Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 2-287/11
провадження № 61-22590 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ткача З. Є.,
У травні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
На обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх з відповідачем мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 3,73 га, що розташована на території Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області.
Посилаючись на те, що вона прийняла спадщину після смерті матері, однак нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про права на спадщину у зв'язку з існуючими розбіжностями у написанні імені її матері у правовстановлюючих документах, просила визнати за нею право власності на зазначену вище земельну ділянку у порядку спадкування за законом.
Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 16 червня
2011 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею 3,73 га, що розташована на території Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, а тому вважається такою, що прийняла спадщину у встановленому законом порядку.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 16 червня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не встановив хто із спадкоємців першої черги прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і їй відмовлено у видачі такого свідоцтва, позивач не надала, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки визнання права власності в судовому порядку є винятковим способом захисту, що застосується у разі наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріуса.
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, у якій заявник просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_2 була подана зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження, провадження у справі відкрито незаконно, наслідком чого стало скасування судового рішення ухваленого понад шість років тому. Суди не звернули увагу на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач особисто подав заяву про те, що не заперечує проти задоволення позову. Оскарження судового рішення з мотивів належності відповідачеві спадкового майна після смерті батька є безпідставним, оскільки на момент звернення до суду з позовом зазначені обставини не існували. Посилання апеляційного суду на відсутність у неї права на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування суперечить вимогам статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних засад, оскільки відповідач оспорює її право на спадкове майно, що є підставою для його захисту в судовому порядку.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частин першої 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати
сторін - ОСОБА_3, якій на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 19 травня 2006 року належала земельна ділянка площею 3,73 га, що розташована на території Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 10 квітня
1960 року Вілійською сільською радою Шумського району Тернопільської області, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в графі «Батьки» її матір'ю записана ОСОБА_3
Відповідно до довідки № 636, виданої 18 травня 2011 року виконкомом Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області,
ОСОБА_1 протягом шести місяців після смерті ОСОБА_3 вступила у володіння спадковим майном, а саме - отримала на зберігання державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 19 травня 2016 року
ОСОБА_5
На підставі довідки № 808, виданої 27 грудня 2017 року виконкомом Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, до дня смерті проживала та була зареєстрована АДРЕСА_1 у складі сім'ї: чоловік - ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер
Відповідно до заповіту від 07 липня 2008 року, ОСОБА_6 заповідав усе належне йому майно ОСОБА_2
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обгрунтовував тим, що на момент смерті матері, їх батько проживав разом з нею, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини. ОСОБА_1 разом з батьками не проживала, спадщину після смерті матері не приймала. Після смерті батька він є спадкоємцем, який прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне управління майном, а тому вважав, що має право і на спірну земельну ділянку. Крім того, батько склав на його ім'я заповіт.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Крім цього, відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
У статті 4 ЦПК України 2004 року визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.
З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Встановивши, що позивач не надала суду доказів того, що вона в установлені законом порядку і строки подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини та, що їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона вступила в управління спадковим майном, на підтвердження чого надала довідку Вілійської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 18 травня 2011 року № 636, а відтак є такою, що прийняла спадщину є безпідставними, оскільки правовий механізм прийняття спадщини, визначений статтею 1268 ЦК України, пов'язує прийняття спадщини з фактом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з фактом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, що було передбачено статтею 549 ЦК Української РСР 1963 року, яка діяла до 01 січня 2004 року.
Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із значним пропуском процесуального строку, а тому апеляційний суд незаконно відкрив апеляційне провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 не був присутній, рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 16 червня 2011 року сторонам не направлялось, а тому відповідач не може нести негативні наслідки, що полягають у неможливості оскарження рішення суду за наявності таких обставин.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Ступак
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г. І. Усик