Справа №: 343/1733/16-ц
Провадження №: 2/0343/135/18
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 листопада 2018 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування, суд-
Позивач просить постановити рішення, яким визнати за ним, ОСОБА_1, право на спадкування після смерті його брата - ОСОБА_3, який помер 22 березня 2016 року, разом із спадкоємцем першої черги, яка має право на спадкування.
Свої вимоги мотивує тим, що 22 березня 2016 року помер його рідний брат - ОСОБА_3. Померлий ОСОБА_3 - заповіту не залишив. Після його смерті відкрилась спадщина на 2-х кімнатну квартиру по вул. Б. Хмельницького, 34а/1 в м. Долина Івано-Франківської області та на банківський вклад, який зберігається на депозитному рахунку в КБ «ПриватБанк».
09 квітня 2016 року він звернувся у нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, спадкова справа зареєстрована за № 58831067. Державний нотаріус його повідомила, що він не має права на спадщину, оскільки право на спадкування мають спадкоємці першої черги, як це передбачено у ст. 1261 ЦК України.
Він є спадкоємцем другої черги.
Право на спадкування після смерті ОСОБА_3 у першій черзі за законом має його дружина, відповідачка по справі ОСОБА_4
Проте, протягом тривалого часу, він постійно здійснював догляд та піклувався про свого брата, який знаходився в тяжкому фізичному стані, мав проблеми зі здоров'ям та потребував стороннього догляду.
Так у 2000 році його брат ОСОБА_3 тяжко захворів, близько 2-х місяців перебував на стаціонарному лікуванні у Долинській районній лікарні.
Оскільки крім нього, рідних у ОСОБА_3 більше нікого не було, то він весь час був поряд, всіляко допомагав йому, як матеріально так і морально .
У 2012 році невідомі особи побили його брата ОСОБА_3, нанесли йому тяжкі тілесні ушкодження, а саме черепно-мозкову травму, що в подальшому призвело до ускладнень. У середині 2012 року з цього приводу, він відвіз брата в Калуську районну лікарню на операцію, де йому зробили трепанацію черепа та видали 2-ві гематоми більші десяти сантиметрів. За свої кошти він купляв ліки та інші засоби необхідні для покращення стану здоров'я його брата, всіляко підтримував хворого, весь час перебував біля нього в медичному закладі.
У 2013 році у брата було запалення легень. Оскільки у той час він перебував на роботі та не міг приїхати особисто, за його проханням ОСОБА_5, відвезла брата у лікарню та надавала йому там необхідну допомогу. Після лікування, у цьому ж 2013 році, він возив брата на обстеження та лікування в Івано-Франківську обласну лікарню для лікування його хворої ноги.
Проте лікування бажаних результатів не принесло. Братові пропонували ампутацію, від чого той відмовився.
За той час, поки брат ОСОБА_3 перебував на лікуванні, він поміняв повністю опалення у спадковій квартирі (котел, батареї, труби, колонку). Згодом у 2014 році поміняв водяні лічильники, зробив ремонт у кухні. Тобто привів квартиру до належного стану та покращив йому побутові умови.
Викладені факти можуть підтвердити свідки.
Він є спадкоємцем другої черги, однак вважає, що має право на спадкування після смерті його рідного брата, ОСОБА_3, разом із спадкоємцем першої черги, відповідачкою ОСОБА_6, оскільки тривалий час піклувався та опікувався своїм братом, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані та потребував стороннього догляду.
Він постійно здійснював опіку над своїм братом-спадкодавцем, тобто надавав йому нематеріальні послуги - постійно спілкувався з ним, давав йому різні поради та консультації, поздоровляв зі святами, разом святкували Великдень, Різдво, дні народження та інші родинні свята. Він також матеріально підтримував ОСОБА_3, купляв необхідні ліки та продукти харчування, коли він знаходився на лікуванні, дбав про забезпечення йому належних побутових умов - здійснював ремонт його квартири, морально підтримував, коли ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, коли через стан свого здоров'я він не спроможний був самостійно забезпечувати свої потреби, викликані тяжкою хворобою.
Ухвалою Долинського районного суду від 16.09.2016 року (а.с.27) за клопотанням позивача було вжито заходів забезпечення позову:
Накладено арешт на 2-х кімнатну квартиру по вул. Б.Хмельницького , 34А/1, в м.Долина, Івано-Франківської області.
До набрання чинності рішенням у справі заборонено будь-яким особам, у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії пов'язані з видачою ОСОБА_7 свідоцтва на право власності на спадщину після смерті ОСОБА_3.
Ухвалою про зупинення провадження у справі Долинського районного суду від 09.03.2017 року (а.с.162), зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадщину , на час хвороби сторони - позивача ОСОБА_1
Ухвалою про відновлення провадження у справі Долинського районного суду від 29.06.2017 року (а.с.168) ,провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадщину - відновлено.
Ухвалою Долинського районного суду від 13.09.2017 року (а.с.184), призначено по даній справі посмертну судову-медичну експертизу. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
Ухвалою Долинського районного суду від 11.07.2018 року (а.с.212), провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування розглянувши справу поновлено.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні подав заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.130-134), в якій зазначив, що під час розгляду справи було виявлено ряд обставин, які свідчать про ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво був у безпорадному стані.
Дані обставини не у повній мірі були йому відомі при подачі первинної позовної заяви, він не допускав думку про те, що відповідачка ухилилася від надання допомоги братові, який через тяжку хворобу сам не міг отримати медичну допомогу, а тому вважає за необхідне збільшити свої позовні вимоги, а саме усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 та визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом, яке залишилось після смерті його рідного брата.
Він вважає, що відповідачка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані.
Так, ще 20 березня 2016 року, самопочуття його брата різко погіршилось, проте меддопомога, як було встановлено в судовому засіданні, його братові ОСОБА_3, була надана тільки 21 березня 2016 року. Вже тоді, як вбачається з карти виїзду швидкої медичної допомоги, йому було поставлено діагноз хронічний панкреатит в стадії загострення, з вираженим больовим
синдромом. При такому діагнозі хворого необхідно направляти в лікарню для подальшого огляду. Проте його брата не було госпіталізовано, що в подальшому можливо призвело до ускладнення, омертвіння підшлункової залози. Травні ферменти, які виробляє залоза, неактивні до тих пір, поки не потрапляють в тонку кишку, щоб полегшити процес перетравлення їжі. Але у випадку з панкреатитом вони активуються вже в самій підшлунковій залозі і починають роз'їдати її тканини.
Дана хвороба небезпечна тим, що в подальшому, якщо не надати правильну медичну допомогу, вона може стати причиною виникнення тяжких кишкових захворювань. Так, відповідачка повторно викликала швидку тільки 22 березня 2016 року, коли уже процес був незворотній, лікар поставив діагноз шлунково - кишкова кровотеча та можливий гострий апендицит. Уже цією машиною швидкої допомоги, ОСОБА_3, був доставлений до Долинської ЦРЛ, де того ж дня помер. Хворобами, які призвели до смерті відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть № 38 від 23 березня 2016 року були : Розлитий перитоніт, гангрена порожнини кишки, гостра судинна хвороба кишківника. Всі ці хвороби могли утворитись і на його думку утворились від того, що братові своєчасно не було надано кваліфікованої медичної допомоги.
За декілька днів перед смертю брата, він дізнався від свого друга ОСОБА_8 про те, що брат знаходиться у безпорадному стані, лежить хворий у підсобному приміщенні квартири, до нього не викликають лікаря. Після цього він неодноразово намагався зв'язатись з братом по мобільному телефону, однак телефон брата не відповідав.
Пізніше, 19 березня 2016 року, вже в його з ним телефонній розмові, він скаржився на болі в животі та на нудоту, на що він його просив викликати лікаря. Чому ще 19 березня 2016 року його брату не було надано медичну допомогу, він не знає, однак наполягає, що відповідачка, яка проживала з братом в одній квартирі, будучи доброю та люблячою дружиною, враховуючи той факт, що з її відома та потурання брат вживав спиртне, хоч за станом здоров»я не повинен був цього робити, зобов»язана була викликати йому кваліфікованого лікаря, або викликати таксі та доставити його до лікарні.
Всі ці факти свідчать про те, що відповідачка умисно уникала обов'язку забезпечити підтримку та допомогу його братові, а своєму чоловікові, спадкодавцю, в час різкого погіршення його здоров'я, пов'язаного з хворобою. На його думку ОСОБА_7. усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, оскільки хотіла настання фатальних наслідків.
Вважає, що відповідачка бачила безпорадний стан його брата, викликаний його тяжкою хворобою, бачила його страждання пов'язані з різкими болями та мала можливість виконати свій обов'язок, як дружини, по своєчасному забезпеченню його кваліфікованою медичною допомогою, однак умисно протиправно бездіяла, що призвело до смерті його брата.
Він є рідним братом покійного, виріс у спадковій квартирі, після смерті батьків не претендував на спадщину, навіть і не допускав думки, що квартиру з братом слід ділити, хоч і мав на це право, як спадкоємець першої черги, на рівні з ним. А зараз відповідачка заявляє, що все належить їй, що він не має ні на що права, що свідчить про її корисливі наміри та про явний умисел на заволодіння спадковим майном.
Коли його брат тяжко хворів після отриманої травми голови, він , не зважаючи на те, що жив далеко від нього, все залишив і приїхав аж з Київської області, щоб надати йому допомогу, піклуватися та доглянути його, витрачав свої кошти на його лікування. Відповідачка ж, живучи з ним в одній квартирі, бездушно спостерігала, як він мучиться і конає, закрила його в комірчині, не забезпечила надання йому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, хоч для цього мала необхідні ресурси, бо, як встановлено в судовому засіданні, брат не був бідною людиною і міг бути належно забезпечений найкращими медичними фахівцями.
Просив позов, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволити.
Представник позивача адвокат ОСОБА_9М.( договір про надання правової допомоги №00109 (а.с.31-34), в судовому засіданні просив постановити рішення, яким усунути відповідачку ОСОБА_2 від права на спадкування за Законом після смерті її чоловіка , ОСОБА_3, зіславшись на викладені в позовній заяві та в заяві про збільшення розміру позовних вимог обставини.
Відповідачка ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1, не визнала.
Подала заперечення в якому зазначила, що: позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, більше 40 років проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2. В м. Долину приїжджав періодично. Її чоловік ОСОБА_10 помер 02.09.2012 року. Після його смерті ОСОБА_3 прийшов до неї та запропонував з ним жити та вийти заміж. Вони стали з ним жити як сім»я з весни 2015 року, а до неї він перейшов жити у жовтні 2015 року. Вони уклали шлюб 24.11.2015 року. На той час у неї у квартирі проживав син ОСОБА_11, йому зараз 40 років.
Позивача ОСОБА_1 вона побачила у березні 2015 року, він приїхав до ОСОБА_3 провідати його і одночасно просити грошей, оскільки у ОСОБА_3 було покладено на депозит значні кошти у національній та іноземній валюті і він жив на проценти і пенсію. Пенсія у нього була непогана - більше 3000 грн., в місяць, а проценти від депозитів також складали біля 3000 грн. Отримував він також від ПАТ "Укрнафти" квартальну допомогу. Банк також сплачував йому Бонус-плюс. Матеріально він був забезпечений повністю. При кожному приїзді він давав ОСОБА_1 не менше 3000 грн. ОСОБА_3 їй також говорив, що дав ОСОБА_1 гроші на автомобіль та на будівництво будинку, але автомобіль він не купив, а збудував будинок площею біля 300 м.кв. Давав він йому і інші кошти, які вказані у зошиті, а також і за роботу, які ОСОБА_1 виконував у квартирі.
У вересні 2015 року приїхав ОСОБА_1 , бо хтось йому повідомив, що ОСОБА_3 з нею одружується. Він приїхав розбиратись з братом. ОСОБА_3 пізніше їй сказав з цього приводу, що на запитання ОСОБА_1, де він буде жити, він йому відповів, де захоче, там і буде жити. Мова йшла про квартиру ОСОБА_3. Після цього ОСОБА_1 приїхав вже на похорон. ОСОБА_3 забрали у лікарню вранці 22.03.2016 року, в лікарні він впав у кому і цього дня в 23 години 20 хвилин він помер від тромбу, який перекрив кишківник. Смерть його була непередбачувана. Лікарі вважали , що у нього загострення апендициту, його готували до цієї операції. Він їй сказав, щоб вона подзвонила ОСОБА_12 і щоб він віддав гроші біля 29000 грн. Вона подзвонила йому і той пообіцяв на другий день дати їй ці гроші, що він візьме кредит. Після смерті чоловіка, коли приїхав ОСОБА_1 (вона з лікарні його повідомила, що ОСОБА_3 готують до операції) , то ОСОБА_12 їй дав лише 10000 грн. на поховання в присутності свідка ОСОБА_8, а решту, зі слів ОСОБА_12, ОСОБА_13 вимагає віддати йому. ОСОБА_14 гроші йому не віддав. Не віддав, ці кошти і їй, але його дружина власноручно написала у зошиті, що вони винні їй 18550грн.
Після смерті ОСОБА_15, ОСОБА_13 забрав у неї ключ від квартири , біля 2- тижнів жив у квартирі , поміняв вхідний замок. Коли він їхав додому, то вона поставила вимогу дати ключі від квартири, але він знову замінив замок, поставив старий, що був, і віддав їй від нього ключі. А новий замок забрав собі.
Після похорону ОСОБА_3, він ще декілька разів приїжджав у ОСОБА_5, зупинявся на цій квартирі та розпускав плітки про неї, що вона ОСОБА_3 споїла та отруїла. Вона з ним на цю тему говорила, він їй говорив, що буде вимагати проведення ексгумації, проти чого вона не заперечувала. Позовні вимоги позивача щодо надання матеріальної та іншої допомоги прив»язані до подій 2012 та 2013 років, коли ОСОБА_1, ніби то надавав ОСОБА_3 допомогу, оскільки той ніби то її потребував. Але він такої допомоги не потребував і обходився сам. Однак з часу, коли вони стали близькими , а це було з весни 2015 року , вона повністю стала опікуватись ОСОБА_3 як дружина - варила йому їжу, прибирала, прала білизну та виконувала іншу роботу по квартирі.
З жовтня 2015 року він повністю перейшов на проживання до її квартири, де вони жили втрьох - вона, син ОСОБА_16 та ОСОБА_3 У листопаді 2015 року у його квартирі вона організувала святкову вечерю з нагоди його 68-річчя. Там були подружжя Іванейко, ОСОБА_17, її брат ОСОБА_18 з дружиною Світланою, її дочка ОСОБА_19 з чоловіком ОСОБА_7, її син ОСОБА_16, внучка ОСОБА_20.
Перед одруженням з нею він купив весільні золоті кільця, він хотів сімейного тепла. Вони одружилися в урочистій атмосфері, він був щасливий. Вона пішла на пенсію в 2009 році і з цього часу не працювала, а як вийшла заміж на ОСОБА_3, то присвятила себе догляду за ним оскільки у нього боліли ноги. Її пенсія складає 1900 грн., їм грошей не бракувало.
Твердження позивача про те, що він з 2000 року доглядав за ОСОБА_3 є неправдивими, оскільки їх мама ОСОБА_21 до часу смерті у 2007 році проживала у цій квартирі разом з ОСОБА_3 і саме ОСОБА_3 до самої смерті доглядав за лежачою мамою.
Після смерті ОСОБА_3, велика кількість людей була йому вина гроші, борги він записував у зошити.
За весь час спільного життя із ОСОБА_3 - з весни 2015 по день смерті 22.03.2016 року, він з фізичної точки зору з врахуванням вікових змін почував себе добре, ні одного разу не лежав у лікарні, не потребував сторонньої допомоги. За ним опікувалась тільки вона.
За таких обставин, коли ОСОБА_1 проживав у Київській області і взагалі не міг надавати необхідної допомоги і такої допомоги не давав, в останній рік ОСОБА_3 опікувалась вона як дружина, він у всьому був забезпечений, він не був у безпорадному стані, в похилому віці, через тяжку хворобу в сенсі ст. 1259 ЦК України, яка би надавала йому право на спадкування разом з спадкоємцем першої черги, він не був визнаний інвалідом, його смерть була непередбачувана, оскільки з самого початку лікарями невірно був виставлений діагноз, позов не підлягає задоволення (а.с.49).
Просила відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_22 ( договір про надання юридичних послуг адвокатом а.с.151-152), в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог позивача, суду пояснив, що предметом розгляду даної справи є усунення ОСОБА_2 від спадкування. Підставою позову зазначену ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_3 , який помер 22.03.2016 р. через хворобу перебував у безпорадному стані. Позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного: як зазначив Верховний Суд у Постанові від 05.04.2018р. у справі №205/8894/16-ц "Ч. 5 ст. 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані". Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладеного у пункті 6 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч.5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦК України. Виходячи з наведеного, правило ч.5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦК України. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто вже тільки з підстав того, що вимога про одержання спадкового майна ОСОБА_1 не заявлена, позов про усунення від спадкування не може бути задоволений. Крім цього, в судовому засіданні допитані свідки зі сторони відповідача ОСОБА_2, які спростували підстави зазначені в позові ОСОБА_1, а саме що ніб- то що відповідач споював спадкодавця та вчасно не надав медичної допомоги. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач або спадкодавець зловживали або зловживають спиртними напоями. Крім цього, дії спадкодавця в частині розпорядження майном , а саме грошовими коштами та іншим спадковим майном свідчить про те, що спадкодавець на час життя не вбачав підстав для усунення в майбутньому ОСОБА_2 від спадкування та вважав свою дружину ОСОБА_2 єдиним спадкоємцем за законом. Позивач проживає в Київській обл. і йому не могли бути відомі ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлення позову. З
врахуванням вищенаведеного, просив в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, для вирішення спору та прийшов до наступного висновку:
Ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. ОСОБА_3 сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вимогами ст. 89 ЦПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадщина належить спадкоємцеві, незалежно від часу прийняття спадщини.
В судовому засіданні встановлено, що 22.03.2016 року у віці 68 років у м. Долина Івано-Франківської області помер ОСОБА_3, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії І-НМ №228162, виданого 29.03.2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області (а. с. 12).
У відповідності до лікарського свідоцтва про смерть №38 та довідки про причину смерті від 23.03.2016 року (а.с.68), ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3, помер 22.03.2016 року в стаціонарі Долинської ЦРЛ. Причина смерті- гостра судинна хвороба кишківника.
Вказаний день смерті ОСОБА_3, у відповідності із ч. 2 ст. 1220 ЦК України, є часом відкриття спадщини після його смерті.
За життя спадкодавець ОСОБА_3, заповіту не складав, відтак, спадкування після смерті останнього повинно відбуватися за законом.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна номер інформаційної довідки: 61671811 від 17.06.2016 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить двохкімнатна квартира, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область Долинський район м.Долина вул.Б.Хмельницького,34а/1 (а.с.10) .
У відповідності до копії свідоцтва про шлюб серії І-НМ №154962 (а.с.51) ОСОБА_23 та ОСОБА_2 24 листопада 2015 року зареєстрували шлюб у Відділі ДРАЦС Долинського РУЮ в Івано-Франківській області, про що складено відповідний актовий запис №291. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_24, дружини - ОСОБА_2.
Отже відповідачка ОСОБА_2, як переживше подружжя, у першу чергу має право на спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3
Інших спадкоємців першої черги, як встановлено в судовому засіданні - немає. Даний факт не заперечили сторони по справі.
Позивачем ОСОБА_1 порушується питання про усунення відповідачки ОСОБА_2 від права на спадкування із подальшою зміною черговості одержання такого права спадкоємцями.
Згідно з ч. 5 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Як роз'яснюється у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується усіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, та потребу спадкодавця у допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій.
Згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Позивач ОСОБА_1, як брат спадкодавця у другу чергу має право на спадкування за законом.
Родинні відносини між ОСОБА_3, та позивачем ОСОБА_1, підтверджується: копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126,133,135 Сімейного кодексу України № витягу: 00016501995 від 01.04.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_3 народився 15.11.1947р., де в графі відомості про дитину записано: ОСОБА_3, відомості про батька - ОСОБА_25, відомості про матір - ОСОБА_26 (а.с.9) та копією свідоцтва про народження ОСОБА_1, серії І-НМ №221857 від 30.10.2012р. де в графі батько записаний ОСОБА_25, мати - ОСОБА_27. (а.с.11).
Позивач стверджує, що померлий ОСОБА_3, через похилий вік, тяжку хворобу перебував у безпорадному стані.
Позивачем надано ряд доказів на підтвердження того, що померлий ОСОБА_3 дійсно був особою похилого віку (68 років, копія паспорта ОСОБА_3 СС 741834 а.с.6) та мав ряд хворіб, що підтверджується даними медичних карт стаціонарного хворого Калуської ЦРЛ та медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3, а також висновком експерта від 04.04.2018 р. , у відповідності до якого згідно з даними медичних карт стаціонарного хворого Калуської ЦРЛ та медичної картки амбулаторного хворого в березні 2012 року у ОСОБА_3 виявлені двобічні хронічні субдуральні гематоми тім"яних долей головного мозку і йому проведені операції -трепанації черепа в правій та лівій тім"яних ділянках, видалення хронічних субдуральних гематом. Крім того, за даними медичної картки стаціонарного хворого Калуської ЦРЛ та медичних карт стаціонарного хворого Долинської ЦРЛ в березні 2012 року та в червні 2013 року ОСОБА_3 лікувався з приводу посттромбофлебітичного синдрому правої нижньої кінцівки та облітеруючого атеросклерозу правої нижньої кінцівки 3 ст., осклюзії правої стегнової артерії, томбозу аневризми підколінної артерії, а також з приводу ішемічної хвороби серця і цукрового діабету 2 типу (а.с.209-211),однак, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спадкодавець, ОСОБА_3, перебував у безпорадному стані у зв'язку з похилим віком та вказаними в медичних документах хворобами і потребував стороннього догляду. Сам факт похилого віку та наявності зазначених в медичних документах хвороб не є підставою для висновку про безпорадний стан особи. У матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_3, було встановлено інвалідність, те що він був визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, те що наявні у ОСОБА_3, захворювання чи їх перебіг спричинили безпорадний стан останнього. Досліджені судом медичні документи не зазначають про необхідність обов'язкового стороннього догляду за спадкодавцем ОСОБА_3
Відсутні також належні та допустимі докази того, що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
Згідно довідки №1749 від 24.11.2016 р. виданої Долинським оУПФ України Івано-Франківської області (а.с.110) - ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер 22.03.2016 року перебував на обліку в Долинському оУПФ України та отримував пенсію за віком станом на 01.03.12016 року в розмірі 3189.29 грн.
Відповідно до наданих пояснень сторонами по справі, померлий не був лежачим хворим, міг самостійно пересуватися та приймати їжу, вирішувати свої побутові потреби.
Про це свідчить й той факт, що померлий ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2, в лютому 2016 року їздив в Долинське відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" з приводу оформлення документів на банківські вклади.
Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3, 04.08.2015 року уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDNWFD0070749363100 вклад «Стандарт» на 6 міс., договір роздруковано 11.02.2016 року, (за 41 день до смерті) та один примірник отримано особисто ОСОБА_3, в м.Долина по вул. М.Грушевського,11 (а.с.80-81) та 31.01.2013 року уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDN01000732613229 вклад «Депозит Плюс» на 6 міс., договір роздруковано 11.02.2016 року (за 41 день до смерті) та один примірник отримано особисто ОСОБА_3, в м.Долина по вул.М.Грушевського,11 (а.с.82-83). У вищезазначених договорах ОСОБА_3 складено заповідальне розпорядження на дружину ОСОБА_2 в обсязі 100%.
ОСОБА_3, мешкав в місті Долина по вул.Б.Хмельницького, 24/2 , а примірники договорів були роздруковані та вручені йому 11.02.2016 в місті Долина по вул. М.Грушевського,11. Ці факти свідчать про те що ОСОБА_3, міг пересуватися, усвідомлювати свої дії, керувати ними та спростовують твердження позивача, що померлий перебував у безпорадному стані.
Отже, позивачем ОСОБА_1 не надано жодних істотних даних, які мають правове значення для вирішення спору та встановлення того факту, що померлий перебував у безпорадному стані, який зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли він не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, відповідно до роз'яснень даних у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Що ж стосується другої необхідної умови для усунення особи від права на спадкування - ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває у безпорадному стані, ця складова у даному випадку також відсутня.
Виходячи зі змісту п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд, при вирішенні такої справи, повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
З аналізу положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України вбачається, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини, а ОСОБА_1, не доведено, що ОСОБА_2, усвідомлювали свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняли необхідних дій для догляду за спадкодавцем. Тобто, судом не встановлено, що ОСОБА_3, звертався до ОСОБА_2, з проханням про допомогу, а вона, в свою чергу, відмовила йому у надані такої допомоги.
Крім цього, дії ОСОБА_3, в частині розпорядження грошовими коштами, які розміщені в установах банківської ситеми, свідчить про те, що спадкодавець на час життя не вбачав підстав для усунення в майбутньому ОСОБА_2, від спадкування та вважав свою дружину ОСОБА_2, єдиним спадкоємцем.
Як зазначено в листі ВССУ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику
розгляду цивільних справ про спадкування», для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Таку ж позицію висловив Верховний Суд в складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 08.11.2018 року у справі №521/20849/16 вказавши ,що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Встановивши, що відсутні умови, передбачені ч.5 ст. 1224 ЦК України для усунення відповідачів від права на спадкування за законом,суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд в складі Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 18.07.2018 року у справі №713/1528/16, роз'яснив судам, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.
Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.27 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78) в порядку, передбаченому статтями 235, 237, 239 ЦПК України в новій редакції.
Так, в порушення вищенаведених приписів, достатніх доказів того, що померлий ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, а відповідачка мала можливість, але умисно ухилялася від виконання обов'язку утримання спадкодавця, суду не надано.
Посилання позивача на те, що він протягом тривалого часу постійно здійснював догляд та піклувався про свого брата, який знаходився в тяжкому фізичному стані, мав проблеми зі здоров'ям, та потребував стороннього догляду та матеріально підтримував його, спростовуються матеріалами справи, а саме: судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, не мав можливості постійно доглядати і піклуватись про свого покійного брата, оскільки зареєстрований та проживає в іншому населеному пункті, м.Васильків Київської області на значній відстані від м.Долина Івано-Франківської області. ОСОБА_3 з жовтня 2015 року переїхав до відповідачки на квартиру яка розташована за адресою: м.Долина вул.Б.Хмельницького,24/2 Івано-Франківської області, де проживав з нею і саме вона здійснювала догляд за ним.
Що стосується надання матеріальної допомоги позивачем на утримання брата, то таких доказів ОСОБА_1 суду не надано, а також відсутні докази що померлий ОСОБА_3 потребував такої матеріальної допомоги.
Твердження позивача спростовується довідкою Долинського оУПФ України Івано-Франківської області, з якої вбачається, що ОСОБА_3 перебував на обліку в Долинському оУПФ України Івано-Франківської області і отримував пенсію за віком станом на 01.03.2016 р. в сумі 3189,29грн. (а.с.110),яка забезпечувала його прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність. Крім цього, ОСОБА_3 мав значні депозитні вклади в банку (16554.07 доларів США та 190760.92 грн.), що підтверджується договорами банківських вкладів (а.с.81-83), а тому його не можна вважати особою, яка потребувала матеріальної допомоги.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року по справі №6-3066цс.
Доводи позивача відносно понесення ним витрат на оплату комунальних послуг за утримання квартири ОСОБА_3, на купівлю медичних препаратів та лікування спадкодавця, суд не приймає до уваги, як такі, що не мають правового значення для вирішення даного позову, а дана обставина може бути підставою для відшкодування розумних витрат, а не усунення від спадкування.
Також не було надано належних та допустимих доказів того факту, що померлий звертався до відповідачки ОСОБА_2, з проханням про надання матеріальної чи будь якої іншої допомоги, що в свою чергу спростовує факт умисного ухилення нею від надання допомоги померлому.
Відтак, встановивши наведені вище обставини справи, які безперечно мають значення для правильного її вирішення, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено того, що відповідачка ОСОБА_2, свідомо ухилялася від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_3, позивачем також не доведено того факту що спадкодавець ОСОБА_3 через свій вік та наявні у нього хвороби перебував у безпорадному стані, а також те, що спадкодавець ОСОБА_3, маючи призначену пенсію та вклади у банку, потребував саме допомоги від відповідачки ОСОБА_2, що могло б бути підставою для усунення її від права на спадкування, з огляду на що у позові про усунення спадкоємця першої черги ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її чоловіку ОСОБА_3 ,слід відмовити повністю. У свою чергу відмова у позові у наведеній частині має наслідком відмову у позові і у частині позовних вимог, - про зміну черговості одержання права на спадкування за законом, оскільки такі позовні вимоги є похідними.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків зі сторони позивача та відповідачки ОСОБА_5, ОСОБА_28,ОСОБА_8, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_24, ОСОБА_31, ОСОБА_19, ОСОБА_11 дали показання про те, як проживав померлий ОСОБА_3, його відносини з братом ОСОБА_1, його відносини з відповідачкою ОСОБА_2 до одруження та після одруження, підтвердили про те, що померлий ОСОБА_3 лікувався в медичних закладах в 2012-2013 роках, однак жодним чином не підтвердили перебування ОСОБА_3 перед смертю у безпорадному стані та потреби у зв"язку з цим в допомозі з боку відповідачки, а також не підтвердили свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_3, тому суд не бере їх до уваги.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, необхідно відмовити.
Питання судових витрат слід вирішити у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі ст.ст. 328, 1217, 1218, 1224, 1258, 1259, 1261, 1262 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» , керуючись ст.ст. 12 ,81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -
ВИРIШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування. - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили - зняти арешт з 2-х кімнатної квартири по вул.Б.Хмельницького,34А/1 в м.Долина, Івано-Франківської області, а також зняти заборону будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти дії пов'язані з видачою ОСОБА_7 свідоцтва на право власності на спадщину після смерті ОСОБА_23, які накладені згідно ухвали Долинського районного суду від 16 вересня 2016 року про забезпечення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4000 (чотири тисячі) гривень витрат за надання правової допомоги адвокатом, згідно квитанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Долинський районний суд Івано-Франківської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач : ОСОБА_1, 12.12.1945р.н., РНОКПП НОМЕР_1 житель ІНФОРМАЦІЯ_5, 08600.
Відповідач: ОСОБА_2, 17.11.1953р.н., РНОКПП НОМЕР_2, жителька м.Долина вул.Б.Хмельницького,24/2 Івано-Франківської області, 77550;
Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш
Повний текс рішення виготовлено 06.12.2018р.