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати документальної перевірки та на положення статті 351 МК України й підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яка, загалом, відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постановах від 06.11.2012 (справа №21-330а12), від 05.03.2013 (справа №21-36а13), від 04.11.2014 (справа №21-479а14) та від 28.04.2015 (справа №21-157а15).
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також Європейський суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в даному випадку не може йти мова про наявність обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, адже класифікація товарів за 8515 УКТ ЗЕД на момент митного оформлення товарів не вважалась порушенням.
Фактично зміна відповідачем підходу до класифікації товару призводить до того, що законні на момент їх вчинення дії вважаються порушенням декларантом законодавства України за яке декларант повинен нести відповідальність, що є недопустимим.
Отже, вказана зміна відповідачем підходів до класифікації товару, раніше застосованих органами доходів і зборів, та застосування до позивача санкцій на цій підставі, є порушенням принципу "належного урядування".
Наведене свідчить про протиправність оскаржуваних рішень.
Стосовно класифікації товару "апарат клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів", суд зазначає наступне.
З 01.01.2014 для класифікації товарів використовується УКТ ЗЕД, що побудована на основі версії ГС 2012 року і затверджена Законом України "Про Митний тариф України".
Класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється з урахуванням Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД та характеристик товару, визначальних для його класифікації, які встановлюються за результатами вивчення технічної документації, паспортних даних на товар, товаросупровідних документів, результатів лабораторних досліджень конкретного товару, інформації про товар, розміщеної у відкритому доступі мережі Інтернет.
Відповідно до Правила 1 Основних правил інтерпретації назви розділів, груп та підгруп наводяться лише для зручності користування. Для юридичних цілей класифікація товарів проводиться виходячи з найменувань товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп, і якщо такі тексти назв та примітки не вимагають іншого відповідно до таких положень.
Згідно Правила 3 Основних правил інтерпретації у разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:
(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;
(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;
(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.
Правило 4 Основних правил інтерпретації визначає, що товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.
В силу Правила 6 Основних правил інтерпретації для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.
Позивач зазначає, що товар "апарат клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів" конкретніше описується в товарній позиції 8515 УКТЗЕД машини та апарати для паяння або зварювання з можливістю різання або без неї, електричні (включаючи з електричним нагрівом газу), лазерні або іншого світлового чи фотонного випромінювання, ультразвукові, електронно-променеві, магнітно-імпульсні або плазмодугові; електричні машини та апарати для гарячого напилення металів або металокераміки.
Позивач, посилаючись на інформацію надану виробником товару щодо принципу роботи "клейового пістолета" зазначає, що технологія з'єднання предметів з використанням товару "клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів" є паянням, тобто формуванням з'єднання з міжатомними зв'язками шляхом нагрівання матеріалів, що монтуються, нижче за температуру їх плавлення, подальшого замочування їх розплавленим припаєм, затікання припаю в отвір між деталями з наступною його кристалізацією. З огляду на температуру полімерів, які використовується в товарі як припій, такий товар є апаратом для низькотемпературного паяння.
Висновок відповідача щодо помилковості класифікації товару за 8515 УКТ ЗЕД, базується на положеннях текстового опису назви товарної позиції 8515 УКТ ЗЕД, якими визначено, що у цій товарній позиції класифікуються, зокрема, машини та апарати для паяння або зварювання з можливістю різання або без неї, електричні.
Згідно з інформацією з мережі Інтернет, яку наводить відповідач, електричні клейові пістолети призначені для склеювання таких матеріалів як дерево, пластик, кераміка, скло та інших подібних матеріалів. Пістолет працює від мережі 220 В, його потужність складає від 10 Вт. Робочий стан пістолета контролюється завдяки світлодіодній індикації. Клейовий стержень вставляється за допомогою затворного механізму. Принцип роботи клейового пістолета полягає в наступному: пістолет заряджається клейовим стержнем, який під впливом високої температури нагрівається і клей в розплавленому вигляді подається через носик-сопло до склеювальних матеріалів.
Згідно з УКТ ЗЕД у товарній позиції 8516 класифікуються: електричні водонагрівачі акумулювальні або безінерційні та електричні нагрівачі занурені; прилади електричні для обігрівання приміщень, ґрунту; електронагрівальні апарати перукарські (наприклад, сушарки для волосся, бігуді, щипці для гарячої завивки) або сушарки для рук; праски електричні; інші побутові електронагрівальні прилади; елементи опору нагрівальні, крім включених до товарної позиції 8545.
Враховуючи технічний опис товару, відповідач зробив висновок, що товар "апарат клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів" не є апаратом для паяння або зварювання, отже класифікацію цього товару віднесено у межі товарної позиції 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита 10%).
Позицію про те, що товар "пістолет електричний клейовий" відноситься, згідно з УКТ ЗЕД товарній позиції 8515 висловлено і Київським апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/2622/18.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, класифікаційні рішення: Одеської митниці ДФС (КТ- 5)0060804-0003-2016) від 11.04.2016 року, Дніпровської митниці ДФС (КТ-110-0242-10) = :л 05.02.2010 року та (КТ-110-3410-10) від 04.06.2010 року, якими до подібних клейових пістолетів був встановлений код 8515 11 00 00, та які на момент складання митних декларацій позивачем не були скасовані.
Державним підприємством «Держзовнішінформ» надано висновок від 02.02.2018 року № 22/7 по митним деклараціям позивача від 08.04.2015 року № 100270004/2015/297723, від 18.12.2015 року № 100270004/2015/305541, від 14.08.2017 року № UA100120/2017/183684 та зазначено про те, що зазначені клейові пістолети можуть бути віднесені до коду 8515 19 00 00.
Визначений ДП «Держзовнішінформ» код 8515 19 00 00 вноситься до тієї товарної позиції (8515), до якої віднесено позивач клейові пістолети призначенні коду 8515 11 00 00. Так як і код 8515 11 00 00, код 8515 19 00 00 передбачає ставку ввізного мита - 5%. Отже, помилка позивача при визначенні коду з неправильною товарною під позицією (8515 19...), не стала причиною заниження податкового зобов'язання з ввізного мита та податкове зобов'язання з ПДВ, про які зазначено відповідачем в Акті перевірки.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 12.10.2017 року №32/17/28-10-14-09/0031111564, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
У відповідності до пункту 86.4. статті 86 ПК України Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки не пізніше наступного робочого дня після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його представникам або надсилається у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. У разі відмови платника податків або його представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.
Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 2 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745), згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.
Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.
Враховуючи викладене, суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування акта задоволенню не підлягає.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування акту та податкових повідомлень-рішень, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 року № 00076711409.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Офісу різких платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 року №00076811409.
В іншій частині відмовити.
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» (код ЄДРПОУ 311115645) понесені ним судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996) в розмірі 3524,00грн.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій