Ухвала
Іменем України
10 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 4-с/1423/12740/2012
провадження № 61-43485ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Лесько А.О., (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на дії державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості,
У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України», Банк) звернулося зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Центральний ВДВС м. Миколаєва).
Скарга мотивована тим, що постановою державного виконавцявід 13 липня 2016 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитної заборгованості на підставі пункту 8 частини першої статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.
Зазначену постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ПАТ «Державний ощадний банк України» вважало незаконною, оскільки кредитна заборгованість ОСОБА_3 перед Банком становить 25 586,20 дол. США, а в рамках виконавчого провадження з боржника на користь Банку стягнуто 204 433,74 грн, що є еквівалентом 25 586,20 дол. США за курсом валют, встановленим на дату ухвалення заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року про стягнення такої заборгованості.
Скаржник стверджував, що зобов'язання боржника виникли в доларах США та мають виконуватися в цій же валюті, тобто заборгованість має бути стягнута в іноземній валюті або в національній валюті за курсом, встановленим на час виконання рішення.
На підставі викладеного ПАТ «Державний ощадний банк України» просило визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва від 13 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва від 13 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 49348734 за пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
27 серпня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_3 направив касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в резолютивній частині заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року та у виконавчому листі, виданому на виконання цього рішення, зазначено суму заборгованості, яку необхідно стягнути в гривневому еквіваленті, в розмірі 204 433,74 грн. Грошові кошти в зазначеній сумі ОСОБА_3 сплатив на рахунок державної виконавчої служби, в зв'язку з чим виконавче провадження було закінчено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Також у касаційній скарзі зазначено, що у постанові державного виконавця від 22 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 49348734 зазначено лише гривневий еквівалент суми боргу, тому в рамках цього виконавчого провадження неможливо стягнути іншу суму, оскільки державний виконавець не наділений правом змінювати суму заборгованості.
Крім того, ОСОБА_3 посилався на те, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося зі скаргою на дії державного виконавця з дотриманням встановленого частиною другою статті 385 ЦПК України 2004 року десятиденного строку, оскільки оскаржувану постанову державного виконавця винесено 13 липня 2016 року, а скаргу подано до суду в лютому 2017 року.
У зв'язку з незазначенням в касаційній скарзі реєстраційного номера облікової картки платника податків чи номера і серії паспорта особи, яка подала касаційну скаргу, касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
30 жовтня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_3 усунув недоліки касаційної скарги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що заочним рішенням Центрального суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитну заборгованість у розмірі 25 586, 20 дол. США, що еквівалентно 204 433, 74 грн.
16 червня 2014 року на підставі зазначених рішень Центральний районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 кредитної заборгованості в розмірі 25 586,20 дол. США, що еквівалентно 204 433,74 грн, та 2 304,34 грн судових витрат.
22 липня 2014 року державний виконавець Центрального ВДВС м. Миколаєва Ільїна Н. І. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 44088366, в якій зазначено лише гривневий еквівалент боргу.
Постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва Мацюці О.О. від 13 липня 2016 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час відкриття виконавчого провадження) у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення з посиланням на те, що заборгованість сплачена 13 липня 2016 року.
З матеріалами виконавчого провадження представник АТ «Державний ощадний банк України» ознайомився 22 лютого 2018 року.
Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця відсутні повноваження змінювати розраховану та визначену рішенням суду суму заборгованості у національній валюті, а отже сплата боржником стягувачу 206 738,08 грн є повним виконанням судового рішення та підставою для закінчення виконавчого провадження.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи скаргу, апеляційний суд виходив з того, що рішення у справі виконане ОСОБА_3 лише в гривневому еквіваленті, визначеному на час його ухвалення, без врахування курсу Національного банку України на час перерахування коштів стягувачеві, однак такі дії не можуть вважатися фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду та бути підставою для застосування правил пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час відкриття виконавчого провадження).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
За змістом статті 192 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час відкриття виконавчого провадження).
Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
Розглядаючи скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» на дії державного виконавця, апеляційний суд врахував положення наведених норм законів та, встановивши, що заочним рішенням Центрального суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2014 року, з ОСОБА_3 на користь Банку стягнуто заборгованість у доларах США, дійшов правильного висновку про те, що сплачена боржником сума в гривневому еквіваленті, визначеному на дату ухвалення зазначеного заочного рішення, не є повним виконанням рішення та не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час відкриття виконавчого провадження).
За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків. Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що не входить до повноважень Верховного Суду.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення доводи касаційної скарги про те, що АТ «Державний ощадний банк України» звернулося зі скаргою на дії державного виконавця з пропуском встановленого частиною другою статті 385 ЦПК України 2004 року строку, оскільки апеляційний суд з дотриманням норм процесуального права дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов висновку, що скарга АТ «Державний ощадний банк України» подана у десятиденний строк з дня, коли Банк дізнався про оскаржувані дії державного виконавця.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням того, що касаційна скарга є необґрунтованою та рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарги ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, суд на підставі пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частиною п'ятою, пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на дії державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді А. О. Лесько
С.Ю. Мартєв
С.П. Штелик