07 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/3236/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Сапіги В.П. та Улицького В.З.,
з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 03.10.2018р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. про визнання дій протиправними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження і відшкодування немайнової (моральної) шкоди (суддя суду І інстанції: ОСОБА_3, час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 45 хв. 03.10.2018р., м.Сарни Рівненської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),-
16.01.2018р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження № 31166879 і тривалого невиконання рішення суду; скасувати постанову державного виконавця від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської обл. від 03.10.2018р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.102-104).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ОСОБА_1, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.111 і на звороті).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що добровільне скасування керівником відповідача спірної постанови про закінчення виконавчого провадження не може бути підставою для відмови у позовних вимогах про визнання протиправними дій державного виконавця, а такий факт скасування постанови лише підтверджує обґрунтованість вимог позивача. При цьому наголошує, що предмет позову стосується не лише спірної постанови про закриття виконавчого провадження, а торкається надмірно тривалого невиконання рішення суду органом державної виконавчої служби, що вже було предметом розгляду Європейського Суду з прав людини від 06.06.2013р. у справі «Кононов та інші проти України».
Відповідачем Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.131-133).
Ухвалою апеляційного суду від 28.11.2018р. задоволено клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.119-120).
Однак, у зв'язку із надходженням заяв сторін (їх представників) про розгляд справи за їх відсутності (а.с.130, 131-134), колегія суддів ухвалила фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та в режимі відеоконференції відповідно до вимог ст.195, ч.4 ст.229 КАС України не здійснювати.
Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, на виконанні Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. (державний виконавець Корольчук Н.І.) перебуває виконавчий лист № 6-а-4/08 від 23.01.2012р., виданий Володимирецьким районним судом Рівненської обл., яким зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської обл. придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст.ст.48, 50 Житлового кодексу України.
Примусове виконання цього виконавчого документа здійснюється в рамках виконавчого провадження ВП № 31166879, відкритого згідно постанови державного виконавця від 10.02.2012р. (внесена до ЄДРВП за № 31166879).
22.12.2017р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.6).
Необхідність прийняття такого рішення обґрунтована тим, що в ході здійснення виконавчих дій від боржника не надійшло жодних відомостей на підтвердження виконання рішення суду; 25.08.2016р. і 21.12.2017р. державним виконавцем накладено на боржника штрафи за невиконання рішення суду (в останньому випадку - в подвійному розмірі); а також скеровано подання про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності.
27.12.2017р. позивач звернувся до керівника відповідача із скаргою, в якій просив скасувати постанову від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження та продовжити вжиття заходів примусового виконання виконавчого документа (а.с.7-8).
За результатами розгляду цієї скарги керівником відповідача винесено постанову від 11.01.2018р., якою постанову від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження скасовано. При цьому, останній виходив з того, що формально правомірні дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження суперечать принципам диспозитивності, справедливості та обов'язковості виконання судових рішень, а тому для дотримання засад виконавчого провадження та повної реалізації права стягувача (позивача) на відновлення його порушених прав оскаржувану постанову слід скасувати (а.с.45-46).
У подальшому, 11.01.2018р. державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 31166879 (а.с.47-48).
На час апеляційного розгляду справи доказів завершення примусового виконання виконавчого листа № 6-а-4/08 від 23.01.2012р., виданого Володимирецьким районним судом Рівненської обл., апеляційному суду не представлено.
Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до суду із розглядуваним позовом спірна постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була скасована в добровільному порядку, а виконавче провадження - відновлено, через що є відсутніми підстави для захисту порушених прав позивача в цій частині.
Також в частині стягнення моральної шкоди суд керувався тим, що державний виконавець під час примусового виконання в рамках спірного виконавчого провадження діяв правомірно та у спосіб, встановлений Законом України «Про виконавче провадження»; позовні вимоги не заявлені до належного відповідача, а відтак правові підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача є відсутніми.
Між тим, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не у повній мірі відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Із змісту заявленого позову слідує, що позивач ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження № 31166879, дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження і тривалого невиконання рішення суду, а також заявляє вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (ч.1 цієї статті).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 цієї статті).
Під час судового розгляду достовірно встановлено, що на час звернення позивача до суду із позовом постанова державного виконавця від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження скасована відповідачем за результатами розгляду скарги позивача від 27.12.2017р., що стверджується постановою заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. ОСОБА_4 від 11.01.2018р.
Отже, на момент подачі позову права позивача були відновлені відповідачем, через що позовні вимоги про скасування спірної постанови державного виконавця задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог про визнання дій державного виконавця щодо винесення постанови від 22.12.2017р. про закінчення виконавчого провадження № 31166879 колегія суддів враховує, що така вимога позивача фактично охоплюються вимогою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому додаткового вирішення не потребує, через що в цій частині позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Окрім цього, повноваження щодо винесення державним виконавцем постанов, у тому числі щодо закінчення виконавчого провадження, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Зокрема, приписами ч.1 ст.13 цього Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, винесення спірної постанови належить до компетенції державного виконавця, а відтак останній вправі був винести розглядувану постанову.
В частині вимог позивача щодо тривалого невиконання судового рішення колегія суддів виходить з того, що такі вимоги стосуються як тривалого невиконання судового рішення, так і тривалості виконавчого провадження.
Відповідно до п.1 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» однією із засад здійснення виконавчого провадження є розумність строків виконавчого провадження.
На час розгляду справи відповідачем не доведено факту примусового виконання рішення суду (виконавчого документа), незважаючи на те, що позивач домігся скасування постанови про закінчення виконавчого провадження в позасудовому (адміністративному) порядку.
Також останнім в цій частині позову не надано будь-яких обґрунтованих заперечень, через що судовий розгляд здійснюється за наявними матеріалами справи.
Виходячи з аналізу діяльності відповідача у виконавчому провадженні, колегія суддів констатує, що з моменту видачі виконавчого листа і на час апеляційного розгляду справи виконавчий документ залишається невиконаним і поважних причин такого невиконання відповідачем не надано.
Загальний строк невиконання судового рішення складає більше шести років (з 10.02.2012р. по 07.12.2018р.), а відтак останній поза розумним сумнівом слід вважати надмірно тривалим.
Із змісту постанови заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. ОСОБА_4 від 11.01.2018р. слідує, що державним виконавцем вживалися наступні заходи для примусового виконання рішення суду:
25.08.2016р. винесена постанова про накладення штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення;
22.12.2017р. винесена повторно постанова про накладення штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення і скеровано до органу національної поліції повідомлення про вчинення злочину посадовими особами боржника (тобто, через півтора року);
державний виконавець звертався із поданням до суду про зміну способу і порядку виконання виконавчого листа, однак ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 24.04.2015р., залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015р. у справі № 556/412/15-а, в задоволенні такого подання відмовлено.
Разом з тим, враховуючи застосовані відповідачем санкції до боржника, тривалість періоду між їх застосуванням, колегія суддів вважає, що відповідачем не наведено аргументів, які б давали переконливе виправдання тривалості провадження в цілому.
Підтвердженням наведеного також є причини скасування самим відповідачем постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження - дотримання принципів диспозитивності, справедливості та обов'язковості виконання судових рішень, а також засад виконавчого провадження та повної реалізації права стягувача (позивача) на відновлення його порушених прав, хоча при цьому констатувалася формальна правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, відповідачем не дотримано розумних строків виконавчого провадження, через що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. щодо тривалого невиконання в рамках виконавчого провадження ВП № 31166879 виконавчого листа № 6-а-4/08, виданого 23.01.2012р., підлягають до задоволення.
Стосовно відшкодування моральної (немайнової) шкоди колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст.1173 та 1174 ЦК України відповідно.
За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.16, ст.ст.21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (п.63 рішення від 28.07.1999р. в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», п.40 рішення від 19.03.1997р. в справі «Горнсбі проти Греції»).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11.12.2008р. в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Європейський суд з прав людини в п.100 рішення від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, у розглядуваній справі не залучений до участі орган Державної казначейської служби України, також позивачем не наведено доводів стосовно того, кого саме він вважає заподіювачем шкоди та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на його думку, завдали йому моральної шкоди.
Також обґрунтування заподіяння позивачу моральної шкоди колегія суддів вважає занадто загальним та поверхневим, і не підтвердженими будь-якими доказами.
Окрім цього, хоча вжиті відповідачем заходи були формальними і нескоординованими, вони були єдино можливими заходами для виконання рішення суду. Санкції, передбачені за невиконання судового рішення, яке не може бути виконаним без участі боржника, не є достатніми для органу державної виконавчої служби за проблемних обставин виконання судового рішення.
Вказані об'єктивні обставини також повинні враховуватися під час вирішення вимог позивача про відшкодування шкоди.
Водночас, колегія суддів вважає, що сам факт визнання протиправними дій Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. щодо тривалого невиконання в рамках виконавчого провадження ВП № 31166879 виконавчого документа слід вважати належною сатисфакцією позивачу за розглядуваних обставин.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до часткового задоволення.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду повністю, оскільки його висновки в частині повної відмови у задоволенні заявленого позову не у повній мірі відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської обл. від 03.10.2018р. скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській обл. щодо тривалого невиконання в рамках виконавчого провадження ВП № 31166879 виконавчого документа - виконавчого листа № 6-а-4/08, виданого 23.01.2012р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. П. Сапіга
В. З. Улицький
Дата складення повного судового рішення: 10.12.2018р.