Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 638/11311/16-ц
провадження № 61-18092св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Полтавської області на рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В.,
ОСОБА_5, ОСОБА_6,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування.
Позовна заява мотивована тим, що з 19 січня 2016 року в провадженні прокуратури Полтавської області знаходиться кримінальне провадження
№ 42016000000000240 за частиною першою статті 364 КК України стосовно співробітників органів прокуратури Полтавської області ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. У порушення вимог чинного законодавства слідчий прокуратури Сорокін І. В. умисно не проводив досудове слідство у вказаному кримінальному провадженні, протягом тривалого проміжку часу неправомірно не вчиняв жодних дій, покладених на нього законом, виносив незаконні постанови, висвітлюючи в них завідомо неправдиві відомості.Зазначає, що з 19 січня 2016 року, тобто з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза його заявою, слідчий прокуратури не вручив йому пам'ятку про процесуальні права та обов'язки. Слідчим прокуратури Полтавської області два рази було винесено постанови про відмову у визнанні ОСОБА_4 потерпілим, які були скасовані Жовтневим районним судом м. Полтави.28 квітня 2016 року постановою прокуратури Полтавської області було закрито кримінальне провадження
№ 42016000000000240, яка ухвалою Жовтневого районного суду м. Полтави від 04 липня 2016 року скасована. Зазначає, що лише 19 серпня 2016 року йому було вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. 12 вересня 2016 року постановою прокуратури Полтавської області повторно було закрито кримінальне провадження. На думку позивача, органами прокуратури Полтавської області умисно понад 8 місяців не виконувалися вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим йому було завдано моральну шкоду, оскільки будучи інвалідом другої групи, позивач був змушений понад
8 місяців виїжджати в суди для захисту своїх прав, з вини органів прокуратури. Через вказані неправомірні дії огранів прокуратури Полтавської області позивач був позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності та верховенства права.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди в розмірі 496 080,00 грн, завданої йому бездіяльністю органів прокуратури Полтавської області під час досудового розслідування у кримінальному провадженню.
Правовими підставами позову, з урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_4 визначив статті 23, 1174 ЦК України
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у задоволенні позову ОСОБА_4 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не навів обґрунтування позовних вимог немайнового характеру та не надав суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру. Не доведено протиправності поведінки органів досудового розслідування та причинного зв'язку між такою поведінкою і завданою шкодою, оскільки посилання позивача на неодноразові звернення до суду із скаргами на дії цих органів під час досудового розслідування є його правом та способом захисту наданих йому КПК України прав.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_4 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування, задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 1 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на ту обставину, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу як потерпілий не міг реалізувати своє право на захист, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, на звернення до суду із скаргами на дії (бездіяльність) органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, та інших обставин, які мають істотне значення.
У липні 2017 року прокуратура Полтавської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1174 ЦК України, оскільки органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура або суд не несуть відповідальність за завдану моральну шкоду відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» або відповідно до статті 1167 ЦК України, яка передбачає загальні підстави такої відповідальності. Вказують, що всі доводи позивача зводяться до його незгоди з процесуальними рішеннями, які приймав слідчий у кримінальному провадженні. Жодних протиправних дій стосовно ОСОБА_4 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000240 органами прокуратури вчинено не було. Також не має жодного судового рішення або висновку компетентних органів чи прокурора вищого рівня стосовно недотримання слідчим прокуратури розумних строків розгляду або допущення будь-яких інших процесуальних порушень, які б встановлювали факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків органами прокуратури під час цього досудового розслідування. Також вказують на те, що в оскаржуваному рішенні апеляційним судом не наведені мотиви, з яких він виходив встановлюючи факт заподіяння шкоди, розрахунки щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу прокуратури Полтавської області, у яких він зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судом апеляційної інстанції було всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини справи, у зв'язку з чим ухвалено законне та обґрунтоване рішення. Зазначає, що касаційна скарга прокуратури Полтавської області є невмотивованою, необґрунтованою, побудованою на неправдивих та перекручених відомостях.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
19 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що в провадженні слідчого СВ прокуратури Полтавської області перебувало кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000240 від 19 січня
2016 року за частиною 1 статті 364 КК України відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року.
Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області від
12 лютого 2016 року прокуратурою винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_4 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Полтави від
25 лютого 2016 року скасовано.
Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області від
25 березня 2016 року ухвалено постанову, якою відмовлено у визнанні ОСОБА_4 потерпілим у даному кримінальному провадженні, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Полтави від 22 квітня 2016 року скасовано та зобов'язано старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області вручити ОСОБА_4 як потерпілому у кримінальному провадженні пам'ятку про права потерпілого.
19 серпня 2016 року ОСОБА_4 було вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого.
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Чинним законодавством України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами внаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Таким чином, враховуючи, що жодної з перелічених незаконних дій щодо ОСОБА_4 вчинено не було, як вбачається з його позовної заяви, стаття 1176 ЦК України не підлягає застосуванню у даній справі.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Відповідно до вимог діючого законодавства шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказаною статтею визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
При цьому, як вбачається з тексту статті 1174 ЦК України, для відшкодування особі шкоди за її положеннями, обов'язковою умовою є заподіяння особі шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що впродовж здійснення тривалого досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчим прокуратури два рази виносились постанови про відмову у визнанні
ОСОБА_4 потерпілим та один раз постанова про закриття кримінального провадження, які в наступному скасовувались постановами слідчих судів.
При цьому, такі скасування прийнятих працівником органів прокуратури постанов про відмову у визнанні ОСОБА_4 потерпілим та про закриття кримінального провадження здійснювалися відповідно до судового контролю за додержанням прав особи в кримінальному провадження та у порядку, передбаченому КПК України, а кримінальне провадження поверталось для уточнення додаткових обставин і вчинення додаткових процесуальних дій з метою перевірки всіх доводів ОСОБА_4
У підсумку, 12 вересня 2016 року слідчим прокуратури Полтавської області була винесена постанова про закриття кримінального провадження
№ 42016000000000240.
Згідно інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана постанова слідчого прокуратури була оскаржена ОСОБА_4 до суду та ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2016 року у її задоволенні відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2016 року, ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін.
Сама лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Таким чином, судами не встановлено дій з боку прокуратури Полтавської області при розслідуванні кримінального провадження
№ 42016000000000240, які давали б підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування йому моральної шкоди.
Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу прокуратури Полтавської області задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик