Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 756/11460/15-ц
провадження № 61-18170св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 22 жовтня 2007 року між Акціонернимкомерційним банком «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 559-024/07Р, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 23 008 доларів США на придбання автомобіля під 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 22 жовтня 2014 року. Договором про внесення змін та доповнень від 05 січня 2009 року кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 22 жовтня 2015 року та збільшено процентну ставку з 11 листопада 2008 року до 12,99 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 28 травня 2015 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 53 450,63 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18 384 доларів США, заборгованість за процентами - 14 138,08 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення кредиту - 10 322,18 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення процентів - 10 606,37 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 02 жовтня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 559-024/07Р, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. Договором про внесення змін та доповнень від 12 січня 2009 року строк дії договору поруки був встановлений до 22 жовтня 2018 року. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати.
ВідповідачіОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні у зв'язку з пропуском позовної давності. Відповідачі обґрунтували свої заперечення тим, що згідно з розрахунком заборгованості позичальник здійснила останній платіж 10 грудня 2008 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (пункт 9.2 кредитного договору), а тому банк мав право з 10 січня 2009 року протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав лише 26 серпня 2015 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року у складі судді Кричиної А. В. у задоволенні позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перебіг трирічної позовної давності за вимогами, які випливають з умов кредитного договору, розпочався 10 січня 2009 року, а банк звернувся до суду з позовом лише 26 серпня 2015 року, тобто за межами позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 жовтня 2007 року № 559-024/07Р за період з 26 серпня 2012 року по 28 травня 2015 року, яка складається із: заборгованості з повернення кредиту в розмірі 151 508 грн 76 коп., заборгованості за процентами - 151 402 грн 44 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту - 26 663 грн 09 коп., пені за несвоєчасне погашення процентів - 26 556 грн 10 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Отже, з відповідачів на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитом та процентами в межах трирічної, а за пенею - в межах річної позовної давності.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона здійснила останній платіж 10 грудня 2008 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (пункт 9.2 кредитного договору), а тому банк мав право з 10 січня 2009 року протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав лише 26 серпня 2015 року. За змістом вказаного пункту відсутність письмового повідомлення не впливає на припинення строку користування кредитом. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення. Оскільки після внесення змін та доповнень до кредитного договору новий графік погашення кредиту не був узгоджений (сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору), то угода про внесення змін, в тому числі про збільшення строку повернення кредиту до 22 жовтня 2015 року, є неукладеною. Банком наведено розрахунок заборгованості за пенею в іноземній валюті з переведенням її в національну валюту за невідомим курсом та незрозуміло, на яку дату. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що порука є припиненою, оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання кредитор не звернувся з позовом до поручителя.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 31 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
07 травня 2018 року справу № 735/525/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 22 жовтня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 559-024/07Р, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 23 008 доларів США на придбання автомобіля під 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 22 жовтня 2014 року.
05 січня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, за яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 22 жовтня 2015 року, збільшено процентну ставку з 11 листопада 2008 року до 12,99 % річних та визначено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом щомісяця до 10 числа включно шляхом внесення грошових коштів згідно з графіком погашення кредиту (додатком № 2 до цього договору).
Відповідач ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором від 22 жовтня 2007 року № 559-024/07Р, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «Правекс-Банк» станом на 28 травня 2015 року склала 53 450, 63 доларів США, з яких: 18 384 доларів США - заборгованість за кредитом, 14 138,08 доларів США - заборгованість за процентами, 10 322,18 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення кредиту, 10 606,37 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення процентів.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 02 жовтня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 559-024/07Р, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки.
12 січня 2009 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору поруки, за якимстрок дії поруки було встановлено до 22 жовтня 2018 року.
У травні 2016 року відповідачі подали заперечення проти позову, в якому просили застосувати позовну давність до заявлених банком вимог.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору, з урахуванням внесених змін), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.4 договору, з урахуванням внесених змін).
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 грудня 2008 року.
Відповідно до пункту 9.2 укладеного між сторонами кредитного договору у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.
При цьому кредитним договором передбачена наявність одночасно двох умов для зміни строку виконання основного зобов'язання: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом.
Банком не надсилалося таке повідомлення позичальнику після виникнення у 2008 році прострочення з погашення заборгованості за кредитом.
Необхідність надсилання вказаного повідомлення як умови припинення строку користування кредитом на підставі п. 9.2 кредитного договору підтверджується і наявністю в цьому договорі іншої умови, передбаченої пунктом 9.1, згідно з якою банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати належних процентів і передбачених даним договором неустойок, а також відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути банку суму заборгованості, що залишилася за кредитом, сплатити належні проценти і неустойки, а також відшкодувати заподіяні банку збитки у випадку, передбаченому, зокрема підпунктом 9.1.1 договору (якщо позичальник порушує термін платежів, установлених даним договором (пункти 4.4, 4.5 договору).
Таким чином, хоча сторони кредитних правовідносин і врегулювали у кредитному договорі (пункт 9.2) питання зміни строку виконання основного зобов'язання, однак умова настання такої зміни - письмове повідомлення банком позичальника про припинення строку користування кредитом - не була виконана, а тому відсутні підстави вважати, що банк у зв'язку із зміною строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором пропустив позовну давність.
З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що за змістом пункту 9.2 кредитного договорувідсутність письмового повідомлення не впливає на припинення строку користування кредитом, у зв'язку з чим банк мав право з 10 січня 2009 року протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права.
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності з посиланням на те, що останній платіж позичальник здійснила 10 грудня 2008 року, є безпідставним.
Судами також встановлено, що у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за кредитним договором 09 липня 2015 року ПАТ «Правекс-Банк» були направлені письмові вимоги позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 про дострокове повне погашення кредиту, в яких запропоновано сплатити борг в загальній сумі 53 161,37 доларів США.
Встановивши, що боржник ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідачі подали заяву про сплив позовної давності до пред'явлених кредитором позовних вимог, та, врахувавши, що позивач звернувся до суду з позовом 26 серпня 2015 року та просив стягнути заборгованість станом на 28 травня 2015 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та процентами в межах трирічної, а за пенею - в межах річної позовної давності.
За змістом частини першої статті 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, порука припиняється на загальних підставах, передбачених главою 50 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема його закінчення є підставою для припинення поруки.
Якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя - протягом строку, встановленого в договорі поруки (частина четверта статті 559 ЦК України).
Встановивши, що у пункті 4.1 договору поруки від 22 жовтня 2007 року (з урахуванням внесених змін), укладеному між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2, встановлено строк його дії до 22 жовтня 2018 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості солідарно з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2, оскільки порука не була припинена.
Тому не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання кредитор не звернувся з позовом до поручителя, то порука є припиненою.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що після внесення змін та доповнень до кредитного договору новий графік погашення кредиту не був узгоджений (сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору), тому угода про внесення змін, в тому числі про збільшення строку повернення кредиту до 22 жовтня 2015 року, є неукладеною, також не заслуговують на увагу, оскільки позичальник була ознайомлена як з договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору, так і з додатком № 2 до цього договору (графіком погашення кредиту, який розрахований з жовтня 2007 року по жовтень 2015 року), про що свідчать її підписи у цих документах.
Посилання заявника на те, що позивачем наведено розрахунок заборгованості за пенею в іноземній валюті з переведенням її в національну за невідомим курсом та незрозуміло, на яку дату, є неспроможними, оскільки заборгованість за кредитним договором, у тому числі пеня була розрахована банком за курсом, установленим Національним банком України станом на час подання позовної заяви (26 серпня 2015 року), що підтверджується наявними в матеріалах справи додатковими поясненнями.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення суду апеляційної інстанції було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
О. В. Ступак
Г. І. Усик