Постанова
Іменем України
06 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 610/3854/16-ц
провадження № 61-29073 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представники позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
представник відповідача ОСОБА_10 - ОСОБА_11,
відповідач - ОСОБА_12,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 01 лютого 2017 року у складі судді Купіна В. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Малінської С. М.,
Швецової Л. А., Коваленко І. П.,
У листопада 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, в якому просила: визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_15, посвідчений 23 липня 2013 року державним нотаріусом Балаклійської державної нотаріальної контори Харківської області Голуб В. М.; визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 09 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; визнати за ОСОБА_4 право власності на цю квартиру.
Позов мотивовано тим, що 16 липня 2011 року донька позивача - ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_10 (на даний час шлюб розірвано). Оскільки подружжя свого житла не мало, позивач дозволила їм тимчасово мешкати у належній їй квартирі АДРЕСА_2.
01 липня 2013 року позивач продала належну їй квартиру за вказаною адресою за 112 000 грн. У цей час знайшла для придбання іншу квартиру АДРЕСА_1.
09 липня 2013 року позивач та продавці (власники) зазначеної квартири дійшли згоди щодо умов договору її купівлі-продажу та ціни, яка становила 14 000 доларів США.
09 липня 2013 року позивачу була видана довіреність, на підставі якої вона могла діяти як продавець, а продавці видали позивачу розписку від 09 липня 2013 року про отримання коштів за квартиру.
Оскільки позивач діяла від імені продавців на підставі довіреності, а законом не передбачено бути одній особі і у якості продавця і у якості покупця, позивач не мала можливості нотаріально оформити купівлю-продаж квартири на своє ім'я.
У зв'язку з чим, 23 липня 2013 року договір купівлі-продажу фактично квартири позивача був формально оформлений на її доньку. В подальшому, ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до доньки позивача ОСОБА_12 про поділ вказаної квартири, вважаючи її спільним сумісним майном подружжя.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 01 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 23 липня 2013 року недійсним відсутні. Позивачем не доведено, що саме нею та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 09 липня 2013 року уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки відсутні письмові докази, які б поза розумним сумнівом доводили, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що відбулося повне або часткове виконання договору, а також, що одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
За таких обставин суди дійшли висновків, що підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 09 липня 2013 року дійсним відсутні та позов у цій частині задоволенню не підлягає. З таких же міркувань відмовлено й у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, оскільки відсутні докази на підтвердження переходу до позивача право власності у встановленому законом порядку.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами не досліджено, за яких саме обставин була видана розписка на ім'я позивача щодо відчуження квартири та чому саме було видано нотаріально посвідчену довіреність, а не укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири. Не з'ясовано, за яких обставин договір купівлі-продажу квартири від 23 липня 2013 року укладено майже через два тижні після отримання розписки від продавців та оформлення довіреності на реалізацію квартири АДРЕСА_1.
Судами не враховано, що продавцями квартири АДРЕСА_1 не було укладено нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, а видана довіреність на реалізацію квартири. Не з'ясовано чи насправді відповідачі - ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_18 отримали кошти за квартиру та саме яку суму вони отримали.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9 визнали позов, чим підтвердили той факт, що квартира АДРЕСА_1 була придбана саме позивачем.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_12 є донькою ОСОБА_4
16 липня 2011 року ОСОБА_12 зреєструвала шлюб з ОСОБА_10, який розірвано рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 06 квітня 2016 року.
На підставі довіреності від 09 липня 2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уповноважили ОСОБА_4 продати належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Згідно з розпискою від 09 липня 2013 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 гроші в сумі 14000 доларів.
23 липня 2013 року між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, від імені яких діяла ОСОБА_4 за довіреністю від 09 липня 2013 року, та ОСОБА_12 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_12 кпила квартиру АДРЕСА_1.
У вказаному договорі продавці гарантували що житло, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому не продане. Правочин посвідчуються за згодою чоловіка ОСОБА_12 - ОСОБА_10. Сторонами у договорі обумовлено, що право власності на квартиру переходить до ОСОБА_19
У пунктом 12 договору закріплено, що сторони свідчать, що в тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири, укладення договору відповідає їх інтересам, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення.
Договір підписала ОСОБА_12 як покупець, та ОСОБА_4, як представник продавців ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Повноваження ОСОБА_4, як представника та належність квартири, що відчужується, продавцям ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перевірено нотаріусом.
Як на підставу визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 посилалася на загальні підстави недійсності правочину, мотивуючи позовні вимоги тим, що договір насправді був укладений з нею, як з покупцем.
За положеннями статей 626-628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК Україниє укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
У частині першій статті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Під час розгляду справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що в момент підписання договору купівлі-продажу квартири від 23 липня 2013 року особи, які його підписали мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому позивач діяла від імені продавців, як їх представник за довіреністю.
Позивачем не доведено, що зміст правочину (договору купівлі-продажу квартири від 23 липня 2013 року) суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Під час розгляду справи позивачем не доведено та судами не встановлено, що договір купівлі-продажу спірної квартири 09 липня 2013 року був укладений саме з позивачем, як покупцем та що сторони домовилися щодо усіх істотних умов цього договору, що відбулося повне або часткове виконання договору, а також що одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд врахував положення статей 203, 215 ЦК України, встановлені у справі обставини, підстави звернення ОСОБА_4 з позовом та, встановивши відсутність обставин, які б свідчили про те, що укладення оспорюваного правочину не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За встановлених у справі обставин та з урахуванням зібраних у ній доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири від 09 липня 2013 року, як такого, що укладений між її продавцям та позивачем, як покупцем.
За відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту переходу до позивача права власності на спірну квартиру за укладеним нею правочином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на це майно.
Доводи касаційної скарги позивача є аналогічними посиланням, викладеним нею в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин.
Усі доводи та обставини, на які посилається позивач були предметом перевірки і оцінки судами попередніх інстанцій, які їх належним чином спростували.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В. Пророк
І. М. Фаловська