Справа № 826/7422/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
05 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Епель О.В.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі: Мідянці А.А.,
за участю:
представника позивача Бондаря О.М.,
представника відповідача Кравченко О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35» на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 серпня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35» до Антимонопольного комітету України про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування розпоряджень, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною діяльність державного уповноваженого АМКУ ОСОБА_1 відносно позивача щодо початку розгляду справ за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції та скасувати Розпорядження від 09 серпня 2017 року №08/158-р про початок розгляду справи №143-26.13/97-17 та Розпорядження від 13 квітня 2018 року №08/77-р про початок розгляду справи №143-26.13/44-18, (далі - оскаржувані розпорядження);
- визнати протиправною бездіяльність Голови АМКУ ОСОБА_2 відносно скарг та звернень позивача.
Також, позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних розпоряджень, а також заборони відповідачу вчиняти процесуальні дії щодо розслідування вказаних справ відносно позивача до прийняття рішення по суті позовних вимог.
В обґрунтування вказаної заяви позивачем зазначено про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій (бездіяльності) та розпоряджень, якими порушуються законні права та інтереси позивача. На переконання позивача, протиправні дії відносно його особи з боку відповідача, що мають триваючий характер, починаючи із порушення порядку проведення та результатів дослідження та безпідставного порушення державним уповноваженим ОСОБА_1 первісної справи відносно позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (щодо "зловживання монопольним становищем"), мали своїм наслідком порушення відповідачем ще двох вказаних вище справ про "порушення". Так, реалізація своїх повноважень посадовими особами відповідача у спосіб та в порядку встановленому законом, виключала б порушення двох вказаних похідних справ щодо "подання інформації не у повному обсязі". Враховуючи тривалість та системність вчинення порушень з боку державного уповноваженого ОСОБА_1 відносно позивача, відсутність належного реагування на такі порушення з боку Голови АМКУ, неможливістю позивача припинити вказані порушення іншим шляхом, окрім звернення до суду, а також фактичне триваюче порушення такими діями відповідача прав та законних інтересів позивача, належним правовим способом захисту його прав та законних інтересів відповідно до ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), є зупинення дії індивідуального акту та заборони відповідачу вчиняти дії щодо подальшого розгляду безпідставно розпочатих справ за "ознаками порушення" законодавства про захист економічної конкуренції відносно позивача до проведення адміністративним судом належного та всебічного розгляду правомірності дій відповідача з приводу предмету позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 серпня 2018 року, у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошує, що дії відповідача, які позивач вважає протиправними, носять систематичний характер та не обмежуються виключно виданням оскаржуваних розпоряджень та початком розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому, позивач наголошує, що він фактично позбавлений ефективного правового захисту своїх прав та інтересів від протиправних дій відповідача в адміністративному порядку. Також на думку позивача, дії відповідача мають на меті не просто виявлення у діяльності позивача певних порушень законодавства про захист економічної конкуренції у будь-який спосіб, а припинення функціонування всього інноваційного проекту ІСПС як такого. Крім того, на думку товариства, правомірність дій відповідача має розглядатись судом у сукупності всіх спірних правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, починаючи із проведення відповідачем дослідження ринку та упереджених висновків (результатів) цього дослідження. Також зазначає, що самі по собі матеріали справи №143-26.13/44-18 (щодо подання інформації в неповному обсязі) є лише незначною частиною правовідносин позивача з відповідачем, що вирвана із загальної сукупності, при цьому, жоден із документів цієї справи не дозволяє здійснити комплексний та всебічний аналіз правомірності дій відповідача та позивача, а також не дозволяє оцінити ані сукупність дій сторін, що передували подіям, що є предметом цієї справи, ані визначити правомірність або протиправність таких дій. Окрім цього, товариство зазначає, що невжиття судом заходів забезпечення позову та продовження вчинення відповідачем протиправних дій відносно позивача, виникає реальний та беззаперечний ризик прийняття відповідачем аналогічного невмотивованого та упередженого рішення по справі про накладення штрафу. Навіть за умови задоволення судом позовних вимог позивача після прийняття відповідачем рішень по справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, неодмінно унеможливлює фактичне виконання такого рішення суду та ефективний захист позивачем своїх порушених прав. При цьому, неможливість виконання рішення, на думку позивача, є очевидною.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов'язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008р. N 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, у заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає, що демонтаж спірних споруд може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів заявника.
В даному випадку суд апеляційної інстанції виходить з того, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, основним обґрунтуванням позивача щодо необхідності застосування заходів забезпечення адміністративного позову зазначено принципову незгоду позивача з вказаними розпорядженнями, а також можливості дослідження правомірності їх прийняття до встановлення протиправності чи правомірності дій відповідача щодо початку розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції відносно позивача.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, які б унеможливили захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, а в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35» - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Постанова в повному обсязі складена 10.12.2018.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.В.Епель
А.Г.Степанюк