Іменем України
04 грудня 2018 року
Київ
справа №227/1703/17
адміністративне провадження №К/9901/44069/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.06.2017 (суддя - Тимофєєва Г.Л.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Василенко Л.А., Р.Ф.Ханова) у справі №227/1703/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Офісу великих платників податків державної фіскальної служби в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування постанови,
ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків державної фіскальної служби в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просив скасувати постанову від 22.05.2017 №13 про накладення адміністративного стягнення прийняту Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3260,00грн.
Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.06.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.06.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №227/1703/17, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.08.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Верховний Суд ухвалою від 30.11.2018 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №227/1703/17 та закінчивши проведення підготовчих дій
призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 04.12.2018.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, пунктів 8 та 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В обґрунтування касаційної скарги Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставного задоволення позовних вимог.
ОСОБА_2 не скористався своїм правом та не надав заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про накладення адміністративного стягнення №13 від 22.05.2017 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою 5 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення пунктів 8 та 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску» та застосовано до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3260,00грн.
Відтак спірним у даній справі є правомірність дій відповідача щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою 5 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Положення частини п'ятої статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають відповідальність у вигляді накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу-підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від ста п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за дії, передбачені частиною третьою або четвертою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.
Частинами третьої та четвертої статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі, що не перевищує трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що обов'язковою умовою наявності в діях посадової особи складу адміністративного правопорушення за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є притягнення цієї особи протягом року до адміністративної відповідальності за частинами третьою та четвертою статті 165-1 цього Кодексу.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржувана постанова №13 від 22.05.2017 не містить жодних посилань на факт притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частинами третьою та четвертою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом останнього року, що передував інкримінованому адміністративному правопорушенню. Спірна постанова містить лише формальне посилання на допущення ОСОБА_2 повторної, протягом року, несвоєчасної сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
До того ж судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.04.2017 по справі №201/1895/17 постанову Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №2 від 18.01.2017 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 2040,00грн. за порушення частини третьої статті 165-1 Кодексу України про адміністративної правопорушення скасовано. Вказане судове рішення набрало законної сили 05.05.217, тобто до прийняття спірної постанови.
Враховуючи вищевикладене та за встановлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності в діях ОСОБА_2 наявності складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскаржуваної постанови №2 від 18.01.2017 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення частини третьої статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є правильним.
Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22.06.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №227/1703/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду