03.12.2018 м. Ужгород Справа № 907/377/18
Господарський суд Закарпатської області у складі
головуючого судді Васьковського О.В.,
розглянувши матеріали справи №907/377/18
за позовом Прокуратури Закарпатської області, м.Ужгород в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі, м.Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградівська взуттєва фабрика", м. Виноградів
за участю третіх осіб без
самостійних вимог щодо
предмету спору
на стороні позивача ОСОБА_1, м. Виноградів
ОСОБА_2, м. Виноградів
ОСОБА_3, м. Виноградів
ОСОБА_4, м. Вигоградів
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м.Ужгород
за участю третьої особи без
самостійних вимог щодо
предмета спору
на стороні відповідача
Виноградівської міської ради, м. Виноградів
про витребування у державну власність з незаконного володіння
нерухомого майна, а саме: 4-ох квартирного житлового будинку та
визнання в цілому права власності на нього, у відповідності
до ст.ст.317, 321, 328, 387 Цивільного кодексу України
За участю секретаря судового засідання Раткевич В.С.
Представники (після перерви):
від позивача - не з'явився
від відповідача - Леміш М.О. (дов. б/н від 11.07.18)
від прокуратури - Стойко П.М., прокурор відділу прокуратури Закарпатської області (службове посвідчення № 042966 від 20.04.16), Герзанич О.М. (посвідчення №042966 від 20.04.2016);
від третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача (ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3.) - ОСОБА_9 (дог. б/н від 16.06.17р., дог. б/н від 24.07.2018);
від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача (ОСОБА_4.)- не з'явився
від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області)- не з'явився;
від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача (Виноградівської міської ради) - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: витребування у державну власність в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з незаконного володіння ТОВ "Виноградівська взуттєва фабрика" нерухомого майна, а саме: 4-ох квартирного житлового будинку, розташованого за адресою: м. Виноградів, вул.Локоти,48, загальною площею 388,8 м.кв. та визнання в цілому права власності на вказане нерухоме майно за державою в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі, у відповідності дост.ст.317, 321, 328, 387 Цивільного кодексу України.
Позов мотивовано тим, що дослідженням здобутих прокуратурою доказів встановлено, що спірне нерухоме майно під час приватизації Виноградівської взуттєвої фабрики засновником товариства ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» у власність не передавалося. Так, згідно з інформацією Регіонального Фонду державного майна України по Закарпатській області № 10-07-01599 від 19.06.2017 ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» створена у процесі корпоратизації, засновником якого був Державний комітет України з легкої і текстильної промисловості та відповідно органом управління майном. Крім того, у листі вказано, що у процесі корпоратизації об'єкт незавершеного будівництва 4-ох квартирного житлового будинку не увійшов до статутного фонду товариства, оскільки перебуває лише на його балансі, а відтак не може належати на праві власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». Однак, не дивлячись на те, що об'єкт незавершеного будівництва державного житлового фонду залишився у державній власності та не підлягав приватизації, після введення його в 22.12.2008 в експлуатацію такий був зареєстрований за ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика». Згідно зі змістом ст. 387 ЦК України, право витребування майна з чужого незаконного володіння належить власнику. Тому, оскільки право власності на 4-ох квартирний житловий будинок, розташованого за адресою: м. Виноградів, вул. Локоти, 48, загальною площею 388,8 м , належить Державі Україна, прокурор, посилаючись на ст. 392 ЦК України пред'явив позов про витребування вказаного майна у державну власність та визнання на нього права власності за державною в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.06.18 позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, виявлених судом. Після усунення недоліків, допущених при оформленні позовної заяви, ухвалою суду від 04.07.2018 відкрито провадження у справі. постановлено розглянути спір в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання суду.
Ухвалою суду від 23.08.2018 заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову задоволено повністю та заборонено товариству з обмеженою відповідальністю "Виноградівська взуттєва фабрика" (90300, пл. Миру, 2, м. Виноградів, Закарпатська область, код ЄДРЮОФОП та ГФ 00308086) вчиняти певні дії щодо розпорядження 4-х квартирним житловим будинком по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові, у тому числі і шляхом відчуження його будь-яким способом на користь третіх осіб, до набрання рішенням суду у вказаній справі законної сили.
Відповідач у поданому суду відзиві позов прокурора не визнає у повному обсязі. Вважає, що позивачем не доведено обставин на які він посилається у позовній заяві. Наголосив, що вказуючи в позовній заяві про те, що у користуванні ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» знаходиться об'єкт державної власності прокурор до позовної заяви не додає жодних належних доказів на підтвердження такого доводу, зокрема, ні правовстановлюючих документів, ні будь-яких відомостей або витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, що свідчили б про право власності держави на 4-ох квартирний житловий будинок, розташований за адресою: м. Виноградів, вул. Локоти, 48, обмежуючись листами та іншими копіями документів, які не можуть бути доказом існування у держави права власності на спірний об'єкт. Саме тому вважає, що твердження позивача є такими, що не відповідають дійсності, так як єдиним і беззаперечним власником 4-х квартирного житлового будинку по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові є ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» (витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22000581, реєстраційний номер 26565775, номер запису 453 в книзі 2-ф.).
Окрім того, наголошує, що починаючи з 2012 року право власності Товариства на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 у м. Виноградові доводилось неодноразово в судовому порядку. Доказом такого є наступні судові рішення по справам: № 703/3103/12, № 299/1276/14-а, № 299/3686/15-ц, № 299/2288/15-ц, № 299/2240/16-ц. Всі судові рішення винесені на користь Товариства та набули законної сили, а тому, право власності Товариства на вказаний будинок не підлягає доведенню у нових судових процесах.
Доводів про те, що ТОВ "Виноградівська взуттєва фабрика» не є забудовником, що товариство не вклало жодних коштів у таке будівництво, а будівництво здійснювалося лише жителями будинку, відповідно до Договору про сумісну діяльність, за власний кошт та в повному обсязі, вважає такими, що не відповідають істинні, є надуманими та не ґрунтуються на матеріалах справи. Наведене спростовується існуванням укладеного 09.04.1993 року між директором Виноградівської взуттєвої фабрики (Замовник) та директором МП «Спектр ЛТД» (Підрядник) Договору №1 на здійснення будівельно-ремонтних робіт по об'єкту - 4-ох квартирного житлового будинку у м. Виноградове по вул. Локоти, 48. та складеними в подальшому на його виконання Актами прийому - передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересня 1993 року, жовтня 1994 року, грудня 1995 року, серпня 1996 року, вересня 1996 року, в яких містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення Підприємства. Стосовно ж посилання на договір про сумісну діяльність від 07.07.1998 року, то заявляє, що такий ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не виконали. До введення будинку в експлуатацію зазначені особи не взяли жодної фінансової участі по добудові будинку. Відтак, будинок був добудований та введений в експлуатацію 22.12.2008 року виключно зусиллями Товариства. Усі подальші витрати сторін не є такими, що здійснені на виконання договору про сумісну діяльність та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є особистими витратами кожного на оздоблювальні роботи в квартирах.
Не погоджується відповідач і з нормативним обґрунтуванням заявлених вимог. Так, посилання прокурора на ст. 387 ЦК України, як підставу своїх позовних вимог, яка передбачає право власника витребувати майно, яке йому належить, з чужого незаконного володіння вважає надуманими, оскільки, спірний об'єкт не перебуває у власності держави, а прокурор не надає жодних доказів які б вказували на зворотнє, а тому Держава України в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не є тим суб'єктом, який відповідно до ст. 387 ЦК України наділений правом витребування майна. Також Держава Україна в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України через відсутність у неї права власності на спірний об'єкт не є суб'єктом, який відповідно до ст. 392 ЦК України наділений правом пред'явити позов про визнання його права власності, яке оспорюється або не визнається іншою особою. Посилання ж прокурора на ст. 388 ЦК України, яка передбачає право власника майна витребувати його від добросовісного набувача, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати також вважає також необґрунтованими, оскільки дане майно нікому ніким не відчужувалося, воно було створено Фабрикою і введено в експлуатацію.
Крім того, доводи позивача про те, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є правонаступником прав та обов'язків засновника ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості та органом, і уповноваженим управляти державним майном, що під час утворення цього товариства не увійшло до його статутного капіталу і залишилось на його балансі - е необґрунтованим, оскільки Постанова КМУ від 23.03.2014 №94 про реорганізацію шляхом приєднання Міністерства промислової політики України до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України містить тільки відомості про реорганізацію, а не про повноваження правонаступництва..
Зауважив також, що поданий прокурором в якості доказу Висновок про оцінку майна від 07.06.2017р, вартість якого становить 4 592 102, 00 грн. порушує права Товариства, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та частини другої статті 20 Господарського кодексу України, оскільки оцінене майно належить Товариству на праві приватної власності, доступ до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв. Водночас, у вказаному звіті в якості власника оціненого майна зазначено Виноградівську міську раду. Таким чином, даний звіт про оцінку майна не може бути взятий судом до уваги.
Що стосується строку позовної давності, в даному випадку, він, на думку відповідача, є пропущений позивачем, клопотання про поновлення такого строку ним не заявлено. Вважає, що перебіг позовної давності для позивача розпочався з моменту проведення державної реєстрації права власності на спірний будинок та видачі свідоцтва на право власності, тобто з 26.02.2009 року, отже такий строк сплив в 2012 році. В зв'язку з наведеним позивач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Крім того, зазначає, що позивач вже звертався до Господарського суду Закарпатської області з подібним позовом щодо цього же предмету спору у справі № 5008/626/2012. Ухвалою суду від 12.08.2013 позов було залишено без розгляду за заявою прокурора, відповідно до ч. 1, п. 1, ст. 81 ГПК України.
Ухвалою суду від 25.09.2018 клопотання прокурора, а також самих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача задоволено, та залучено їх до участі у справі. Крім того, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору цією ж ухвалою залучено ОСОБА_4 та Виноградівську міську раду, в частині клопотання прокурора про залучення Виноградівської районної державної адміністрації як третьої особи - судом відмовлено.
Від Виноградівської міської ради надійшли письмові пояснення з приводу предмета спору, в яких рада погоджується з твердженням позивача про те, що право власності на 4-х квартирний житловий будинок, розташований за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, місто Виноградів, вулиця Локоти, будинок № 48, загальною площею 388,8 м2, належить до державної власності та про те, що ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» безпідставно набуло право власності спірний об'єкт. Вважає. що в результаті незаконного привласнення нерухомого майна державної власності з боку ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», порушуються майнові права держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відтак, просить суд позов прокурора задовольнити повністю. Одночасно радою заявлено клопотання про розгляд справи без участі її уповноваженого представника.
Прокурор подав суду відповідь на відзив відповідача, якою повністю не погоджується з викладеними відповідачем запереченнями. Зокрема, доводить, що спірний об'єкт нерухомості та його зведення, здійснювалося саме Виноградівською взуттєвою фабрикою, яка належала до державної власності до перетворення на відповідне товариство. Водночас, наголошує, що ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не може бути забудовником (замовником) спірного приміщення, оскільки його будівництво здійснювалося жителями квартир даного будинку відповідно до договору про сумісну діяльність від 1998 року (ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13), ОСОБА_14, які проживають у будинку на підставі ордерів на вселення, виданих виконавчим комітетом Виноградівської міської ради, відтак, доводи відповідача про те, що завершення будівництва здійснювалося виключно ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», є необґрунтованими. Не погоджується прокурор також і з посилання відповідача на неправильне застосування в позовній заяві на норми матеріального права, оскільки за змістом ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача відповідно до вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Заяву ж відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності вважає такою, що не відповідає нормам діючого законодавства, а тому не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції посилається на висновки, зроблені Верховним Судом України, які мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, у постанові від 05.10.2016 у справі №3-604гс16 (№916/2129/15) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй". Зокрема, з приводу застосування строків позовної давності щодо вимоги про витребування майна судом висловлено позицію, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, оскільки законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України), тобто положення про позовну даність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК не застосовуються.
Адвокат ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подала суду письмові пояснення з приводу предмета спору щодо наступного. Об'єкт нерухомості - житловий будинок, який є предметом спору, був об'єктом державного житлового фонду та знаходився на балансі Виноградівської взуттєвої фабрики до моменту її приватизації. Підкреслила, що зазначене не оспорюється відповідачем, адже у відзиві вказується, що на підставі договору №1 від 09.04.1993 року, укладеного між Виноградівською взуттєвою фабрикою та МП «Спектр ЛТД» було розпочате будівництво житлового будинку. Окрім того, матеріалами справи, зокрема рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 01.12.1988 року №380 про надання земельних ділянок взуттєвій фабриці під будівництво п'яти 4-х квартирних жилих будинків, вихідними даними для проектування, актами та технічними умовами для будівництва житлових будинків. При цьому, факт участі Товариства у будівництві будинку не заперечує, оскільки як позивачем так і відповідачем вказується на наявність актів виконаних робіт щодо будівництва будинку на підставі договору №1 від 09.04.1993 року, укладеного між Виноградівською взуттєвою фабрикою та МП «Спектр ЛТД». Відповідно до Наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості №164 від 25.07.1994 року Виноградівська взуттєва фабрика була перетворена у відкрите акціонерне товариство, і до новоствореного ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» перейдуть пасиви та активи правонаступника лише з моменту його державної реєстрації, тобто згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» було зареєстроване 29.11.2000 року. Наголосила, що на підставі доданих доказів (акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, листом ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», адресованому заступнику Мінпромполітики України від 07.08.98 року, листом Виноградівської міської ради від 24.11.2010 р., листом Міністерства промислової політики №15/6-2-885 від 29.12.2010 року, рішенням Виноградівської міської ради №70 від 13.01.2011 року, наказом Міністерства промислової політики України №58 від 04.03.2011 року та ін.) житловий будинок не ввійшов до складу статутного фонду правонабувача - ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». Так, розмір статутного фонду акціонерного товариства, що створюється в процесі приватизації чи корпоратизації, визначається як вартість цілісного майнового комплексу відповідно до розділу III та з дотриманням вимог розділу VI Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ №36 від 18.01.1995 року далі Методика(пункт 9). Наголосила, що цілісний майновий комплекс - це господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва. При цьому, згідно з п. 39 Методики вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, зокрема, на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об'єктів незавершеного будівництва, в тому числі незавершеного будівництва житла та устаткування, що придбано для інженерного забезпечення незавершеного будівництва житла, за наявності рішення відповідної Ради народних депутатів про надання земельної ділянки під будівництво житла; фінансових вкладень у цінні папери та паї інших підприємств, господарських товариств, банків, у процентні облігації та позики, вклади до статутних фондів спільних підприємств). Таким чином, адвокат зробила висновок, що під час корпоратизації Виноградівської взуттєвої фабрики житловий фонд не входив до статутного капіталу ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», що підтверджується як доказами, наявними у справі, так і чинним на той момент, законодавством.
Крім того зазначила, що згідно з Постановою КМУ №757 від 15.07.1997 року Про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, функції по здійсненню інвентаризації майна покладено на Міністерство економіки. Відповідно Міністерство економіки в подальшому приймає рішення про передачу житлового фонду до відання місцевих рад. Звертає увагу на лист-відповідь Першого заступника Міністра народному депутату України ОСОБА_15, в якому вказано, що функції з управління майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, утворених у процесі корпоратизації, здійснює Мінекономрозвитку. Саме тому вважає, що майно вибуло від власника - держави, управління яким здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, тому прокурором правильно заявлено позовну заяву в інтересах держави в особі Мінекономрозвитку.
Щодо тверджень відповідача, що він є власником будинку і це не потребує додаткового доказування, встановлення цієї обставини судовими рішеннями по інших справах, то такі вважає оманливими. Вказуючи на судові рішення в справах: №703/3103/12, №299/1276/14-а, №299/3686/15-ц, №299/2288/15-ц, №299/2240/16-ц, відповідач не говорить про те, що предметом розгляду спору у справі №703/3103/12 була правомірність винесення рішення Виноградівською міською радою, а не правомірність набуття права власності на спірний об'єкт ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика»; у справі №299/1276/14-а розглядались вимоги ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» про визнання нечинним та скасування рішення Виноградівської міської ради Закарпатської області 17 жовтня 2013 року № 804 від «Про скасування п.3 рішення МВК від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», тобто предметом спору знову ж таки виступала правомірність прийняття рішення. Окрім того, наголосив, що Вищий адміністративний суд в своїй ухвалі від 09.06.2015 року по даній справі зазначив: «Питання приватизації державного майна, передачі незавершеного житлового будинку на баланс міської ради стосуються правовідносин, які є відмінними від розглядуваних. Зокрема, заявлений позов стосується скасування органом місцевого самоврядування рішення виконавчого комітету щодо визнання за позивачем права власності на новозведений житловий будинок; вказані відносини регулюються приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відносини щодо корпоратизації підприємства і приватизації майна, яке не увійшло до складу цілісного майнового комплексу корпоратизованого підприємства, характеризуються іншим складом осіб та регулюються іншим законодавством». Справа №299/3686/15-ц станом на сьогодні розглядається в апеляційному суді Закарпатської області, рішення відповідно не набрало законної сили, отже відповідач не може вказувати його як преюдиційне. Справа №299/2288/15-ц розглядалась Виноградівським районним судом за позовом фізичних осіб, які просили визнати недійсним та скасувати п.3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області № 54 від 24.02.2009 року «Про визнання права власності на будівлі», а також скасувати державну реєстрацію права власності Фабрики на спірний будинок, тобто, знову ж таки в даній справі предметом спору була правомірність рішення органу місцевого самоврядування. Справа №299/2240/16-ц розглядалась Виноградівським районним судом за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», Виноградівської міської ради, Виноградівської районної державно адміністрації, треті особи: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради, розпорядження голови Виноградівської РДА та свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Знову ж таки предметом спору виступала правомірність рішення органу місцевого самоврядування.
Звертає увагу суду, що в жодній із судових справ не розглядалось питання права власності держави на спірний об'єкт. Оскільки, у наведених відповідачем судових справах, предметом розгляду не виступав процес корпоратизації та приватизації, не здійснювалось дослідження доказів на правомірність набуття права власності в процесі приватизації, вважає, що вказані судові рішення відповідачем не мають преюдиційного характеру. Окрім того, відмінним є і склад учасників, що, на думку адвоката, також тягне за собою факт відсутності преюдиційності судових рішень.
Щодо тверджень, що ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» є забудовником та частка підприємства в сумісній діяльності становить 100 %, навела наступні міркування.
Відповідно до договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року вклад підприємства полягає у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, що розташований в м. Виноградів по вул. Локоти. При цьому, договір про будівництво спірного майна був укладений ще у 1993 році, тобто до моменту здійснення корпоратизації та створення Відкритого акціонерного товариства «Виноградівська взуттєва фабрика», яке зареєстроване аж у 2000 році. Даним твердженням підтверджується той факт, що ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» аж ніяк не могла бути забудовником, адже навіть не існувала на момент будівництва.
У відзиві на позовну заяву, відповідач вказує про невірність застосування норм матеріального права позивачем. Заявляючи позовні вимоги, позивач керується нормами ЦК України, зокрема ст. 388 та просить витребувати майно у державну власність. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). У п.21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», зазначено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК. Відповідно до вимог пункту 19 цієї ж Постанови власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Верховний Суд України в п.10 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від об листопада 2009 року за №9 зазначив, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від і липня 2004 року N 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Суб'єкт права вільний у виборі способу захисту своїх прав, але це означає, що, вибираючи певний спосіб захисту, особа приймає на себе ризик його неефективності. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3- рп/2003). У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьев проти України» від 3 квітня 2005 року (заява № 38722/02). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, вважає, що позивачем обраний вірний спосіб захисту прав, а тому твердження відповідача в цій частині також є безпідставними.
Твердження відповідача про пропуск строку позовної давності також вважає помилковим, оскільки, порушення прав позивача почалось фактично з 18.12.2015 року, коли апеляційний суд Закарпатської області скасував рішення Виноградівського районного суду від 18.08.2015 року та поновив право власності відповідача на спірний об'єкт. Таким чином, сплив строку позовної давності розпочинається на наступний день, тобто 19.12.2015 року та закінчується 19.12.2018 року. А тому позивачем жодних строків не пропущено.
Стосовно ж самої позовної вимоги, то вважає, що спірне майно - об'єкт житлового будівництва мав бути переданий на баланс міської ради, як це передбачалось чинним на той момент Житловим Кодексом Української PCP. В подальшому підлягали до застосування норми Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Даний об'єкт нерухомості в результаті приватизації мав належати фізичним особам, які здійснювали будівництво на підставі договору про спільну діяльність.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були наймачами квартир у спірному об'єкті та проживали на підставі ордерів. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, станом на 09.04.1994 року) до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки (надалі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (ст. і ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»). Роблячи висновок, що спірний об'єкт є власністю держави і використовувався фізичними особами на умовах найму, останні мають право на його приватизацію. Приватизація квартир можлива лише у випадку, якщо держава відновить своє порушене право та поверне спірний об'єкт у свою власність. Правомірність права власності держави на спірні квартири, зазначені позивачем у позові, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримують та вважають обґрунтованими.
Ухвалою суду від 11.10.2018 за клопотання прокурора до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача залучено Регіональне відділення ФДМУ по Закарпатській області, на виконання вимог якої остання надала пояснення по суті спору. Поданими поясненнями третя особа підтримує вимоги позовної заяви Прокуратури Закарпатської області та просить суд врахувати їх при ухваленні судового рішення, яке повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та забезпечить мешканцям скористатись своїм законним правом на приватизацію житла. Пояснила, що згідно з ч.1.ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Пояснила, що відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.1993 № 508, наказом Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25.07.1994р. № 164 створено ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» в процесі корпоратизації. Оцінка вартості цілісного майнового комплексу державного підприємства «Виноградівська взуттєва фабрика» проведена станом на 01.05.1994 відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації. При цьому зазначаємо, що із вартості цілісного майнового комплексу було вилучено вартість майна, в тому числі державний житловий фонд на суму 297727тис.крб., що відповідає відновній вартості незавершеного будівництва 4-х квартирного житлового будинку (рік початку будівництва - травень 1993). Даний акт затверджено Головою Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості. Наказом органу приватизації від 23.12.1994 № 1/506 було прийнято рішення про приватизацію шляхом корпоратизації ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». Наказом Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 27.12.1994 № 250, регіональному відділенню ФДМУ по Закарпатській області передано, згідно з актом від 27.12.1994 № 43, акції ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» для подальшого продажу. Нормативно-правовими актами з питань приватизації (корпоратизації), передбачалось, що житловий фонд, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, який перебував на балансі державних підприємств не включався до статутного капіталу господарського товариства з метою передачі його до комунальної власності, при цьому залишався на балансі господарських товариств. Зазначає, що державне майно, незалежно від того на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Під час проведення приватизації (корпоратизації) будівля незавершеного 4- х квартирного житлового будинку (м.Виноградів, вул. Локоти, 48) не увійшла до статутного капіталу ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» а відтак, є об'єктом права державної власності. Органом, уповноваженим управляти державним майном, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на час корпоратизації був Державний комітет України з легкої і текстильної промисловості, правонаступником якого стало Міністерство промислової політики України в подальшому Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Рішення ж про передачу державного житлового фонду відповідно до статті 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» приймає орган, уповноважений управляти державним майном за наявності згоди відповідного органу місцевого самоврядування, що в свою чергу надасть можливість мешканцям реалізувати свої конституційні права на приватизацію житла. При цьому повідомляє, що функції з управління державним майном, яке в процесі корпоратизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» регіональному відділенню ФДМУ по Закарпатській області не передавались, а відтак, розпорядження спірним майном, на сьогоднішній день, здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Таким чином, до моменту передачі Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, за наявності згоди органу місцевого самоврядування, державного майна до комунальної власності, спірний об'єкт вважає державною власністю.
В судовому засіданні відповідно до статей 210, 214 ГПК України судом досліджено подані сторонами у спорі письмові докази, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи.
В розгляді справи по суті судом оголошено перерву з 20.11.2018 до 03.12.2018 до 15:00год. відповідно до ст. 216 ГПК України.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спору.
У судовому засіданні 03.12.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення уповноважених представника учасників спору, дослідивши подані ними докази, суд встановив:
На підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 01.12.1988 року №380 «Про виділення земельної ділянки взуттєвій фабриці під будівництво п'яти 4-х квартирних жилих будинків» Виноградівській взуттєвій фабриці виділено земельну ділянку по вул. Локоти та зобов'язано адміністрацію фабрики виготовити необхідну проектно-кошторисну документацію в установленому порядку.
На підставі договору №1 від 09.04.1993 року, укладеного між Виноградівською взуттєвою фабрикою та МП «Спектр ЛТД» було розпочато будівництво 4-х квартирного житлового будинку. На виконання вказаного договору відповідно до Актів прийому - передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересня 1993 року, жовтня 1994 року, грудня 1995 року, серпня 1996 року, вересня 1996 року, було виконано визначений в них обсяг робіт по будівництву, однак, завершений не був.
В подальшому, відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, Державний комітет України з легкої і текстильної промисловості видав наказ від 25.07.1994р. № 164 перетворити Виноградівську взуттєву фабрику у відкрите акціонерне товариство та постановити, що з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства до нього переходять активи та пасиви державного підприємства, і воно стає правонаступником його прав та обов'язків.
Станом на 01.05.1994 відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації проведена оцінка вартості цілісного майнового комплексу державного підприємства «Виноградівська взуттєва фабрика». При цьому, з визначеної вартості цілісного майнового комплексу було вилучено вартість майна, всього на суму 300227тис.крб, в т. ч. майна на суму 297727тис. крб державного житлового фонду та майна на суму 2500тис.крб, для якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації.
Поряд з цим, відповідно до Відомості розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва Виноградівської взуттєвої фабрики, складеної відповідно до Додатку 5 до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації станом на 01 травня 1994 року 4-х квартирний житловий дім, рік початку будівництва: травень 1993 року, фактично виконаний обсяг робіт та, відповідно, відновна вартість об'єкта, складала 297727тис.крб.
Наказом органу приватизації (Закарпатського регіонального відділення Фонду Державного майна України) від 23.12.1994 № 1/506 було прийнято рішення приватизувати майно підприємства, яке перетворене у відкрите акціонерне товариство у процесі корпоратизації, шляхом продажу акцій.
Відповідно до наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 27.12.1994 № 250, регіональному відділенню ФДМУ по Закарпатській області згідно з актом від 27.12.1994 № 43, передано сертифікат акцій ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» для подальшого продажу, а також інші документи, в т. ч. як Акт оцінки вартості майна ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», затверджений 25.07.1994, так і відомість об'єктів, що не підлягають приватизації (інвентаризаційна відомість об'єктів, що не підлягають приватизації та не включаються до статутного фонду-відповідно до п. 12 Акту оцінки вартості).
Матеріали справи містять довідку ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» про наявні на балансі товариства об'єкти соціально-побутового призначення: клуб (пл. Миру, 2); будинок відпочинку урочище «Віннички»; піонерський табір «Ромашка» (с. Шаян, Хустського району).
В ході проведення приватизації 07.07.1998 року між ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» та ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11 було укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони дійшли згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку по вул. Локоти, 48 у місті Виноградів. Сторонами погоджено, що будівництво проводитиметься на базі належного підприємству недобудованого будинку, після чого, згідно з п. 2.2 договору мали право на викуп частки Підприємства, а саме квартири. Сторони здійснюють будівництво шляхом об'єднання спільних зусиль та фінансових ресурсів. Відносини між сторонами носять зобов'язальний характер. Відповідно до письмового зобов'язання, фізичні особи зобов'язалися виділені їм квартири добудувати за свій рахунок протягом 3 років, тобто до 2001 року.
Доказів виконання сторонами умов договору станом на 2001 рік матеріали справи не містять. Обставини виконання (невиконання) вказаного Договору про спільну діяльність були предметом розгляду цивільної справи 299/3686/15-ц у Виноградівському районному суді Закарпатської області, однак, рішення від 24.05.2018, з огляду на його апелювання, станом на день розгляду справи не набрало законної сили.
Наказом Закарпатського регіонального відділення Фонду державного майна України від 09.10.2000 року №02-09/319 «Про завершення процесу приватизації ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» процес приватизації вказаного товариства завершено. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» було зареєстроване 29.11.2000 року.
В подальшому, рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29.03.2017 року (Справа 299/2240/16-ц), яке набрало законної сили, та, відповідно до ст. 75 ГПК України встановлені в ньому обставини, не підлягають доказуванню, встановлено наступне.
Так, 12 листопада 2008 року Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації була проведена поточна інвентаризація житлового будинку по вул. Локоти, 48 в м. Виноградів, за результатами якої оформлена інвентаризаційна справа на будівлю житлового будинку. Згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 22.12.2008 року, затвердженим розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26.12.2008 року N 489, об'єкт 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 у м. Виноградові прийнятий в експлуатацію. Судом також встановлено, що зміст даного Акту державної приймальної комісії відповідає змісту Акту, затвердженого Наказом Держбуду від 27.01.2005 року №21. Зокрема, у ньому міститься інформація про об'єкт, який вводиться в експлуатацію та його адреса розташування (титульна сторінка), відомості про державну приймальну комісію та її склад, перелік документації, представленої державній приймальній комісії (п. 9), відомості про генерального підрядчика та субпідрядні організації (п. 3), відомості про розробника проектно-кошторисної документації (п.4), відомості про затвердження архітектурно-планувального завдання та проектно-кошторисної документації (п.5,6), термін виконання будівельно-монтажних робіт (п.8), а також інші відомості, зазначені у типовому акті.
Також суд встановив, що з метою забезпечення прав громадян, які уклали з Фабрикою договір про спільну сумісну діяльність від 07.07.1998 року, та на його виконання, п. 2 Розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації від 26.12.2008 року №489, забудовника зобов'язано передати, а Виноградівській міській раді взяти на баланс 4-х квартирний житловий будинок за адресою: м. Виноградів, вул. Локоти, з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07.07.1998 року про спільну сумісну діяльність.
Однак, згідно з п. 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24.02.2009 року N 54 "Про визнання права власності на будівлі" право приватної власності в цілому на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 у м. Виноградові визнано за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» та доручено Виноградівському районному бюро технічної інвентаризації провести необхідну реєстрацію, а саме - оформити свідоцтво про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації відкритому акціонерному товариству "Виноградівська взуттєва фабрика" на вказаний будинок.
Згодом, 26.02.2009 року виконавчим комітетом Виноградівської міської ради видано ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ N 029817 на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові, а Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22000581, реєстраційний номер 26565775, номер запису 453 в книзі 2-ф.
В подальшому, рішеннями Виноградівської міської ради двічі скасовувався п. З рішення виконавчого комітету від 24.02.2009 року №54 "Про визнання права власності на будівлі" щодо передачі ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», які, однак, були визнані незаконними та скасовані в судовому порядку.
Посилаючись на положення ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та пункт 3.5 Статуту товариства, відповідно до яких товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, заявник - прокуратура Закарпатської області вважає, що спірне нерухоме майно засновником товариства - Державним комітетом України з легкої і текстильної промисловості, ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» у власність не передавалося. Саме тому, вважаючи, що об'єкт незавершеного будівництва по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові державного житлового фонду залишився у державній власності та не підлягав приватизації, а, отже, ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» безпідставно набуте право власності на нього, тому на підставі ст. cт. 392, 388 Цивільного кодексу України ним заявлено позов в інтересах держави про витребування в державну власність в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з незаконного володіння ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» 4-х квартирний житловий будинок, розташований за адресою: вул. Локоти, 48 , м. Виноградів, загальною площею 388,8м2 та визнати за державною в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України право власності на нього.
Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні їх в судовому засіданні, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна"(чинного протягом часу приватизації Виноградівської взуттєвої фабрики), приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до ст. 3 цього Закону, його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного житлового фонду.
В той же час, статтею 5 визначено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, об'єкти незавершеного будівництва.
Відповідно до п. 10 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. N 717(чинної на момент оцінки майна відповідача) до переліку майна об'єктів приватизації як цілісного майнового комплексу включаються: основні засоби та інші позаоборотні активи (у тому числі незавершене будівництво); оборотні засоби - запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки та інші активи з урахуванням заборгованості. В той же час, відповідно до розділу 5 Методики вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, на яке поширюється особливий режим приватизації (вилучення об'єктів незавершеного будівництва) та на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна" визначено, що приватизація об'єктів незавершеного будівництва, здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.
За рішенням органів приватизації законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, для завершення будівництва або вноситися до статутного фонду господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України.
Як встановлено судом до початку приватизації Виноградівської взуттєвої фабрики на виділеній на підставі рішення виконкому Виноградівської міської ради земельній ділянці розпочалося будівництво 4-х квартирного житлового будинку.
На момент проведення оцінки майна Фабрики (25.07.1994) будівництво завершене не було, що підтверджується також відомістю розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва станом на 01.05.1994 року.
Поряд з цим, пунктом 12 Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівська взуттєва фабрика від 25.07.1994 року, зазначено про вилучення вартості майна державного житлового фонду на суму 297727тис.крб.
В той же час, ст. 4 Житлового кодексу УРСР визначає, що житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР.
Спірний же об'єкт-житловий будинок, як встановлено, був ведений в експлуатацію лише 22.12.2008 року, згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затвердженим розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26.12.2008 року N 489.
З огляду на наведене, виключення об'єкта незавершеного будівництва з основних засобів цілісного майнового комплексу, який би мав підлягати приватизації, хоча й з певними особливостями, та віднесення вказаного об'єкта незавершеного будівництва до житлового фонду є помилковим, передчасним.
В той же час, матеріали справи не містять допустимого, в розумінні ст. 77 ГПК України, доказу про перебування спірного об'єкта незавершеного будівництва в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності.
Не подано учасниками справи також належним з правової точки зору доказів існування самого об'єкта незавершеного будівництва, як от проектно-кошторисної документації, чи документів, які б відображали процент готовності такого незавершеного будівництва тощо. Натомість матеріали справи містять лише Відомість розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва станом на 01.05.1994 року
Судом враховано, що під час проведення оцінки об'єктів незавершеного будівництва враховується вартість матеріалів, виробів і конструкцій, завезених на будівельний майданчик для цього об'єкта незавершеного будівництва і не використаних для будівництва, а також з урахуванням вартості устаткування для монтажу, придбаного для функціонування об'єкта незавершеного будівництва після завершення будівництва.
Чинним на час проведення приватизації цивільним кодексом Української РСР не надано визначення об'єкту незавершеного будівництва чи моменту отримання таким будівництвом статусу об'єкта в цивільному праві. Вже Цивільним кодексом України чітко визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Право власності ж на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) (стаття 331 Кодексу ).
В той же час, спірне майно, яке на час проведення приватизації спеціально створеною комісією віднесено до житлового фонду, хоча й числилося як об'єкт незавершеного виробництва, було виключено з плану приватизації як такий, що не підлягає приватизації - житловий фонд, однак, не було та не могло бути приватизоване як об'єкт житлового фонду з огляду на його неготовність.
В той же час, Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженим наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 р. N 908/68 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 р. за N 414/3707 визначено способи та порядок управління державним майном, яке полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.
Однак, у суду відсутні докази вжиття заходів на виконання завдань вказаного положення чи будь-якого реагування стосовно об'єкта незавершеного будівництва з боку уповноважених органів (державні органи приватизації).
Таким чином, суд констатує, що на момент закінчення приватизації спірний об'єкт незавершеного будівництва існував формально, без належного оформлення будь-яких правовстановлюючих документів в розумінні об'єкта цивільного права.
Прокурор же, доводячи суду, що об'єкт незавершеного будівництва - 4-х квартирний житловий будинок, залишився у державній власності, заявив вимогу про витребування в державну власність в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з незаконного володіння ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» 4-х квартирного житлового будинку та визнання за державою в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України права власності на нього, керуючись при цьому ст. 392, 388 ЦК України.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьев проти України» від 3 квітня 2005 року (заява № 38722/02). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Так, статтею 387 ЦК України регламентовано право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже, право на витребування майна з чужого незаконного володіння має виключно особа (власник, який не володіє), яка має відповідні правовстановлюючі документи, що беззаперечно підтверджують належність їх конкретно визначеного майна, яке було незаконно привласнено іншою особою (не власник, який володіє).
Відтак, з огляду на відсутність обставин, які підтверджували б право держави на вже збудований житловий будинок, тоді як на час приватизації такий не існував, оскільки є лише відомості про вартість об'єкта незавершеного будівництва без будь-яких правовстановлюючих документів, застосування до спірних правовідносин положень ст. 387 виключається, тобто позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права держави.
Відповідно до ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відтак, суд констатує, що справу розглянуто на підставі наявних у справі доказів, які з точки зору достатності та належності не довели наведених позивачем обставини.
При цьому, надаючи оцінку доводам та доказам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», відповідно до яких п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на наведене, враховуючи, що ключовим моментом, який лежав в основі позовних вимог та підлягав першочерговому дослідженню є момент існування та належності предмету спору-майна на час приватизації Виноградівської взуттєвої фабрики і такий судом було досліджено, оцінено та надано йому правову оцінку, - решту доводів, з огляду на зроблений судом вище висновок, не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.
Оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, заявлені клопотання та аргументи сторін щодо застосування позовної давності судом не розглядаються.
Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст. 145 ГПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
За таких обставин, вжиті Ухвалою суду від 23.08.2018 заходи забезпечення позову: заборона товариству з обмеженою відповідальністю "Виноградівська взуттєва фабрика" (90300, пл. Миру, 2, м. Виноградів, Закарпатська область, код ЄДРЮОФОП та ГФ 00308086) вчиняти певні дії щодо розпорядження 4-х квартирним житловим будинком по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові, у тому числі і шляхом відчуження його будь-яким способом на користь третіх осіб, зберігають свою чинність до набрання рішенням суду у справі законної сили.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати слід віднести на прокурора.
Керуючись ст. ст. 20, 27, 41, 42, 47, 74, 76-79, 86, 129, 145, 185, 222, 233, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
в задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.12.2018
Суддя Васьковський О.В.