11 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 1840/2512/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Мельнікової Л.В.
суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П.
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2018р. по справі № 1840/2512/18
за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі"
до Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Садакової Альони Володимирівни
про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДУБОВИЧІ», звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Садакової А.В. про державну реєстрацію речових прав та обтяжень, а саме: права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (власником й орендодавцем якої є ОСОБА_2) за ПП «ДУБОВИЧІ-АГРО», зареєстроване 19.02.2018 року.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року провадження у справі закрито.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ТОВ «ДУБОВИЧІ», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить його скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою направити справу для продовження розгляду до Сумського окружного адміністративного суду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Вказує, що у цій справі відсутній спір про право оренди, а предметом спору є оскарження дій державного реєстратора, відтак зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
На підставі положень ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 04.04.2008 року між ТОВ «ДУБОВИЧІ» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі - земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_3 (рілля) площею 2,2756 га; НОМЕР_1 (сіножаті) площею 1,6800 га та НОМЕР_2 (пасовища) площею 0,0880 га (загальна площа об'єкту оренди складає 4,0436 га), які розташовані на території Дубовицької сільської ради Кролевецького району Сумської області, строком на 10 років /а.с. 21-25/.
Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Садакової А.В. від 22.02.2018 року (індексний номер 39812452) право оренди на зазначену земельну ділянку зареєстровано за орендарем ПП «ДУБОВИЧІ-АГРО» на підставі договору оренди землі від 18.02.2018 року, укладеного між ПП «ДУБОВИЧІ-АГРО» та ОСОБА_2 /а.с. 128/.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не є публічно-правовим в розумінні КАС України та має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір -спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України, суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-ІУ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Таким чином, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини щодо законності вчинених ним реєстраційних дій є публічно-правовим спором.
Закриваючи провадження у справі з тієї підстави, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок посиланням на ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав.
Таким чином, в порядку цивільного та господарського судочинства розглядаються вимоги щодо реєстраційних дій, лише у разі коли вони є похідними вимогами від спору щодо такого майна або майнових прав.
Якщо ж позивач обґрунтовує незаконність відповідної реєстраційної дії саме порушенням з боку державного реєстратора під час її здійснення, то така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Разом з цим, ст. ст. 23, 24 вказаного Закону встановлено підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та відмови в державній реєстрації прав.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
За змістом п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. N 1127, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що реєстратором не з'ясовано при прийнятті оскаржуваного рішення наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Таким чином, спір про право оренди земельної ділянки в даному випадку відсутній, позивач оскаржує законність дій державного реєстратора щодо вчинення реєстрації речового права без дотримання вимог чинного законодавства.
При цьому, вимог щодо права оренди земельних ділянок позовна заява не містить. Питання правомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод, перед судом не порушено.
Таким чином, вимога щодо неправомірності реєстрації права оренди земельної ділянки не є похідною вимогою від спору щодо права позивача на оренду цих ділянок.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що предметом перевірки судом в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення реєстрації речового права - права користування земельною ділянкою, без перевірки реєстратором наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Тобто спір про право на земельну ділянку відсутній, а дослідженню у справі підлягають виключно дії органу державної реєстрації, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Зазначена позиція повністю відповідає правовому висновку про належність розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 823/378/16.
Зокрема, Велика Палата, відступивши від правових висновків, викладених раніше у її постановах від 4 та 18 квітня 2018 року (№ 817/1048/16 та № 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№ 826/4858/15), дійшла висновку "....Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувалися суди, задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.
Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватно-правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства".
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не з'ясував характеру спірних правовідносин, а тому висновки про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є передчасними.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).
З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням вимог процесуального права, а тому на підставі ч. 3 ст. 312 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової, про передачу справи на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" задовольнити.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2018р. по справі №1840/2512/18 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" до Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Садакової Альони Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді Л.О. Донець А.П. Бенедик