Справа № 826/16738/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
03 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Ганечко О.М.,
Сорочка Є.О.,
при секретарі Григорук В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просив скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12.12.2017 року №736.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Держпраці у Київській області, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі листа Головного управління ДФС у м. Києві №17193/9/26-15-43-03-12 від 26.10.2017 року та наказу про проведення інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 23.11.2017 року №2849 Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на предмет дотримання законодавства про працю.
28.11.2017 року за результатами проведеної перевірки було складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №26-62/1255 про порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 21 КЗпП України, а також статей 15 та 18 Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до акту фактичної перевірки Головного управління ДФС у м. Києві від 20.10.2017 року №59/26-15-42-03/НОМЕР_1 у ФОП ОСОБА_3 наявні працівники, які виконують свою роботу без повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідно до наданих відомостей, за період з 01.07.2017 року по 30.09.2017 року, вищезазначеним працівникам була виплачена заробітна плата у розмірі 60 000,00 грн., з якої не сплачено податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір.
28.11.2017 року начальником відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення №26-62/839 про порушення позивачем ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
12.12.2017 року перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнко В.С. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими службовими особами №736, якою до позивача застосовано штраф у сумі 384 000,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач, вважаючи вищезазначені дії відповідачів протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).
Відповідно до ст. 1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до пп. 6 п. 4, 7 Положення №96, Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Державна служба України з питань праці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. У свою чергу ГУ Держпраці у Київській області є таким територіальним управлінням, юрисдикція якого поширюється на Київську область та місто Київ.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).
Відповідно до п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.
Основні засади здійснення контролю за додержанням законодавства про працю визначені Конвенцією Міжнародної організації праці 1947 року № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, яка ратифікована Законом України від 08.09.2004 року № 1985-IV і є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку передбаченому Законом України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до ст. 12 Конвенції, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 затверджено порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).
Відповідно до п. 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваної постанови від 12.12.2017 року №736 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищезазначеного, обов'язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до п.п. 27-29 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 року по справі № 823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 12.12.2017 року №736 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Ганечко О.М.
Сорочко Є.О.
Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2018 року.
v