Постанова
Іменем України
06 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 387/358/17
провадження № 61-12910св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О.В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Згода»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області, у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А., від 16 січня 2018 року,
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» (далі - ТОВ «Згода») про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди.
Свої вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 01 лютого 1999 року він є власником земельної ділянки площею 4, 85 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Згода» на підставі договору оренди землі від 17 січня 2012 року, терміном на 5 років. 17 квітня 2017 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач з'ясував, що в реєстрі 06 лютого 2017 року зареєстровано додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до зазначеного вище договору оренди землі, якою продовжено термін дії договору оренди до 23 квітня 2027 року. З огляду на те, що волевиявлення на укладення зазначеної додаткової угоди ОСОБА_4 не мав і оспорюваний договір (додаткову угоду до договору оренди землі) не підписував, вважає, що з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, необхідно визнати додаткову угоду до договору оренди землі від 15 вересня 2016 року недійсною і скасувати державну реєстрацію права оренди належної позивачеві земельної ділянки.
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Цоток В. В., від 24 липня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 17 січня 2012 року, укладену 15 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Згода», право оренди на підставі якої зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 лютого 2017 року за № 18961090. Скасовано рішення державного реєстратора Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області ОСОБА_6 від 06 лютого 2017 року, номер запису про інше речове право - 18961090, щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийняте на підставі договору оренди землі б/н від 17 січня 2012 року, додаткової угоди б/н від 15 вересня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач не підписував додаткову угоду, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення оспорюваного правочину.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Згода» задоволено. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_4 не підписував додаткову угоду до договору оренди. Позивач не довів, щопідпис в графі «Орендодавець» від імені ОСОБА_4 в оспорюваній додатковій угоді до договору оренди землі вчинено не ним самим, а іншою особою. Висновком судової експертизи № 251 від 29 вересня 2017 року однозначно не встановлено підписання додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 17 січня 2012 року іншою особою, а не ОСОБА_4 Отже, позивачем не спростовано наявність у нього волевиявлення на укладення додаткової угоди.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року та залишити в силі рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ухилявся від виконання ухвали районного суду щодо надання оригіналу додаткової угоди до договору оренди землі, у зв'язку із чим експертизу не було проведено у суді першої інстанції. Позивачем було надано оригінал додаткової угоди лише на стадії апеляційного розгляду справи, а судом апеляційної інстанції прийнято даний доказ у порушення вимог процесуального закону, без наведення підстав для прийняття такого доказу. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач ухилявся від участі у проведенні експертизи у справі шляхом ненадання суду оригіналу додаткової угоди до договору оренди, та керуючись частиною першою статті 146 ЦПК України, 2004 року, визнав доведеним той факт, що підпис від імені позивача в додатковій угоді до договору оренди землі вчинений не позивачем.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,85 га, яка розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 01 лютого 1999 року (а. с. 10).
17 січня 2012 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Згода» було укладено договір оренди землі б/н, строком на 5 років, зареєстрований у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі 23 квітня 2012 року № 35217810400.
15 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Згода» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 17 січня 2012 року, згідно якої сторони домовилися внести зміни до договору оренди землі від 17 січня 2012 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі 23 квітня 2012 року № 35217810400, зокрема змінили строк дії договору до 23 квітня 2027 року та розмір орендної плати до 9 477, 10 грн, що відповідає 4,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується наданою до суду першої інстанції копією додаткової угоди (а. с. 11, 31) та долучили в суді апеляційної інстанції оригіналом вказаної додаткової угоди.
Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 85172293 від 17 квітня 2017 року, в реєстрі 06 лютого 2017 року за № 18961090 зареєстроване право оренди на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 17 січня 2012 року, укладеної 15 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Згода», реєстрацію проведено державним реєстратором Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області ОСОБА_6 (а. с. 12).
Згідно наданого ТОВ «Згода» листа від 29 травня 2017 року за № 888 на час розгляду справи судом першої інстанції був відсутній оригінал додаткової угоди до договору оренди землі від 15 вересня 2016 року, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 лютого 2017 року за № 18961090, була в наявності лише її копія (а. с. 30).
Апеляційним судом за клопотанням відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу (а. с. 122-124).
Відповідно до висновку експерта від 29 листопада 2017 року № 251 відповісти на питання: «Ким, ОСОБА_7 чи іншою особою виконано підпис в графі «Орендодавець» на оригіналі додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 17 січня 2012 року, зареєстрованого 23 квітня 2012 року за № 52317810400?», не представляється можливим. При мікроскопічному дослідженні підпису у розділі «Реквізити сторін ОРЕНДОДАВЕЦЬ» у додатковій угоді від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 17 січня 2012 року ознак попередньої підготовки до виконання підпису не виявлено, встановлені співпадаючі ознаки при наявності розбіжностей, які не можливо пояснити, чи є вони результатом варіаційності почерку особи, що не проявились у наданих зразках або викликані іншими причинами, а також враховуючи простоту виконання підпису, тому ні по одному з порівнянь не вдалося виявити сукупності ознак, достатньої для позитивного чи негативного висновку про виконавця підпису (а. с. 133-136).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, що була чинна на час укладення оспорюваного правочину) набрав чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 цього Закону).
Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.
Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи висновок експерта від 29 листопада 2017 року № 251, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено, що оспорюваний правочин ним не підписувався, а волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору оренди було відсутнє.
Апеляційним судом зроблено правильний висновок про те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ухвалено за відсутності доказів, якими б підтверджувались обставини, викладені у позовній заяві.
Судом апеляційної інстанції, за клопотанням відповідача, прийнято оригінал оспорюваної додаткової угоди до договору оренди, на підставі якого проведено судову почеркознавчу експертизу (висновок експерта від 29 листопада 2017 року № 251). Висновком експерта не підтверджується, що підпис ОСОБА_4 на оригіналі додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 17 січня 2012 року виконаний не ним, а іншою особою.
Ані позивач, ані його представник не спростували висновок експертизи і не заявляли клопотання про призначення додаткової/повторної експертизи.
В силу наявних у матеріалах справи доказів, яким надано належно оцінку, апеляційним судом зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено, що оспорювана додаткова угода була укладена за відсутності волевиявлення, підпис у додатковій угоді виконаний не позивачем, а тому відсутні підстави для визнання недійсною зазначеної додаткової угоди до договору землі на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
Матеріали справи також не містіть доказів того, що ОСОБА_4, в силу положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку дії основного договору оренди звертався до орендаря із письмовим повідомленням про відмову в поновленні договору оренди, про небажання передавати свою земельну ділянку в оренду ТОВ «Згода».
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду. Судомправильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта