Справа № 215/5262/17
1-кп/215/223/18
10 грудня 2018 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040760001817 від 30.09.2017 р.,
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24.10.2018 р. обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 22.12.2018 р., включно.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень в період умовно-дострокового звільнення, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, яким обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, встановлено, що останній хоча і є батьком неповнолітньої дитини, але стосунки з нею не підтримує, матеріальну допомогу не надає.
Обвинувачений у судовому засіданні проти заявленого клопотання прокурором заперечував, просив суд змінити йому запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою, зобов'язувався з'являтися до суду та виконувати покладені на нього обов'язки.
Захисник обвинуваченого у судовому засіданні заперечувала проти продовження строку тримання під вартою свого підзахисного, посилаючись на те, що прокурором всупереч положенням статті 331 КПК України не подано письмового клопотання, а також на відсутність ризиків, які б обґрунтовували тримання під вартою та доказів на їх обґрунтування. Крім того, потерпілі по справі подали суду заяви про відсутність претензій до обвинуваченого. Захисник вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, що буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У відповідності до вимог ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності запобіжного заходу, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобовязання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Нормами ст.177 КПК України визначено, що метою і підставами застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Тримання під вартою не повинно бути продовжене лише через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі (Leteliier v.France (Летельєр проти Франції), §51; LA, v.France (LA. проти Франції), §104; Prencipe v.Monaco (Прансип проти Монако), §79; Tiron v.Romania (Тирон проти Румунії), §§41-42).
Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (Becciev v.Moldova (Бекчієв проти Молдови), §59).
Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Jarzynski v.Poland (Яжинський проти Польщі) §43).
Однак зі плином часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою; за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань (Clooth v.Belgiu (Клоот проти Бельгії), §44).
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (W v.Switzerland, 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v.Moldova (Бекчиєв проти Молдови) §58).
Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v.Austria (Коймайетер проти Австрії), §10).
Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне (Пшевечерський проти Росії від 24 травня 2003 року).
Тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).
Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» (SergeyVolosyuk v. Ukraine, рішення від 12 березня 2009 р.) Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності продовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…
Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).
Згідно з п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про його незначний ступінь, який може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Частинами 1, 2 та 4 ст.194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; - наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177цього Кодексу, і на які вказує прокурор; - недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Прокурор в судовому засіданні та клопотанні, окрім обґрунтованої підозри, не навів жодного ризику, передбаченого ст.177 КПК України, а також стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може бути застосовано до обвинуваченого ОСОБА_4 ..
Доводи захисника про те, що ОСОБА_4 , який має постійне місце реєстрації і проживання, має матір пенсійного віку, неповнолітню дитину 2014 року народження, що жодним чином не перешкоджає встановленню істини у справі, - не спростовані органом обвинувачення і не заперечуються останнім.
У матеріалах справи знаходяться усі письмові та речові докази здобуті органом досудового розслідування, а тому доступ до таких в обвинуваченого ОСОБА_4 з метою їх знищення або спотворення відсутній.
В ході судового розгляду більшість свідків допитано, що унеможливить вплив ОСОБА_4 на них та зміну їхніх показань. Разом з тим, явку інших свідків для допиту їх в судовому засіданні сторона обвинувачення вкотре не може забезпечити належним чином.
Крім того, потерпілі подали суду заяви, в яких зазначили про відсутність матеріальних претензій до овинувачуваного.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, оскільки до обвинуваченого ОСОБА_4 , який значний період часу знаходиться під вартою, зокрема з 18.10.2017 року, може бути застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та зможе запобігти виникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також забезпечить запобіганню впливу на свідків і потерпілих.
Керуючись ст.ст.176, 177, 178, 181, 183, 194, 331, 369, 370, 371, 372, 376 КПК України, суд
в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесять) днів - відмовити.
Клопотання захисника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому цілодобово залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти в залі суду.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Встановити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під цілодобовим домашнім арештом 2 (два) місяці, а саме по 10.02.2019 року включно.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки:
- прибувати за першим викликом до суду у визначений ним час;
- цілодобово не залишати та не відлучатись з місця проживання, а саме АДРЕСА_1 без дозволу суду;
- безперешкодно впускати до свого житла працівників Національної поліції та надавати їм усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань.
З метою перевірки та контролю за поведінкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на дільничних інспекторів відділення ДОП Софіївського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області обов'язки щодо проведення перевірок за місцем проживання останнього.
Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку її дії.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: