Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 616/903/16-ц
провадження № 61-20442св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - комунальний заклад охорони здоров'я «Великобурлуцька центральна районна лікарня»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області, у складі судді Нестайка Ю. В., від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Костенко Т. М., Довгаль А. П., Коваленко І. П., від 11 квітня 2017 року,
22 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до комунального закладу охорони здоров'я «Великобурлуцька центральна районна лікарня» (далі - КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» ) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що наказом головного лікаря КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» від 21 жовтня 2016 року вона була звільнена з 24 жовтня 2016 року з посади медичної сестри інфекційного відділення КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» у зв'язку із скороченням штату працівників. Однак вона не була попереджена про наступне вивільнення не пізніш ніж за два місяці, як це передбачено статтею 49-2 КЗпП України. Також, при вивільненні працівників не було враховано її переважне право на залишенні на роботі, передбачене частиною другою статті 42 КЗпП України, а також їй не було запропоновано іншої роботи відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила скасувати наказ головного лікаря КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» № 87-к від 21 жовтня 2016 року про звільнення її з посади медичної сестри інфекційного відділення КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» у зв'язку із скороченням штату працівників. Поновити її на роботі на посаді медичної сестри інфекційного відділення КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» з 24 жовтня 2016 року. Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток на час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день набрання рішенням суду законної сили. Стягнути з відповідача на її користь 15 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_2 адміністрацією КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» було дотримано вимоги трудового законодавства, оскільки про звільнення ОСОБА_2 була повідомлена наказом від 25 травня 2016 року № 40, більш ніж за два місяця до звільнення. До моменту звільнення адміністрацією було отримано згоду профспілкового органу на звільнення позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При звільненні ОСОБА_2 адміністрацією КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» було дотримано вимоги трудового законодавства.
27 квітня 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України є незаконним та таким, що порушує трудові права позивача. При звільненні ОСОБА_2 КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» було порушено вимоги статті 49?2 КЗпП України. Відповідачем також було порушено вимоги статті 42 КЗпП України, яка визначає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Заявник також посилається на те, що судами попередніх інстанцій було порушено вимоги статті 212 ЦПК України.
14 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судами встановлено, що з квітня 2003 року ОСОБА_2 працювала у Великобурлуцькій ЦРЛ (в подальшому перейменована в Комунальний заклад охорони здоров'я «Верикобурлуцька ЦРЛ») на посаді медсестри, з грудня 2015 року постійно на посаді медсестри інфекційного відділення зазначеного лікувального закладу.
Про наступне скорочення штату чисельності працівників у зв'язку з скрутним фінансовим станом, недостатністю коштів у закладі та приведення штатного розпису у відповідність до затвердженого кошторису головним лікарем КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» було видано наказ від 25 травня 2016 року № 40, зі змістом якого були під підпис ознайомлені усі працівники інфекційного відділення, зокрема і ОСОБА_2 (а. с. 82, 83).
Наказом головного лікаря КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» № 58 від 01 серпня 2016 року було призупинено тимчасово з 01 серпня 2016 року до 31 серпня 2016 року роботу інфекційного відділення лікарні у зв'язку з відсутністю працівників цього відділення на робочому місці внаслідок відсутності хворих у відділенні, а також недостатності коштів на фінансування. Встановлено розрахунок сплати заробітної платні на цей період. 02 серпня 2016 року ОСОБА_2 була ознайомлена з цим наказом (а. с. 88).
Наказом КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» № 58-а від 01 серпня 2016 року було продовжено дію наказу № 40 від 25 травня 2016 року у зв'язку з листом Міністерства фінансів України за № 31-07010-05-2 від 17 червня 2016 року та у відповідності до вимог частини четвертої статті 77 Бюджетного кодексу України. Встановлено орієнтовний термін скорочення - 25 жовтня 2016 року. Відповідно до цього ж наказу штатний розпис установи мав бути приведений у відповідність та мав почати діяти з 01 листопада 2016 року (а. с. 89).
Від ознайомлення з наказом КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» № 58-а від 01 серпня 2016 року працівники інфекційного відділення, зокрема ОСОБА_2, відмовилися, що засвідчено актом від 02 серпня 2016 року (а. с. 91).
У відповідності до вимог наказу № 58-а від 01 серпня 2016 року у цей же день головним лікарем лікарні було зроблено офіційне звернення до голови профспілки охорони здоров'я КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» Чернявського О. Л. з проханням про погодження скорочення працівників, починаючи з 24 жовтня 2016 року, згідно з доданим списком.
12 жовтня 2016 року було проведено засідання профспілкового комітету та листом від 17 жовтня 2016 року, за підписом голови профспілки, було отримано згоду на скорочення працівників, у тому числі позивача (а. с. 94-96).
Згідно актів, складених інспектором відділу кадрів Щербиною Л. Г., від 07 жовтня 2016 року, 11 жовтня 2016 року, та її ж доповідною (а. с. 10, 109, 112) останньою вживались передбачені законом заходи щодо ознайомлення ОСОБА_2 із вищезазначеними наказами, однак на неодноразові телефонні дзвінки вона не відповіла, на запрошення до відділу кадрів не з'явилась.
Рекомендована кореспонденція, направлена КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» на адресу ОСОБА_2, за повідомленням начальника центру поштового зв'язку № 5 «Укрпошта» за № 754 від 01 листопада 2016 року не отримана адресатом у зв'язку з її відмовою (а. с. 152, 153).
Проігноровані позивачем були й намагання адміністрації КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» обговорити питання щодо переведення її на іншу посаду, як це передбачено частиною другою статті 49-2 КЗпП України, на підтвердження чого складено акт від 12 вересня 2016 року (а. с. 92).
Наказом головного лікаря КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» № 87-к від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_2була звільнена з посади медичної сестри інфекційного відділення КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» у зв'язку із скороченням штату працівників.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні ОСОБА_2 із займаної посади у зв'язку із скороченням штату роботодавцем не було порушено вимогиКЗпП України, порядок звільнення у зв'язку із скороченням штату дотримано. Про наступне звільнення ОСОБА_2 була повідомлена шляхом ознайомлення з наказом від 25 травня 2016 року № 40 більш ніж за два місяця до звільнення. Позивач не з'явилася на неодноразові запрошення адміністрації КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» з метою обговорення питання про можливість переведення на іншу роботу. Жодних доказів того, що ОСОБА_2 зверталася до КЗОЗ «Великобурлуцька ЦРЛ» із вимогою про її працевлаштування, а також відмови роботодавця у її працевлаштуванні позивачем суду не надано.
Судами було встановлено, що законність та обґрунтованість дій головного лікаря КЗОЗ «Верикобурлуцька ЦРЛ» щодо скорочення штату було перевірено спеціально створеною комісією, що працювала у зв'язку з письмовим зверненням працівників КЗОЗ «Верикобурлуцька ЦРЛ» до депутата Харківської обласної ради. За результатами її роботи було встановлено, що порушень законодавства України при проведенні підготовки оптимізації ліжкового фонду не виявлено та рекомендовано головному лікарю забезпечити проведення заходів щодо оптимізації ліжкового фонду та роботи закладу в межах затверджених асигнувань у відповідності до чинного законодавства.
За приписами пункту 10 статті 247 КЗпП України, статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Таким чином, звільнення за скороченням штату може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник або без такої згоди, якщо власник не отримав листа про мотивоване непогодження з таким звільненням.
До моменту звільнення адміністрацією КЗОЗ «Верикобурлуцька ЦРЛ» було отримано згоду профспілкового органу від 17 жовтня 2016 року на звільнення ОСОБА_2
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_2 відбулося без порушень трудового законодавства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта