06 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1043/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Тацій Л.В.
суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р, суддя Бондар С.О., м. Суми, повний текст складено 17.10.2017 по справі № 818/1043/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного територіального управління юстиції у Сумській області
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просив:
- визнати дії відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 07.06.2017 незаконними;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Сумській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.06.2017 року, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копії всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 ріку.
Також позивач просив стягнути судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 7040 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем на запит заявника була надана часткова відповідь, а саме: повідомлено про кількість виданих наказів, але накази Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 не надіслані на його електронну адресу. На думку позивача, такі дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області є незаконними.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивача від 07.06.2017.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Сумській області повторно розглянути запит позивача від 07.06.2017 в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В задоволенні вимоги про стягнення судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 7040 грн. -відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №818/1043/17 скасовано в частині визнання незаконними дій Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 07.06.2017 року та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 500 грн.
В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 07.06.2017 року, в частині надіслання на електронну адресу ОСОБА_2 копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 рік.
Стягнуто за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевим загальним та місцевим адміністративними судами на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн.
В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. по справі №818/1043/17 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 03.07.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Сумській області задоволено повністю.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року - скасовано.
Справу № 818/1043/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії направлено на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду апеляційна скарга ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року.
При новому апеляційному розгляді судом встановлено, що позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 07.06.2017 року в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів відповідача за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 рік та відмови у стягненні компенсації за надання правової допомоги, та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.
Позивач також подав до суду додаткові письмові пояснення, в яких посилається на практику Верховного суду по справах у аналогічних правовідносинах та щодо вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Сумській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію про кількість наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 по 20.03.2017 та надіслати на його електронну адресу копії таких наказів.
Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 16.06.2017 позивача повідомлено, що за означений період Головним територіальним управлінням юстиції у Сумській області видано 4610 наказів. Інформація щодо обліку наказів у Головному територіальному управлінні юстиції у Сумській області не створювалася.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивачу від 07.06.2017 року є незаконними, а тому належним захистом прав буде зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 07.06.2017 року в частині надіслання на електронну адресу позивача копій всіх наказів відповідача за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 року.
Щодо вимог про компенсацію витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з підстав відсутності в наданих позивачем доказах отримання даної допомоги під час судового засідання, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
З матеріалів справи судом встановлено, що у запиті на отримання публічної інформації від 07.06.2017 року позивачем читко вказано:
1) інформацію, яку він запитує: кількість наказів Головного територіального управління юстиції в Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 року;
2) документи, що запитуються: копії наказів Головного територіального управління юстиції в Сумській області, винесених за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 року.
Таким чином, запит позивача містив вимоги про надання інформації та документів.
Проте, відповідачем надана відповідь виключно щодо запитуваної інформації щодо кількості наказів, а в частині запиту щодо надання документів лише повідомлено, що облік копій наказів не створювався.
Колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Інформація, яка була предметом запиту, не потребувала створення нової інформації у вигляді здійснення аналізу чи моніторингу даних наказів за вказані періоди, що підтверджує ознаки віднесення її до категорії "публічної" та надання відповіді у відповідності до приписів Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Вичерпний перелік підстав відмови у задоволенні запиту на інформацію міститься у статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Так, відповідно до ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Підстав, передбачених ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" для відмови у задоволенні запиту щодо надання копій наказів відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
З приводу висновків суду першої інстанції про те, що зобов'язання відповідача надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 ріку є втручанням у дискреційні повноваження Головного територіального управління юстиції у Харківській області, колегія суддів зазначає наступне.
Розпорядниками інформації при наданні відповіді на інформаційні запити повинна здійснюватися перевірка на предмет віднесення запитуваної інформації до категорій інформації з обмеженим доступом у відповідності до ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема - конфіденційної, таємної, службової.
Мета обмеження доступу до інформації визначена частиною 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" зумовлена: 1) інтересами національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2)розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3)шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Належність інформації, що запитується, до категорії інформації з обмеженим доступом є підставою для відмови в задоволенні інформаційного запиту згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Отже, віднесення інформації, що міститься в наказах відповідача за відповідні періоди, до категорії інформації з обмеженим доступом є невід'ємною складовою у наданні достовірної і точної відповіді на інформаційний запит та входить виключно до дискреційних повноважень розпорядника інформації.
Відповідачем не вказується на те, що в запитуваних позивачем наказах міститься конфіденційна, таємна чи службова інформація.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави, передбачені Законом України "Про доступ до публічної інформації", для ненадання позивачу наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області, винесених даним управлінням за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 ріку, відсутні.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між суб'єктами владних повноважень та фізичними особами. Також суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта ухвалити рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямований на недопущення свавілля в органах влади.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року зазначив, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Зважаючи на відсутність перешкод в наданні запитуваних позивачем наказів з підстав наявності у них інформації з обмеженим доступом, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про незаконність дій відповідача щодо часткової відмови у задоволенні запиту позивача на інформацію, не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення прозову шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути запит.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є обґрунтованими, а постанова суду першої інстанції такою, що підлягає скасування з прийняттям рішення про задоволення позовних вимог шляхом Головного територіального управління юстиції у Сумській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.06.2017 року, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копії всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 ріку.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 820/4263/17.
З приводу доводів апеляційної скарги про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених позивачами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 90 КАС України (в редакції, чинній станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції), витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Станом на дату розгляду справи судом першої інстанції, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлювався Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи наступні документи: договір, укладений позивачем з ОСОБА_4 про надання правової допомоги від 29.06.2017 року; прибутковий касовий ордер №0107/17 від 01.07.2017 року; акт виконаних робіт від 01.07.2017 року; копія диплома магістра за спеціальністю "Правознавство"; витяг із Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця; калькуляція-рахунок №1 від 01.07.2017 року (а.с. 129-134, т.1).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" зазначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.
Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
У силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону №4191-VI до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем, в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, до суду надано: договір про надання правової допомоги від 29 червня 2017 року, згідно з яким позивач, як замовник доручає, а фізична особа - підприємець ОСОБА_4, як виконавець, прийняв на себе зобов'язання надавати замовнику правову допомогу у справі про оскарження дій Головного територіального управління юстиції у Сумській області, пов'язаних із розглядом запиту на отримання публічної інформації, а також, в разі необхідності та бажання замовника, із інших питань на строк дії цього договору (термін дії договору до 18 травня 2019 року) (а.с. 129-131, т.1); акт виконаних робіт від 01 липня 2017 року (а.с. 133, т.1); калькуляція рахунок № 1 (а.с. 24); диплом магістра ОСОБА_4 на підтвердження отримання повної вищої освіти за спеціальністю "Правознавство" та здобуття кваліфікації юриста (а.с. 19); прибутковий касовий ордер (а.с. 132, т.1); витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про ведення ОСОБА_4 підприємницької діяльності за кодом КВЕД 69.10-діяльність у сфері права (а.с. 16-19, т.1), калькуляція-рахунок №1 (а.с. 20, т. 1).
Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимоги в даній частині в повному обсязі та вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
Колегія суддів зазначає, що аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
При новому апеляційному розгляді справи колегія суддів враховує висновки і мотиви, з яких скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року.
Так, направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний суд у постанові від 03.07.2018 року зазначив, що резолютивна частина постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року, за результатами розгляду апеляційних скарг, містить висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2; визнання незаконними дій Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 07.06.2017 року, в частині надіслання на електронну адресу ОСОБА_2 копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 рік, а також стягнення за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевим загальним та місцевим адміністративними судами на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн. Процесуальний статус ОСОБА_2 та Державної судової адміністрації України судом апеляційної інстанції не визначений. Також відсутній і висновок суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, що в силу статті 185 КАС України (в редакції до 15.12.2017), надає їм право подавати апеляційні скарги. З огляду на викладене, Суд дійшов до висновку, що Харківським апеляційним адміністративним судом прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Суд апеляційної інстанції при новому розгляді даної справи враховує, що адміністративний позов подано ОСОБА_1, яким також подано і апеляційну скаргу, відповідачем у справі є Головне територіальне управління юстиції у Сумській області. Щодо осіб, які вказані у резолютивній частині постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року, а саме: ОСОБА_2 та Державної судової адміністрації України будь-які питання у межах розгляду даної справи не вирішувались, дані особи не є учасниками справи.
У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. по справі №818/1043/17 скасувати в частині зобов'язання Головне територіальне управління юстиції у Сумській області (40003, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 28, код ЄДРПОУ 34933040) повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 07.06.2017 в частині надіслання на електронну адресу ОСОБА_1 копій всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 по 20.03.2017, в частині відмови у задоволенні позову та в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 7040 грн.
В цій частині прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Сумській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.06.2017, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копії всіх наказів Головного територіального управління юстиції у Сумській області за період з 20.03.2016 року по 20.03.2017 ріку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Сумській області (40003, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 28, код ЄДРПОУ: 34933040) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 7040 (сім тисяч сорок) грн.
В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. по справі №818/1043/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 11.12.2018.