Постанова
Іменем України
26 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 734/3988/16-ц
провадження № 61-25831св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 лютого 2017 року в складі судді Соловей В. В. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «ЛК «Еталон», товариство) про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову зазначав про те, що 12 серпня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 004546 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування автомобіль ЗАЗ Lanos седан, а ОСОБА_4 зобов'язався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. У день укладення договору ОСОБА_4 сплатив ТОВ «ЛК «Еталон» 16 140 грн.
Позивач вважав, що договір укладений з порушенням статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими за наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, вчинений з використанням нечесної підприємницької діяльності. Крім того, фінансовий лізинг відноситься до фінансових послуг, а тому підлягає ліцензуванню. Однак ТОВ «ЛК «Еталон» на момент укладання оспорюваного договору відповідної ліцензії не мало, що є підставою для визнання такого договору недійсним з підстав передбачених частиною першою статті 227 ЦК України.
ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, стягнути з відповідача 16 140 грн сплачених ним грошових коштів та розподілити судові витрати між сторонами.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 12 серпня 2016 року № 004546, укладений ТОВ «ЛК «Еталон» та ОСОБА_4 Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_4 16 140 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення спірного договору свідчать про несправедливість його умов, оскільки виконання зобов'язання забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій 10 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «ЛК «Еталон» просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг». Договір про фінансовий лізинг укладений з дотриманням вимог закону, які регулюють його укладання, ніяких порушень позивача як споживача послуг не допущено. Крім того, не є обов'язковим для договору фінансового лізингу його нотаріальне посвідчення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зКозелецького районного суду Чернігівської області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
На час розгляду справи Верховним Судом заперечення/відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди встановили, що 12 серпня 2016 між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 004546, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування позивача автомобіль марки ЗАЗ Lanos седан, а позивач зобов'язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору.
Згідно з додатком № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 161 400 грн, авансовий платіж - 80 700 грн, комісія за організацію (10 %) - 16 140 грн, комісія за передачу ( 3 %) - 4 842 грн.
Згідно з додатком № 2 до договору вартість предмета лізингу становить 161 400 грн, авансовий платіж - 50 %, сума лізингу - 80 700 грн, викупна вартість - 2 421 грн, відсоткова ставка - 12,5 %, комісія - 5 % та щомісячний платіж - 2 027,36 грн, витрати за відвантаження автомобіля після оплати - 85 542 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.
У пункті 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1, б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 до договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу як платіж, що покриває витрати лізингодавця пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоодержувача. Розмір комісійної винагороди визначений у додатку № 1 до договору.
Згідно з пунктом 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний сплатити другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.
12 серпня 2016 року позивач здійснив платіж в сумі 16 140 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджено копією квитанції № 0.0.598923620.1.
Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Встановивши, що оспорюваний договір передбачає право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак про наявність такого права у лізингоодержувача умови договору не містять. Умовами договору, також передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку, зазначені умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Такий висновок судів узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.
Частинами першою, другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.
Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суди дійшли правильного висновку про те, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Еталон» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.
Разом із тим відповідачем не було надано доказів наявності у нього ліцензії на здійснення такої діяльності.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (частина перша статті 227 ЦК України).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права та тлумаченні норм закону на свою користь.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» залишити без задоволення.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат