Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 213/2478/16-ц
провадження № 61-829св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,
третя особа - приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «Аска-життя»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), третя особа - приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «Аска-життя» (далі - ПрАТ «УАСК «Аска-життя»), про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2016 року ОСОБА_4 підписанням заяви підтвердила, що приймає пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якого остання отримала строком на 24 місяці кредит на споживчі цілі у розмірі 10 000 грн та 3 360 грн для оплати договору страхування зі сплатою 11% річних.
Вказувала, що при укладанні вказаного кредитного договору було порушеноїї права як споживача, зокрема відповідачем, у порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не було належним чином ознайомлено з умовами кредитування, не було надано повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням договору. Оформлення кредитного договору проходило протягом короткого часу, після чого позивач підписала заяву-оферту, яку вона із-за дрібного шрифту не читала, сподіваючись на добросовісність працівників банку. Також, позивача не було проінформовано про сукупну вартість кредиту, таким чином позивача було введено в оману. Крім того, при укладенні кредитного договору відповідачем було порушено вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір містить несправедливі положення щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,30 %, згідно графіка платежів комісія становить 173 грн 68 коп. щомісяця. Також несправедливими є умови договору щодо послуг страхування із страховою компанією відповідача. Вказані обставини у сукупності є підставою для визнання недійсним кредитного договору від 08 лютого 2016 року.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила визнати недійсним кредитний договір від 08 лютого 2016 року, укладений з ПАТ «ПУМБ».
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору їй удостатній мірі не було роз'яснено положення договору та його наслідки. Про те, що позивач була обізнана та погодилась з усіма умовами договору свідчить її підпис у спірному договорі та часткове його виконання. Відповідно до статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» судом не встановлено несправедливих умов спірного кредитного договору, та не вбачається несправедливою умова кредитного договору щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 173 грн 68коп. щомісячно,що складає 1,3% від суми кредиту. Також позивачем не доведено, що вона не бажала укладати договір страхування, оскільки зауважень до договору внесено не було. Згоду на укладання кредитного договору позивач в установлені строки з банку не відкликала, заяв до банку про роз'яснення умов спірного договору, скарг на дії працівників банку при укладанні спірного договору не подавала.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 26 січня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору в частині пункту 4 заяви № 100636385801 від 08 лютого 2016 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Визнано недійними умови кредитного договору в частині пункту 4 заяви № 100636385801 від 08 лютого 2016 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості.В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_4 на оспорюваному договорі. Під час укладення кредитного договору, так і протягом дії цього договору позивач погоджувалась з умовами договору в частині страхування, при цьому, позивач була вільна як у виборі фінансових установ для отримання кредиту, так і у виборі форми кредитування. Позивачем не доведено, що умови договору в частині добровільного страхування є несправедливими, а також що вищевказана страхова компанія є спорідненою або пов'язаною із банком, та не надано доказів, що відповідач вимагав придбати послуги страхування, як обов'язкову умову надання банківських послуг, тому апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 апеляційний суд виходив із того, що встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту, а тому умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, зазначені в пункті 4 заяви № 100636385801 від 08 лютого 2016 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб є недійсними.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «ПУМБ» просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі частини першої статті 634 ЦК України, підписавши заяву, позивач приєдналась до запропонованих банком правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обов'язковим. Судом апеляційної інстанції не встановлено, які вимоги є порушені під час укладення правочину у вигляді приєднання до договору на комплексне банківське обслуговування в частині застосування комісії за обслуговування кредиту. Судом апеляційної інстанції не було встановлено, які умови кредитного договору, як складової договору банківського обслуговування фізичних осіб порушують норми матеріального права, та не встановлено, що заява позивача є правочином, внаслідок підписання якого позивач набуває прав та обов'язків за кредитним договором.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди установили, що 08 лютого 2016 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 100636385801, за умовами якого остання отримала грошові кошти в сумі 13 360 грн, з яких: 10 000 грн на споживчі цілі, та 3 360 грн для оплати договору страхування. Строк дії договору визначено 24 місяці зі сплатою процентів у розмірі 11 % на рік та сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,30 %.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 08 лютого 2016 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини пятої статті 11, частин першої, другої, пятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно пункту 4 заяви № 100636385801 від 08 лютого 2016 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 1,30 %, що становить 173 грн 68 коп. щомісяця.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості ПАТ «ПУМБ» не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту, такі умови призводять до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено, що заява про приєднання до договору на комплексне банківське обслуговування є правочином спростовуються змістом судових рішень та встановленими судом обставинами.
Відповідно до вимог чинного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша статті 634 ЦК України).
Суди установили, що 08 лютого 2016 року між сторонами було укладено кредитний договір, позивач була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_4 на оспорюваному договорі, тобто сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
Ураховуючи викладене, а також враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується із тим, що ОСОБА_4, підписавши заяву на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб прийняла пропозицію банку на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Ураховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутні підстави для визнання недійсним правочину в цілому.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
В. С. Висоцька
С.Ю. Мартєв