Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 371/1661/15-ц
провадження № 61-16462св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С.П.,
учасники справи:
позивач - відповідач - ОСОБА_4,
відповідач - позивач - ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Сушко Л. П.,
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2006 року між сторонами укладено шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Миронівського районного управління юстиції в Київській області, актовий запис № 156. Дітей від шлюбу не мають.
Під час шлюбу подружжям було придбано автомобіль «ВАЗ 21102», 2004 року випуску, кузов НОМЕР_1, який зареєстровано на відповідача. Відповідно до статей 60, 70 СК України цей автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
З уточненням позовних вимог, позивач просила визнати за нею та відповідачем право власності на автомобіль марки «ВАЗ 21102», 2004 року випуску, кузов НОМЕР_1, в рівних частинах по 1/2 кожному та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 27 938,29 грн.
У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 29 грудня 2006 року між сторонами укладено шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Миронівського районного управління юстиції в Київській області, актовий запис № 156. Дітей від шлюбу не мають. Шлюб на даний час між сторонами не розірваний.
Під час перебування у шлюбі подружжям на спільні кошти було придбано таке майно: автомобіль ВАЗ 21102, двигун НОМЕР_1, 2004 року випуску; двохспальне ліжко вартістю 700,00 грн; телевізор «LG» вартістю 900,00 грн; гідробокс «Атлантик» вартістю 6 800,00грн; пральну машину «LG» вартістю 1 600,00грн; підставку під телевізор вартістю 350,00 грн; кухонний меблевий гарнітур (стінка) вартістю 2 500,00грн; м'який куточок кухонний вартістю 950,00 грн; музичний центр вартістю 1 300,00 грн; газову плиту «ЕЛЕКТА» вартістю 1 320,00 грн; холодильник «Снайг» 2-х камерний вартістю 3 650,00 грн; тумбочку під телевізор вартістю 400,00 грн; комод на три шухляди вартістю 500,00 грн.; комп'ютерний стіл вартістю 300,00 грн; бойлер «Арістон» на 100л вартістю 1 320,00 грн; м'який куточок вартістю 5 600,00 грн; плазмовий телевізор «Самсунг» вартістю 6 000,00 грн; кухонну витяжку вартістю 2 251,00 грн; кондиціонер вартістю 7 000,00 грн; шафу-купе 4 м вартістю 6 120,00 грн; міжкімнатні двері вартістю 6 652,00 грн; вхідні двері вартістю 1 800,00 грн; лінолеум на суму 2 070,00 грн.
Вартість 1/2 частини зазначеного майна оцінює у 37 666,50 грн.
У зв'язку з наведеним позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 зазначеного майна у розмірі 37 666,50 грн.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 автомобіля «ВАЗ 21102» в розмірі 27 938, 29 грн.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості 1/2 майна, що є спільною сумісною власністю сторін, в розмірі 575,00 грн.
В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 первісний позов визнав, проте ним не було надано належних доказів вартості спірного рухомого майна, яке він просив поділити в зустрічному позові. Сторони не дійшли згоди щодо вартості вищезазначеного майна, а визнали набуття ними під час перебування у шлюбі за спільні кошти лише певного майна, вартість якого ОСОБА_4 було визнано у розмірі 575 грн.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2016 року рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «ВАЗ 21102», 2004 року випуску, кузов НОМЕР_1, в розмірі 27 938,29 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості 1/2 частини майна, що є спільною сумісною власністю сторін, а саме: газової плити «Електа» вартістю 1 320,00 грн, плазмового телевізора «Samsung» UE 32FH4003A вартістю 6 000,00 грн, шафи-купе вартістю 6 080,00 грн, холодильника «Snaige» вартістю 3 650,00 грн, бойлера «ARISTON» М100 вартістю 1 320,00 грн, гідробокса «ATLANTIS» вартістю 6 800,00 грн., лінолеуму вартістю 2 070,00 грн, витяжки кухонної «Янтар» вартістю 2 251,00 грн, дверей «Бора-горіх 0,6» та «Бора-горіх 0,8» вартістю 650,00 грн за кожні, всього на загальну суму 30 791,00 грн.
У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 5 306, 93 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 2 787,20 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач за зустрічним позов надав належні докази на підтвердження факту набуття подружжям рухомого майна: газової плити «Електа» вартістю 1 320,00 грн, плазмового телевізора «Samsung» UE 32FH4003A вартістю 6 000,00 грн, шафи-купе вартістю 6 080,00 грн, холодильника «Snaige» вартістю 3 650,00 грн, бойлера «ARISTON» М100 вартістю 1 320,00 грн, гідробокса «ATLANTIS» вартістю 6 800,00 грн, лінолеуму вартістю 2 070,00 грн, витяжки кухонної «Янтар» вартістю 2 251,00 грн, дверей «Бора-горіх 0,6» та «Бора-горіх 0,8» вартістю 650,00 грн за кожні, всього на загальну суму 30 791 грн, що підтверджується копіями товарних чеків про придбання спірного майна, а ОСОБА_4, не заперечуючи факту придбання цього майна за час шлюбу, у свою чергу не надала доказів, які б вказували на інший розмір його вартості.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що все рухоме майно, яке просив поділити ОСОБА_5 знаходиться у квартирі, яка на праві спільної часткової власності належить їй та її дочці - ОСОБА_7 Частина спірного майна, зокрема телевізор «Samsung» вартістю 6 000,00 грн, газова плита «ГРЕТА», шафа-купе, гідробокс «ATLANTIS» та двері «Бора-горіх» були придбані її дочкою.
Також апеляційним судом не враховано, що в зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 зазначав, що починаючи з 2014 року їх подружні відносини почали руйнуватися, разом з цим додає товарні чеки за 2014 рік на придбання за спільні кошти значної кількості цінних речей.
Також позивач за зустрічним позовом просив поділити рухоме майно та зобов'язати відповідача сплатити йому компенсацію 1/2 його вартості, виходячи із ціни майна, яка була на час його придбання. Апеляційний суд, не з'ясувавши вартості спірного майна на час розгляду справи, не врахувавши втрату його товарної вартості, здійснив його поділ.
На клопотання експерта додати документи, які підтверджують кількість та вартість спільного майна, що підлягає поділу, договірну та виконавчу документацію за результатами проведення будівельних робіт, ОСОБА_5 не надав, оскільки частина речей ним не купувалася, та має іншу вартість, ніж ним зазначена в позові.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначав, що рішення апеляційного суду ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів; майно набуте подружжям в шлюбі є спільному сумісною власністю та їх частки є рівними. Доводи касаційної скарги є безпідставними.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
06 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами установлено, що 29 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Миронівського районного управління юстиції в Київській області, актовий запис № 156 (а. с. 6).
Також судами встановлено та визнано ОСОБА_5, що під час шлюбу сторонами за спільні кошти придбано автомобіль «ВАЗ 21102», 2004 року випуску, кузов НОМЕР_1.
Згоди щодо поділу всього іншого рухомого майна сторонами не досягнуто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1, в якій проживало подружжя, належить ОСОБА_4 та її дочці ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності з 28 травня 2004 року (а. с. 79-80).
ОСОБА_5 зареєстрований у вказаній квартирі з 17 липня 2007 року (а. с. 53).
Сторонами на підтвердження факту придбання рухомого майна, яке знаходиться у зазначеній вище квартирі, надано копії товарних чеків та накладних.
Апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права, та надавши відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року оцінку наданим сторонам доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що під час шлюбу сторонами було придбано газову плиту «Електа» вартістю 1 320,00 грн, плазмовий телевізор «Samsung» UE 32FH4003A вартістю 6 000,00 грн, шафу-купе вартістю 6 080,00 грн, холодильник «Snaige» вартістю 3 650,00 грн, бойлер «ARISTON» М100 вартістю 1 320,00 грн, гідробокс «ATLANTIS» вартістю 6 800,00 грн, лінолеум вартістю 2 070,00 грн, витяжку кухонної «Янтар» вартістю 2 251,00 грн, двері «Бора-горіх 0,6» та «Бора-горіх 0,8» вартістю 650,00 грн за кожні, всього на загальну суму 30 791,00 грн.
Крім того, апеляційним судом правильного враховано, що факт придбання спірного майна сторонами під час шлюбу сторонами не заперечується, а оспорюється лише його вартість та походження коштів, за які його було придбано. Проте, ОСОБА_4 не надала доказів, які б вказували на інший розмір його вартості.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року та дійшов обґрунтованого висновку наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 з виплатою компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля на користь ОСОБА_4 та виплатою компенсації вартості 1/2 частини спірного рухомого майна на користь ОСОБА_5
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, що частина спірного рухомого майна є власністю її дочки, оскільки придбана за її особисті кошти, не підтверджені жодними доказами.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик