Справа № 194/1495/18
Номер провадження № 2/194/550/18
11 грудня 2018 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.
за участю секретаря судового засідання Шеймухової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття її в реєстраційного обліку, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття її в реєстраційного обліку. В обґрунтування своєї позовної заяви позивач посилається на те, що на підставі договору дарування від 04 серпня 1997 року реєстровий № 2001 йому та його сестрі ОСОБА_3 належить по 1/4 частині будинку №49 по вул. Спаській (колишня вул. Ленінградська) в м. Тернівка Дніпропетровської області. Інша половина будинку №49 по вул. Спаській (колишня вул. Ленінградська) в м. Тернівка Дніпропетровської області належить їхньому брату ОСОБА_4, а саме: 1/4 частина будинку на підставі договору дарування № 574 від 13 лютого 1986 року, та інша 1/4 частина будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 114 від 15 січня 1986 року. Зміна нумерації будинку з 39 на 49 підтверджується відбитком печатки Павлоградського бюро технічної інвентаризації від 27 лютого 1986 року та від 24 січня 1989 року, що міститься на зворотному боці договору дарування від 13 лютого 1986 року за №574. В будинку зареєстрований його син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, але не мешкає в будинку вже майже 10 років, місце проживання сина йому не відоме. Через те, що відповідач залишається зареєстрованим в будинку, він не має можливості безкоштовно отримати вугілля як працівник вугільного підприємства, або оформити субсидію. Просить позбавити права користування житловим приміщенням буд. 49 по вул. Спаській в м. Тернівка Дніпропетровської області ОСОБА_2,що є підставою для зняття його з реєстраційного обліку, стягнути з відповідача на його користь судовий збір.
Позивач в судове засідання не з'явився, але надав до суду письмову заяву згідно якої позов підтримує та просить позовні вимоги задовольнити, розглядати справу за його відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, тому суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.
Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з'явилися у судове засідання, але надали суду письмові заяви в яких зазначили, що не заперечують проти позовних вимог та просять позов задовольнити.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору дарування, посвідченого 04 серпня 1997 року державним нотаріусом в.о. Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 2001, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку № 49 по вул. Ленінградська в м. Тернівка Дніпропетровської області. Зазначений договір зареєстрований в міжміському колективному госрахунковому БТІ м. Тернівка Дніпропетровської області 07 серпня 1997 року.
Згідно свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 15 січня 1986 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 спадкоємцями майна ОСОБА_8, який помер 14 травня 1985 року, в рівних частинах є його дружина ОСОБА_6, син ОСОБА_4, в тому числі 1/2 частини будинку № 39 по вул. Ленінградська в м. Тернівка Дніпропетровської області.
Відповідно до договору дарування, посвідченого 13 лютого 1986 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 574, ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 1/4 частину житлового будинку № 39 по вул. Ленінградська в м. Тернівка Дніпропетровської області. Зазначений договір зареєстрований в Павлоградському Центральному БТІ Дніпропетровської області 27 лютого 1986 року під реєстровим № 14-14, а 24 січня 1989 року в реєстровий №14-14 внесено зміну щодо номеру будинку, та зазначено буд. №49.
Згідно рішення Тернівської міської ради від 25 грудня 2015 року № 45-3/VII перейменовано вул. Ленінградська на вул. Спаська.
Відповідно до довідки про склад сім'ї, або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Тернівської міської ради від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно акту від 24 вересня 2018 року, складеної квартальною ОСОБА_11 та сусідами ОСОБА_12, ОСОБА_13, в будинку № 49 по вул. Спаська м. Тернівка Дніпропетровської області не мешкає з 2008 року ОСОБА_2
У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 29 ЦК України, місцем мешкання фізичної особи є житловий будинок, квартира чи інше приміщення гідне для мешкання в населеному пункті, в якому особа мешкає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., громадяни України зобов'язані протягом 10 днів після прибуття на нове місце проживання зареєструвати місце проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 156 ЖК України, передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, за змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Таким чином, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є власниками будинку № 49 по вул. Спаська м. Тернівка Дніпропетровської області, а відповідач ОСОБА_2 є членом сім'ї ОСОБА_1, однак не є власником зазначеного будинку та не проживає в ньому з 2008 року, тобто понад один рік, тому суд, з урахуванням вимог ст. ст. 64, 156 ЖК України, ч. 2 ст. 3 СК України, приходить до висновку, що до даних правовідносини можуть бути застосовані вимоги ст. 405 ЦК України, та позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 6, 7 ч.1 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 29, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 3 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст. ст. 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 258, 264, 265, 280, 281 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття її в реєстраційного обліку- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування житловим приміщенням будинком № 49 по вул. Спаська м. Тернівка Дніпропетровської області, що є підставою для зняття його з реєстрації місця проживання.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2018 року.
Головуючий суддя: В.О. Корягін