Справа № 148/1684/18
Провадження №2/148/772/18
Іменем України
28 листопада 2018 року м. Тульчин
Тульчинський районний суд
Вінницької області в складі: головуючого судді Саламахи О.В.
за участю: секретаря Носулько К.П.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання права на земельну частку (пай), -
До Тульчинського районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Тульчинської міської ради про визнання права на земельну частку (пай).
Позовна заява мотивована тим, що позивач була членом колгоспу, а в послідуючому - КСП "8 Березня" с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області. Вподальшому, звільнилась з роботи за власним бажанням, однак заяви про вихід з членів КСП не подавала. Відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема Указу Президента від 08.08.1995, проведено розпаювання земель сільськогосподарського призначення, під час якого були складені списки осіб, що мають право на земельні частки (паї). Після цього, 21.02.1996 підприємство отримало Державний акт на право колективної власності на землю серії ВН № 00016. Під час розпаювання, а також під час видачі державного акту, позивач була і продовжувала бути членом КСП "8 Березня", а тому мала бути включена у списки осіб, які мали право на отримання земельної частки (паю).
Оскільки, після складання і затвердження списків осіб, які мали право на отримання земельної частки (паю) позивач була переведена на іншу посаду, то їй про затвердження таких списків і про те, що вона у них не була включена, нічого не було відомо. В даний час позивачу стало відомо, що вона мала право на отримання земельної частки (паю), але у списки осіб, що мають таке право не включена.
Крім того, оскільки позивачу стало відомо про те, що вона не була включена у списки осіб, які мають право на земельну частку частку (пай), лише в даний час, вона вважає, що строк звернення до суду вона пропустила з поважних причин.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить поновити строк звернення до суду, визнати за нею право на земельну частку (пай) без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу Тульчинської територіальної громади, в розмірі 2,63 у умовних кадастрових гектарах, який виділявся на момент розпаювання КСП "8 Березня" с. Ганнопіль Тульчинського району.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, позивачем до суду подано заяву, у якій вона просить справу розглядати без її та представника участі, на задоволенні позову наполягає.
Представник відповідача - Тульчинської міської ради у судове засідання не з'явився, однак на адресу суду надійшов лист, у якому міська рада просить розглядати справу без представника, проти задоволення позову не заперечує (а.с. 18).
Представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав пояснення на позовну заяву, де зазначив обставини та підстави набуття права на земельну частку (пай) з посиланням на відповідні норми закону, а також просив суд звернути увагу на те, що позивачем у позові не обгрунтовано та не зазначено поважних причин, які б вважалися підставою для поновлення пропущених процесуальних строків. В обгрунтування цього, третя особа посилається на п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України в редакції 2004 року, згідно якого правила ЦК України про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. В зв'язку з цим, просить суд розглянути питання щодо можливості залишення без розгляду позовної заяви, оскільки вона подана після закінчення процесуальних строків. Також, просив суд відмовити у задоволенні позову. Розгляд справи просить здійснювати за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с. 29-33).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до архівної довідки Комунальної установи "Тульчинський районний трудовий архів" № 464 від 28.11.2017, протоколи загальних зборів уповноважених колгоспників, правління колгоспу "8 Березня" с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області за 1984-1995 роки на зберігання в архів не надходили. У документах колгоспу "8 Березня" значиться ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка виробила трудоднів та мала трудову участь у сільськогосподарському виробництві з 1984 року по 1994 рік. Починаючи з 1995 року не працює, звільнена по особистому бажанню з 01.03.1995 (а.с. 9).
Відповідно до інформації Тульчинського відділу Головного управління Держгеокадарсту у Вінницькій області №35/118-18 від 28.03.2018, наданої на адвокатський запит від 25.03.2018, розпаювання земель КСП "8 Березня" розпочалося у 2004 році. Державний акт на право постійного користування землею серії ВН № 00028 видавався 21.02.1996 (а.с. 7). Також, Тульчинським відділом Головного управління Держгеокадарсту у Вінницькій області надано відповідь, що, згідно технічної документації по паюванню земель колективної власності КСП "8 Березня", паювання почалося у 1996 році. Державний акт на право колективної власності на землю КСП "8 Березня" видано 21.02.1996 серії ВН № 00016, середній розмір земельної частки (паю), складав 2,36 умовних кадастрових гектара (а.с. 8).
Згідно остаточної інформації Тульчинського відділу Головного управління Держгеокадарсту у Вінницькій області № 728/418-18-0.37 від 11.10.2018, відповідно до Проекту роздержавлення земель КСП "8 Березня" с. Ганнопіль, паювання земель почалося у 1995 році. Державний акт на право колективної власності на землю КСП "8 Березня" видано 21.02.1996 серії ВН № 00016 (а.с. 34).
Копією державного акту на право колективної власності на землю серії ВН № 00016, виданого КСП "8 Березня" підтверджується, що Ганнопільською сільською радою, вказаному власнику землі передається у колективну власність 1725 гектарів землі у межах згідно з планом. Землю передано у колективну власність для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Ганнопільської сільської ради від 30.01.1996 (а.с. 35 - 38).
Відповіддю Тульчинської міської ради № 02-16-ц-5 від 13.02.2018, позивача ОСОБА_1 на подану нею заяву від 12.01.2018 щодо виділення земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка виділялась на момент розпаювання КСП "8 Березня" с. Ганнопіль, повідомлено, що їй для вирішення даного питання необхідно визнати право на отримання такої земельної ділянки та зв'язку з тим, що позивач бажає отримати земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту і повноваження щодо надання таких земельних ділянок відносяться до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, - позивачу рекомендовано після визнання права на земельну частку (пай), подати заяву до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Статтею 15 ЦК України, визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі і визнання права. Тобто, за змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.
Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 07.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. 6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею ст. 71 ЦК УРСР, (діючий на час виникнення спірних правовідносин), встановлено трирічний загальний строк позовної давності.
Оскільки, право на позов у позивача виникло ще в 1995 році, то трирічний строк позовної давності минув ще до набрання чинності ЦК України 2004 року.
Згідно частин 1 та 2 ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Також, суд, у даному випадку, враховує положення Конвенції про захист прав людини і основних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду, як джерела права.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
За змістом рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, суд встановив, що розпаювання земель КСП «8 березня» с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області розпочалося у 1995 році і відбулося у 2004 році, на час складання списків осіб яким належить право на земельну частку (пай) позивач могла довідатися про порушення її права на внесення до списку осіб, яким належить право на земельну частку (пай), а тому позивач пропустила строк позовної давності, однак враховуючи, що про порушення належного їй права, останній стало відомо лише на момент намагання реалізувати право на отримання у власність земельної частки (паю) та звернення до суду з даним позовом, суд вважає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, у зв'язку з чим, його слід поновити.
Статтею 14 Конституції України, передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08.08.1995, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до ст. 1, 2, 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають, зокрема, особи, які отримали сертифікат на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду. Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, прийняте за їх заявою про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004, роз'яснено, що право на одержання земельної частки (паю) у членів КСП виникає з моменту передачі членам КСП державного акту на право колективної власності на землю.
Позивач, починаючи з 1984 року по 01.03.1995, працювала у КСП «8 березня» с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області, зазначені обставини підтверджені в ході судового розгляду належними доказами та судом не встановлено жодних даних щодо припинення членства позивача у колгоспі та зміни місця роботи, у зв'язку з чим, на момент розпаювання у 1995 році земель, її безпідставно не включили до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай).
Згідно статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. В даному випадку визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує нічиїх прав, свобод та законних інтересів.
Таким чином, враховуючи наведене, приймаючи до уваги фактичне визнання відповідачем позовних вимог, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд, враховує визнання відповідачем позову та відповідно до норм ч. 3 ст. 200 ЦПК України, вирішує ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.
На підставі викладеного і керуючись ст. 41, 45 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 71, 80 ЦК УРСР, ст. 1, 2, 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08.08.1995, 4, 12, 13, 18, 19, 23, 76-81, 95, 141, 200, 206, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право на земельну частку (пай) без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу Тульчинської територіальної громади Тульчинського району, в розмірі 2,36 в умовних кадастрових гектарах, який виділявся на момент розпаювання КСП "8 Березня" с. Ганнопіль Тульчинського району Вінницької області.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тульчинського районного суду
Вінницької області ОСОБА_2