Справа № 420/5835/18
11 грудня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу виплати пенсії з 01.01.2016; зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком з 01.01.2016, з урахуванням заборгованості, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання він була вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Кодимського району Одеської області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 січня 2016 року припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді від 16.11.2018 позивачу поновлено строк звернення до суду із даними вимогами; відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадженні (письмовому) згідно ст.263 КАС України.
03.12.2018 до суду від Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на частину другу статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), статті 10 та 20 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якими пенсія виплачується в разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.04.2002 перебував на обліку в управлінні ПФУ у Куйбишевському районі м. Донецька та отримував пенсію за віком, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_3.
15.08.2014 ОСОБА_1 переїхав з міста Донецька до АДРЕСА_1 де зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1, згідно довідки Управління соціального захисту населення Кодимоської райдержадміністрації про взяття на обліку особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 30.10.2014. Термін дії довідки продовжено до 30.10.2015, після чого термін дії довідки не продовжувався.
На підставі вищезазначеної довідки ОСОБА_1 у періоді з вересня 2014 р. по грудень 2015 р. перебував на обліку в Управлінні ПФУ у Кодимському районі Одеської області та отримував пенсію за віком.
З 01.01.2016 виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв'язку із його поверненням на постійне місце проживання в м. Донецьк, згідно листа Балтського ОУПФУ в Одеській області від 04.07.2017 № 12/Ж-3, згідно якого виплату пенсії припинено у зв'язку з відсутністю за місцем тимчасового проживання згідно даних Державної міграційної служби.
У листі також наявне посилання на постанову КМУ від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якою рішення щодо призначення (відновлення) пенсії органами ПФУ можуть прийматися на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Позивачу роз'яснено, що йому необхідно особисто звернутися до Кодимського сектору обслуговування громадян та написати відповідну заяву про відновлення виплат пенсії та надати нову довідку відповідно до порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365. Тільки після отримання позитивного рішення Комісії структурного підрозділу з питань соціального захисту населення буде відновлено виплату пенсії.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені дії Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Вирішуючи спір, суд враховує, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Управління ПФУ від 04 липня 2017 року № 12/Ж-3 виплата пенсії позивачу з 01 січня 2016 року «була призупинена у зв'язку відсутністю за місцем тимчасового проживання згідно даних Державної міграційної служби».
Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем тимчасового проживання згідно даних Державної міграційної служби.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи вказану позицію Управління ПФУ з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про те, що зупинення виплати пенсію позивачу здійснено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у зразковій справі № 805/402/18-а (провадження № 11-644асі18), яка в силу ч.3 ст.291 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин даної типової справи.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачена діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном.
У свою чергу, перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
Постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року та застосувати ефективний засіб юридичного захисту, зобов'язавши відповідача відновити виплату пенсії та виплатити заборгованість, що виникла з 01 січня 2016 року.
Судові витрати розподілити відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (66000, АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_2) до Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (66101, Одеська область, м. Балта, вул. Шевченка, 19; код ЄДРПОУ 41249706) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року.
Зобов'язати Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року та виплатити утворену з 01 січня 2016 року заборгованість шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк».
Стягнути з бюджетних асигнувань Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.