Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 212/1539/17-ц
провадження № 61-28733св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу, у складі судді Козлова Ю. В., від 13 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,від 11 жовтня 2017 року,
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат») про стягнення заборгованості по заробітній платі у вигляді невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що він у період з 12 грудня 1975 року по 24 серпня 1976 року та з 25 червня 1979 року по 16 жовтня 2003 року працював на підприємстві відповідача. Наказом відкритого акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (далі - ВАТ «ЦГЗК»), правонаступником якого є ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», від 27 жовтня 2003 року за № 194к-1591 він був звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України, у зв'язку із виходом на пенсію. При звільненні з ним був проведений розрахунок, але в лютому 2017 року він дізнався, що відповідно до положень пункту 6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004 роки (далі - Галузева угода) відповідач при звільненні зобов'язаний був виплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати, оскільки він пропрацював на підприємстві більше ніж 20 років, як передбачено Галузевою угодою. Однак, відповідачем було лише нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку, а одноразова допомога при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію йому не нараховувалась.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просив суд стягнути із ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» невиплачену вихідну допомогу у розмірі 2 444, 40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17 жовтня 2003 року по 16 жовтня 2009 року у розмірі 58 665, 60 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 Стягнуто із ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4 недоплачену вихідну допомогу у розмірі 2 444, 40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 777, 60 грн за період з 17 жовтня 2003 року по 16 жовтня 2009 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу з вини роботодавця не було виплачено одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі тримісячної середньої заробітної плати, право на отримання якої він має у відповідності до умов Галузевої угоди, яка є обов'язковою до виконання відповідачем, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосування положень статей 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року скасовано у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог. Стягнуто із ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 58 491, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Разом з цим апеляційний суд вказав про те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про застосування співмірності розміру невиплачених сум при визначенні середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.
У жовтні 2017 року ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, не врахували, що положеннями колективного договору ВАТ «ЦГЗК» на 2003 рік не передбачено проведення виплати одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі тримісячної середньої заробітної плати. Чинне законодавство такої виплати також не передбачає. Крім того, судами попередніх інстанції не було досліджено факт справжності тексту наданої позивачем Галузевої угоди. Також заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого від 13 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року до закінчення розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції.
Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював з 12 грудня 1975 року по 24 серпня 1975 року, з 25 червня 1979 року по 16 жовтня 2003 року на Криворізькому центральному горно-збагачувальному комбінаті помічником машиніста локомотива з вивезення руди і гірської маси з кар'єру залізо-дорожнього цеху.
Як вбачається із запису № 19 трудової книжки позивача, наказом від 27 жовтня 2003 року за № 194к-1591 він був звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України, у зв'язку із виходом на пенсію.
На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві перевищував 20 років.
Пунктом 1.12 Галузевої угоди (на 2003-2004 роки), укладеної між міністром промислової політики України, головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України, першим заступником голови Фонду державного майна та представниками від виробничих об'єднань, передбачено, що вона набуває чинності з 01 січня 2003 року і діє до укладання нової або перегляду цієї (а.с. 9-10).
Згідно пунктів 1.4, 1.5 Галузева угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України незалежно від форм власності і господарювання. Норми і положення угоди є обов'язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах всіх форм власності, що брали участь у підписанні угоди.
На виконання пункту 6.1 Галузевої угоди сторона власника зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу у порядку, передбаченому колективним договором, та в розмірі, залежному від стажу його роботи в галузі, але не менше тримісячної середньої заробітної плати за наявності стажу від 20 і більше років.
Зі змісту колективного договору ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на 2003 рік вбачається, що вказаний документ не передбачає виплат працівникам при виході на пенсію залежно від стажу їх роботи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, за положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для настання наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).
Визначаючи розмір середнього заробітку, потрібно врахувати вимоги абзацу 3 пункту 2 Порядку, згідно із яким у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. За пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у вигляді невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, а також середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано вказано на помилковість застосування судом першої інстанції співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача суми невиплаченої вихідної допомоги задоволені у повному обсязі.
Зауваження ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що положеннями колективного договору ВАТ «ЦГЗК» на 2003 рік не передбачено проведення одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі тримісячної середньої заробітної плати, чинне законодавство такої виплати також не передбачає, а також про те, що судом не враховано, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими з підстав, наведених вище.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року у незміненій за результатами апеляційного розгляду частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта