Справа № 826/15948/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
05 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Епель О.В.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі: Мідянці А.А.,
за участю:
позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Кальпой Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №6(9) від 27.07.2016, зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року у відкритті провадження відмовлено у зв'язку з тим, що такий позов з аналогічними вимогами до цього ж відповідача вже було вирішено судовими рішеннями у справі №826/15194/17.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошує, що підстави адміністративного позову у даній справі та у справі №826/15194/17 не є тотожними.
На апеляційну скаргу надійшов відзив, відповідно до якого відповідач зазначає, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.
В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Так, відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
В оскаржуваній ухвалі, суд першої інстанції зазначає, що рішенням суду від 10.04.2018 у справі №826/15194/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018, відмовлено ОСОБА_3 у задоволені позовних вимог до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (при цьому, суд помилково посилається на пункт 1 частини 1 статті 170 КАСУ) .
Тобто, суд першої інстанції виходить лише з самого факту існування рішення суду у справі 826/15194/17, при цьому, не аналізує підстав позову у справі №826/15194/17 в порівнянні із заявленими в цій справі.
Отже, зважаючи на те, що вирішенню питання про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України передує встановлення тотожності справ, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена передчасно.
Як наголошувалось вище, суд першої інстанції відмовив у відкриті провадження, посилаючись на наявність судових рішень у справах між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Так, у справі №826/15194/17 підставою адміністративного позову була відсутність у складі Комісії всупереч вимогам ч.2 ст. 17 Закону України «Про судову експертизу» та п.9 розділу ІІІ Положення №301/5 двох фахівців з тієї ж експертної спеціальності, з якої присвоєно кваліфікацію, зі стажем практичної роботи за даною спеціальністю не менше п'яти років. При цьому, як зазначено у тексті рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 квітня 2018 року по справі №826/15194/17 інших підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення позивачем у позовній заяві не наведено.
Підставою позову у даній справі є прийняття рішення ЕКК КНДІСЕ №6(9) від 27.07.2016 неправомочним складом Комісії, оскільки, у засіданні Комісії брало участь менше 2/3 її постійного складу.
Тобто, підстави позову в даній справі та у справі №826/15194/17 не є тотожними.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, а тому, зазначена ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Постанова в повному обсязі складена 10.12.2018.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.В.Епель
А.Г.Степанюк