06 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3698/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: П'янової Я.В.
суддів: Калиновського В.А. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 (головуючий суддя Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 16.08.18 р.) по справі № 820/3698/18
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України у Київській області
третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Позивач, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області (далі - УДМС у Київській області, відповідач), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив: скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Київській області від 24.01.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в Україну) громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ненадання судом належної правової оцінки цим обставинам та доводам і доказам позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що до відзиву на адміністративний позов відповідачем додано висновок про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 УДМВС України в Київській області від 24.01.2014 року, що є по суті рішенням суб'єкта владних повноважень, а суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про те, що зазначений висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, судом не досліджений наданий відповідачем до відзиву на позов лист директора Департаменту у справах біженців та іноземців ДМС України повідомлення № 4/1-11160 від 27.01.2014 року про скасування посвідки ОСОБА_1.
Також, залишено поза увагою повідомлення відповідача до Прикордонної служби України № 4/1-1158 від 27.01.2014 року про визнання недійсною посвідки на постійне проживання, у зв'язку з її скасуванням, а також лист відповідача УДМС України в Київській області до третьої особи ТУ ДМС України в Харківській області № 4/1-1159 від 27.01.2014 року про надіслання висновку про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 для вжиття відповідних заходів та про подальше інформування про результати.
Окрім того, з дня прийняття рішення від 24.01.2014 р. про скасування посвідки на постійне проживання позивачеві не повідомляли про її скасування, не викликали для надання особистих пояснень та не надавали вказане рішення.
Тобто, питання про скасування посвідки на постійне проживання розглядалося за відсутності та без відома ОСОБА_1, що є грубим порушенням чинного законодавства.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених положеннями ст. 12 Закону України "Про імміграцію" № 2491-III, та були б підставою для скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в Україну) громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
В свою чергу, суд першої інстанції повністю проігнорував доводи та докази представника позивача.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, а апеляційну скаргу вважає безпідставною, з підстав, викладених у судовому рішенні, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення. Розгляд справи здійснювати за відсутності представника.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 06.12.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 02.06.2004 року на підставі заяви громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 від 26.06.2003 року прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 02.06.2004 року відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".
02.06.2004 року громадянина СРВ ОСОБА_1 документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання № 8500/47345.
До Управління ДМС України в Київській області 30.12.2013 р. надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області № 4/20751 від 20.12.2013 р. щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1.
Управлінням ДМС України в Київській області проведена перевірка матеріалів особової справи № 47345 щодо законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1.
У ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 26.06.2003 року прибув в Україну у 1989 році. З 1989 року по 1993 рік працював на Київському заводі "Ленінська кузня". Після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.
Листом від 29.01.2018 року № Н-26/6/6301-18/6301-81/1519-18 громадянина СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомлено, що відповідно до обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_1, якому рішенням ГУ ДМС України в Київській області від 24.01.2014 року було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.12 Закону України "Про імміграцію". У зв'язку з викладеним, громадянину СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, необхідно прибути до ГУ ДМС України в Харківській області для роз'яснення положень імміграційного законодавства.
Водночас, матеріали справи не містять вказаного рішення ГУ ДМС України в Київській області від 24.01.2014 року, а відповідачем зазначено, що ГУ ДМС України в Київській області 24.01.2014 року сформовано лише висновок про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
За вказаним висновком від 24.01.2014 року вважати за доцільне, зокрема, визнати громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 02.06.2004 року визнати неправомірно виданою та вилучити; анулювати відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 51, 52).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ГУ ДМСУ в Київській області від 24.01.2014 р. суперечить дійсним обставинам справи, є безпідставним та необґрунтованим.
В свою чергу, оскаржуваний висновок за своєю суттю є остаточною думкою, підсумком, зробленим на основі спостережень, або розгляду певних фактів та не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, не обмежує або перешкоджає в їх реалізації. Приймаючи до уваги, що на підставі висновку ГУ ДМС в Київській області від 24.01.2014 року не було прийнято жодного рішення щодо вирішення питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яке за своїм змістом впливає на права та обов'язки позивача, а тому в силу положень п.2 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства не може бути скасований.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства " від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи, первинно видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.
З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.
Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1, всупереч абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну, колегія суддів зауважує на таке.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п. 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Згідно з абз. 6 п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а тому позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Колегія суддів зауважує на те, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув в Україну в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07.06.2001 р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно, позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону ГУДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 24.01.2014 року про розгляд матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_1, в якому суб'єкт владних повноважень вважав би за доцільне: визнати громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 02.06.2004 року визнати неправомірно виданою та вилучено; анулювати відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 51, 52).
Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.
Окрім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що з 08.02.2002 р., тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне (а.с. 32).
Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.03.2018 року по справі № 820/1881/17.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що висновок ГУ ДМСУ в Київській області від 24.01.2014 р. суперечить дійсним обставинам справи, є безпідставним та необґрунтованим.
При цьому, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов аналогічного висновку про відсутність підстав для скасування посвідки позивача.
В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зауважив, що оскаржуваний висновок за своєю суттю є остаточною думкою, підсумком, зробленим на основі спостережень, або розгляду певних фактів та не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, не обмежує або перешкоджає в їх реалізації. Приймаючи до уваги, що на підставі висновку ГУ ДМС в Київській області від 24.01.2014 року не було прийнято жодного рішення щодо вирішення питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яке за своїм змістом впливає на права та обов'язки позивача, а тому в силу положень п.2 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства не може бути скасований.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст. 19 КАС України).
Згідно з положеннями ч.1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Аналіз наведених норм КАС України свідчить про те, що судовий захист прав, свобод або інтересів можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень.
При цьому, оскаржувані рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні впливати на суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне певній особі право або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що відповідно до вказаного вище висновку від 24.01.2014 року вирішено вважати за доцільне, зокрема, визнати громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну; посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 02.06.2004 року визнати неправомірно виданою та вилучити; анулювати відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 51, 52).
За результатом прийняття цього висновку ГУ ДМС в Київській області від 24.01.2014 року було скасовано посвідку позивача на постійне проживання в Україні, що прямо впливає на належне право позивача перебувати на території України.
При цьому окремого рішення за результатами зазначеного висновку відповідачем не приймалося.
Отже, саме на підставі вказаного висновку для позивача настали негативні юридично значущі наслідки у вигляді скасування посвідку позивача на постійне проживання в Україні.
Як свідчать матеріали справи, факт скасування посвідки підтверджується повідомленням відповідача до Адміністрації Державної Прикордонної служби України № 4/1-1158 від 27.01.2014 року про визнання недійсною посвідки на постійне проживання, у зв'язку з її скасуванням (а.с. 123), а також листом відповідача до Директора Департаменту у справах біженців та іноземців ДМС України № 4/1-1160 від 27.01.2014 року про визнання посвідки неправомірно виданою, де у примітках зазначено про її скасування 24.01.2014 року (а.с. 122), тобто висновком від 24.01.2014 року.
Не прийняття відповідачем відповідного рішення про скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні на підставі висновку від 24.01.2014 року не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки посвідку скасовано саме зазначеним висновком, а отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, він фактично і є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке позбавляє позивача можливості повністю реалізувати належне йому право на проживання в Україні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приймаючи до уваги вищезазначену норму законодавства, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на викладене, колегія суддів для повного захисту прав та інтересів позивача в даному випадку вважає за необхідне застосувати положення ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України та скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 24.01.2014 року, викладене у формі висновку про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.
Керуючись ст.ст. 5, 9, 19, 243, 250, 308, 310, п.2 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 по справі № 820/3698/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 24.01.2014 року, викладене у формі висновку про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.А. Калиновський І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 11.12.2018.