Справа № 826/15085/18 Суддя першої інстанції: Вовк П.В.
10 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Коротких А.Ю. та Кузьмишиної О.М.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника позивача: - Кушнарьова Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити дії,
У вересні 2018 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити дії, в якому просив:
- визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо невинесення постанови про зняття арешту зі всього майна позивача після закінчення виконавчого провадження протиправною;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про зняття арешту зі всього майна позивача, який було накладено постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Пацуріною Оксаною Василівною про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених ч. 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 05 червня 2012 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Пацуріною Оксаною Василівною винесено постанову про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Даною постановою, прийнятою в межах здійснення виконавчого провадження № 32523995, було накладено арешт на все майно, що належало позивачу (боржник у виконавчому провадженні), та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить, в межах суми звернення стягнення у розмірі 6 616 214, 61 грн.
19 липня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Лозовою Анастасією Ігорівною на підставі п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В даній постанові, зокрема, встановлено, що за боржником майна не зареєстровано, земельних ділянок немає, транспортні засоби не зареєстровані, відсутні відкриті рахунки, доходи також відсутні. Також державним виконавцем визначені суми коштів, які були стягнуті за час здійснення виконавчого провадження в рахунок погашення боргу.
06 серпня 2018 року позивачем було направлено заяву про зняття арешту зі всього майна до відповідача.
Листом від 15 серпня 2018 року за № 12119/2.1/28 в.о. начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві С.Г. Магда повідомив позивача про те, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна у випадку завершення виконавчого провадження на підставі п.2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частина 5 вказаної статті встановлює, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За правилами статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 8) визнання боржника банкрутом; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Згідно ч. 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наслідки завершення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду, який його видав.
Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених ч. 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки були наведені і в обов'язковій до врахування судом постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року по справі № 826/20120/14.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем обрано невірний захист свої прав, так, позивач, на підставі приписів ст.. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не позбавлений права звернутися до суду загальної юрисдикції з позовом про зняття арешту з майна.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 271, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року - без змін
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: А.Ю.Коротких
О.М.Кузьмишина