88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"11" грудня 2018 р. м. Ужгород Справа № 907/696/18
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «МИШИМ», м. Ужгород №23-11 від 23.11.2018 про забезпечення позову до його пред'явлення
особа, яка може отримати статус учасника справи
відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕБА», м. Ужгород
за участю представників:
від заявника - ОСОБА_1 - директор
від зацікавленої особи (відповідача) - ОСОБА_2 - представник за довіреністю
До господарського суду Закарпатської області від товариства з обмеженою відповідальністю «МИШИМ» надійшла заява про забезпечення позову до його пред'явлення в якій просить суд: до пред'явлення позову товариства з обмеженою відповідальністю «МИШИМ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБА» про стягнення майнової шкоди у розмірі 2.646.550,00грн., вжити заходи щодо його забезпечення, а саме:
- накласти арешт в межах суми позову в розмірі 2.646.550,00грн. на нерухоме майно шляхом заборони його відчуження, що належить товариству з обмеженою відповідальністю ФЕБА (88018, м. Ужгород, площа Кирила і Мефодія, буд. 3А, код ЄДРПОУ 25436359), а саме: об'єкт незавершеного будівництва торговельно-розважального центру 7% готовності за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 3А реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1383589821101, номер запису про право власності 34931383; автостоянка з вимощенням 456,9кв.м. та туалет загальною площею 39,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 1А реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1305929821101; земельну ділянку площею 0,13га кадастровий номер 2110100000:15:001:0110, що знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Заньковецької, б/н реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1311692021101;
- заборонити проведення робіт з будівництва торговельно-розважального центру, що здійснюється ТОВ «ФЕБА» на підставі Дозволу на виконання будівельних робіт від 14.06.2011 №ЗК 11411005008.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2018 дану заяву було призначено до розгляду у засіданні суду на 04.12.2018 з викликом сторін.
У засіданні суду 04.12.2018 за згодою представників сторін судом оголошено перерву до 07.12.2018 для надання можливості представникам подати суду додаткові докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень.
Представник заявника просить заяву про накладення арешту на нерухоме майно відповідача та заборонити вчиняти дії з будівництва об'єкту задовольнити у повному обсязі. Заперечує обґрунтованість заперечень відповідача з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та просить взяти до уваги те, що адекватність обраних способів забезпечення позову підтверджується неодноразовим відчуженням відповідачем належного йому майна та проведенням відповідачем будівельних робіт з порушенням меж наданої для такої цілі земельної ділянки. Зазначає, що відповідачем вчинено дії по позбавленню позивача належного йому майна шляхом його знесення.
Представник відповідача у поданому суду письмовому запереченні вважає доводи заявника безпідставними та необґрунтованими, оскільки приєднаними до заяви матеріалами не підтверджується факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів заявника при проведенні будівельних робіт відповідачем. Окрім того, відчуження належного відповідачу майна не свідчить про неможливість чи загрозу виконання рішення суду у відповідному спорі.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як зазначає заявник, необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викликана тим, що відповідач вже здійснював дії з відчуження належного йому майна і будівництво об'єкту здійснює з порушенням належних заявнику прав та охоронюваних законом інтересів.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Таким чином, суд відзначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна та заборони вчиняти дії з будівництва ТРЦ, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Судом зазначається, що в поданій заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.
Оскільки, заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.
Керуючись статтями ст.ст.136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Закарпатської області,
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МИШИМ», м. Ужгород №23-11 від 23.11.2018 про забезпечення позову до його пред'явлення відмовити.
Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України дана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду через Господарський суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено та підписано 11.12.2018р.
Суддя О.Ф. Ремецькі