Справа № 826/7286/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
05 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Епель О.В.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі: Мідянці А.А.,
за участю:
представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вищого адміністративного суду України Веденяпіну Олександру Андрійовичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» за період з 01 січня 2017 року по 06 квітня 2018 року;
- зобов'язати Вищий адміністративний суд України, Державну судову адміністрацію України, Державну казначейську службу України здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_5 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 06 квітня 2018 року у розмірі, встановленому статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат помножених на коефіцієнт 1,2, з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_5 зазначає, що йому, як судді Вищого адміністративного суду України, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, суддівська винагорода обраховується за правилами, встановленими ст. 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», і посадовий оклад повинен визначатися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., згідно із ст. 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Водночас, Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачена «розрахункова величина 1600 грн», не може бути застосований при визначенні посадового окладу судді, оскільки, він не є законом про судоустрій або законом, який вносить зміни до закону про Державний бюджет України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. При цьому, позивач зазначає, що відсутність якісного закону не може слугувати виправданням втручання в права особи, оскільки недоліки законодавства не можуть усуватися за рахунок втручання чи обмеження прав людини. В той же час, відсутність законної мети свідчить про відсутність пропорційності застосування обмежень щодо позивача.
В судовому засіданні представники позивача доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи інші учасники до суду не прибули, що, відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 з вересня 1994 року по грудень 1998 року працював суддею Богунського районного суду м. Житомира, з грудня 1998 року по грудень 2002 року - суддею арбітражного суду Житомирської області (згодом - господарського суду Житомирської області), з грудня 2002 року по січень 2011 року - суддею, першим заступником голови Житомирського апеляційного господарського суду, з січня 2011 року - суддя Вищого адміністративного суду України.
29.03.2018 Вища рада правосуддя прийняла рішення № 929/0/15-18 про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Вищого адміністративного суду України.
06.04.2018 на підставі наказу Вищого адміністративного суду України № 178-к відраховано ОСОБА_5 зі штату Вищого адміністративного суду України у зв'язку із звільненням його у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 929//15-18 від 29.03.2018.
23.04.2018 позивачу видано довідку № 119 Вищого адміністративного суду України про суддівську винагороду, в якій визначено посадовий оклад в розмірі 19 200,00 грн.
Вважаючи дії Вищого адміністративного суду України щодо встановлення позивачу посадового окладу в такому розмірі неправомірними, ОСОБА_5 звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність дій відповідачів, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, пунктом 22 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зокрема, частиною 3,4 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон №2453-VІ) визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з відповідним коефіцієнтом, для судді вищого спеціалізованого суду - 1,2.
Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів Вищого адміністративного суду України, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням коефіцієнту 1,2.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.
Так, статтею 8 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VІІІ (далі - Закон №1801-VІІІ), установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.
Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Так, пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.
Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.
Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів не погоджується з твердженнями апелянта щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.
Тому, є безпідставними посилання позивача на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 826/4821/17.
Окрім цього, як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VІ вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».
У рішенні від 19.04.2000 р. № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
В той же час, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до ст. 119 БК України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000, 00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 р. у справі № 820/4653/15.
Щодо посилання представників позивача на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі №11-р/2018 слід зазначити, що згідно ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Оскільки, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ не були визнанні такими, що не відповідають Конституції України на момент виникнення спірних правовідносин, вони підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Постанова в повному обсязі складена 10.12.2018.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.В.Епель
А.Г.Степанюк