Справа № 826/13275/16 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
05 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Епель О.В.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі: Мідянці А.А.,
за участю:
представника відповідача та третьої особи Молодницької І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом громадянки Афганістану ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м.Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, громадянка Афганістану ОСОБА_5, звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.07.2016 №379-16 про відмову у визнанні її біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути її заяву про визнання біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення не дослідив інформацію щодо ситуації у країні походження, в Афганістані, яка знаходиться у загальнодоступних джерелах інформації і свідчить про обґрунтованість побоювань позивачки стати жертвою переслідувань з боку терористичного угрупування Талібан, а також через загальнопоширене насильство у ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини в Афганістані.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним в позовній заяві.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про правильність судового рішення, яким дана вірна оцінка правомірності дій суб»єкта владних повноважень.
В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач до суду не прибула, що, відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що громадянка Афганістану ОСОБА_5 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 04.09.2015 №85, в обґрунтування якої зазначила, що мала проблеми особистого характеру (просили руки її доньки, але її чоловік відмовив цим людям і з цього почались проблеми).
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 23.03.2016 №18 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» визначено приступити до оформлення документів громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Надалі, у відповідності до заяви громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5 про зміну місця проживання на м. Київ та у відповідності до листа-погодження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 08.04.2016 №8.5/2280-16, наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 18.04.2016 №26 «Про зняття з обліку особової справи» знято з обліку в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Закарпатській області особову справу №2015UZ0085 громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5 та направлено дану особову справу до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві від 04.05.2016 №278 «Про постановку на облік особової справи гр. Ісламської Республіки Афганістану ОСОБА_5», у зв'язку зі зміною місця проживання та переїздом до міста Києва визначено постановити на облік в Головному управлінні Державної міграційної служби України в місті Києві особову справу №2015UZ0085 громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 25.05.2016 №309 продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, гр. Афганістану ОСОБА_5 до 25.06.2016.
За результатами вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено висновок Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, яким встановлено, що стосовно заявниці умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового заходу», відсутні, на підставі чого Державною міграційною службою України прийнято рішення від 15.07.2016 №379-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність дій суб»єкта владних повноважень і, як наслідок, необґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671 (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним в п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Приписами статті 6 зазначеного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.
Статтею 8 Закону визначено порядок попереднього розгляду заяв.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Як було встановлено раніше та вбачається з матеріалів справи, позивачу було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку ГУ ДМС в м.Києві, який підтверджено оскаржуваною постановою суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, що заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.
З матеріалів справи, вбачається, що приводом для звернення позивача із відповідною заявою були проблеми особистого характеру.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що ні під час розгляду заяви про надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, ні у ході судового розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, не було надано доказів існування у ОСОБА_5 об'єктивних побоювань повернутися до країни громадянського походження, її переслідування у Республіці Афганістан, застосування до неї або її близьких катувань, погроз, насильства, іншого нелюдського поводження, тощо.
Крім того, в анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказала, що прямувала до України через Російську Федерацію, однак за захистом не зверталася.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону, третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.
Згідно з додатком до Конвенції про статус біженців 1951 року Російська Федерація ратифікувала Конвенцію та Протокол 02.02.1993 року. При цьому доказів невідповідності Російської Федерації умовам, визначеним Законом для третьої безпечної країни, апелянтом не наведено, зокрема, інформації з доповідей Генерального Секретаря Ради Безпеки ООН з приводу порушень прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, щодо Російської Федерації, тощо.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що позивачка прямувала до Німеччини. Крім того, суд звертає увагу, що безпосередньо позивачем у протоколах співбесіди зазначено, що вже як 10 років позивач разом із сім'єю переїхали в Пакистан, де отримали статус біженця. Однак, в Пакистані було також погане життя і вони вирішили прямувати до України, про яку розповіли друзі, які вже багато часу мешкали на території України.
Наведене, дає підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, є економічним мігрантом.
У вказаному пункті 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців міститься визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів особової справи ОСОБА_5 вбачається, що вона не мала наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернулася лише після затримання 31.08.2015 за спробу незаконного перетину Державного кордону України.
При цьому, відповідно до протоколу співбесіди від 17.06.2016 до звернення із заявою позивачка проживала в Україні в Києві, Одесі - 8 місяців, Харкові - 1,5 місяця.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в обґрунтування позовних вимог позивачем надані відомості, які не підтверджують факту її переслідування або побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що останній буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі її повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Постанова в повному обсязі складена 10.12.2018.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.В.Епель
А.Г.Степанюк