Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 320/4142/13-ц
провадження № 61-45517св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області БєдноваНаталія Віталіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, у складі судді Редька О. В., від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Дашковської А. В.,
Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 04 вересня 2018 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєднова Н. В., про визнання договору позики недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. був посвідчений договір позики, укладений між позивачем та відповідачем, за умовами якого він отримав у позику грошові кошти у розмірі 22 400 доларів США з кінцевим терміном повернення
01 березня 2010 року. Зазначав, що про факт укладання спірного договору йому стало відомо після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження на виконання судового рішення про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості за вказаним договором позики. Посилався на те, що він не підписував спірний договір позики, оскільки не мав наміру його укладати.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 29 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. за № 1134.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строків позовної давності, а тому суд застосував строк позовної давності і відмовив у задоволенні його вимог на підставі пропуску трирічного строку позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено з інших правових підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із його недоведеністю та необґрунтованістю.
У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи за основу висновок повторної судової почеркознавчої експертизи
від 05 грудня 2016 року, не навів мотивів відхилення висновку судової почеркознавчої експертизи від 30 грудня 2015 року, складеного Запорізьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення зазначеного договору.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_4, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. був посвідчений договір позики, укладений між
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який зареєстровано у реєстрі за № 1134.
За змістом зазначеного правочину ОСОБА_5 надав у позику
ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 22 400 доларів США з кінцевим терміном повернення 01 березня 2010 року.
З метою забезпечення виконання умов договору позики 29 лютого
2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого позичальник передав в іпотеку будинок АДРЕСА_1.
20 квітня 2010 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1468, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ОСОБА_5 у розмірі 177 540,16 грн.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 квітня 2012 року у справі № 815/3258/2012 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 29 лютого 2008 року у розмірі 123 900,12 грн.
Відповідно до висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 грудня 2015 року підписи від імені ОСОБА_4 як позичальника у графі «Підписи» під текстом договору, та у графі «Підпис» під заявою нижче тесту договору у договорі позики, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. 29 лютого
2008 року за № 1134, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, з наслідуванням підпису ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 86-91)
Згідно висновку № 73/16 судово-почеркознавчої експертизи, який складений експертом Центру судових експертиз «Альтернатива»
Фраймович Л. Ф. від 05 грудня 2016 року, встановити, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис його прізвища у графі «Підписи» у спірному договорі позики, а також підпис від імені ОСОБА_4 і рукописний запис його прізвища, електрографічні зображення яких містяться у графі «Підписи» у технічній копії договору позики,
ОСОБА_4 або іншою особою не виявилось можливим у зв'язку з обмеженою кількістю вільних зразків підпису ОСОБА_4, зіставлюваних за часом та транскрипцією з досліджуваними підписами. Надані в якості зразків почерку ОСОБА_4 рукописні записи, виконані в документах, датованих 2010-2013 роками, та експериментальних зразках є незіставлювальними з досліджуваними рукописними зразками за часом виконання, оскільки за період, що розділяє досліджувані рукописні записи та надані зразки почерку ОСОБА_4, його почеркові навички могли зазнати суттєвих змін (т. 1 а. с. 192-199).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У частині першій статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Вирішуючи спір, апеляційний суд відповідно до вимог статей 89, 110 ЦПК України дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки висновки судових почеркознавчих експертиз не свідчать про відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на укладення спірного договору позики, тому що спростовуються іншими фактичними обставинами, встановленими судом, та наданими доказами, зокрема тим, що під час посвідчення спірного договору позики приватним нотаріусом було встановлено особи сторін та перевірено їх дієздатність, а такі дії нотаріуса неправмірними не визнавались; нотаріусом посвідчено дві заяви подружжя позикодавця та позичальника на укладення спірного договору; укладеним між сторонами з метою забезпечення виконання договору позики договором іпотеки, який є чиним, не оспорювався позивачем та недійсним у судовому порядку не визнався, з наданням згоди подружжя позичальника на його укладання; вчиненням нотаріусом виконавчого напису від 20 квітня 2010 року, який не оспорювався позивачем; стягненням з позивача на користь відповідача заборгованості за спірним договором на підставі заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 квітня 2012 року у справі № 815/3258/2012, яке набрало законної сили, та не оскаржувалося позивачем.
На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_4 були спрямовані на виникнення правовідносин позики та реальне отримання грошових коштів, які не були повернуті ОСОБА_5, отже підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта