11 грудня 2018 року Справа № 160/7849/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат громадянці ОСОБА_2 з 01.06.2018р.;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати громадянці ОСОБА_2 її пенсії за минулий час, а саме за червень 2018 року;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та здійснити виплату громадянці ОСОБА_2 заборгованості по її пенсії за весь минулий час, а саме за червень 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності (2 група) з 2007 року. У зв'язку із проведенням антитерористичних дій в районах Луганської та Донецької областей, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, позивач змушена була покинути своє місце проживання в м. Донецьку та в червні 2017 року перемістилася до м. Марганець Дніпропетровської області. 14 липня 2017 року ОСОБА_2 була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа. Вказує, що з 01.06.2018 р. Пенсійний орган безпричинно припинив виплату пенсії позивачу. Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2018р. прийняти позовну заяву до провадження та відкрити провадження в адміністративній справі №160/7849/18. Призначено справу до розгляду без повідомлення (виклику) сторін на 21 листопада 2018 року.
Представник відповідача 20.11.2018р. надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №55162/18), в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», була виявлена тривала відсутність ОСОБА_2 (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання, тому прийнято рішення про зупинення виплати пенсії, починаючи з 01.06.2018р. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено запит до управління праці та соціального захисту населення Марганецької міської ради про фактичне проживання позивача за фактичною адресою, вказаною в довідці від 14.07.2017р. №0000265540. Листом управління праці та соціального захисту населення Марганецької міської ради від 19.06.2018р. № 3334 повідомило відповідача, що ОСОБА_2 проживає за адресою, вказаю в довідці від 14.07.2017р. №0000265540, тому виплату пенсії було поновлено з 01.07.2018р. Відповідач зазначає, що суми пенсії за червень 2018 року нараховані та обліковуються в органі Пенсійного фонду України та буде виплачена за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого нормативно - правового акту.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, згідно копії паспорту серії НОМЕР_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4, виданого 09.01.2008р., ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію за віком з 2007 року.
У зв'язку із проведенням антитерористичної операції, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, ОСОБА_2 була вимушена залишити своє місце проживання у м. Донецьку та в червні 2017р. перемістилась до м. Марганець Дніпропетровської області.
Згідно копії довідки від 14.07.2017р. №0000265540 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_2 отримала статус внутрішньо переміщеної особи. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2.
На підставі особистої заяви стала на пенсійний облік до Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області. Однак, з 01.06.2018р. Пенсійний орган припинив виплату пенсії позивачу.
Згідно копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.07.2018р. №С10907-18, припинення пенсійних виплат з 01.06.2018р. відбулось у зв'язку із тривалою відсутністю за фактичним місцем проживання ОСОБА_2 Окрім цього, повідомлено, що пенсійні виплати позивачу поновлені з 01.06.2018р., нараховані та обліковуються в органі Пенсійного фонду України, та будуть виплачені за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Позивач вказує, що відповідачем в порушення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була припинена виплата пенсії, не було належної реакції на звернення із заявами про поновлення пенсійних виплат, тому, з огляду на зазначені обставини, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон №1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
В своїй позовній заяві позивач зазначає про те, що Пенсійний орган без будь-яких причин припинив виплату пенсії позивачу, однак, як досліджено судом матеріали справи, підставою для припинення виплати з 01.06.2018р. пенсії стала тривала відсутність позивача за фактичним місцем проживання, з посиланням на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Проте, як свідчать матеріали справи, а саме копія листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.07.2018 р. №С10907-18 виплату пенсії позивачу з 01.06.2018р. було припинено з підстав тривалої відсутності ОСОБА_2 за фактичним місцем проживання.
Аналіз вищенаведених норм Закону дає суду підстави дійти висновку, що Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як тривала відсутність за фактичним місцем проживання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Окрім всього, суд звертає увагу на те, що досліджуючи матеріали справи, а також копію пенсійної справи ОСОБА_2, судом встановлено відсутність жодного рішення (розпорядження) Пенсійного органу, на підставі якого була призупинена виплата пенсії позивачу. Судом не виявлено жодних мотивів, з посиланням на Закон, які б давали підстави Пенсійному органу припинити пенсійні виплати ОСОБА_2 з 01.06.2018р.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи вищенаведене та враховуючи положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 з 01.06.2018р. є протиправними.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії та зобов'язання нарахувати та здійснити виплату пенсії за червень 2018 року, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, пенсійні виплати ОСОБА_2 поновлено з 01.07.2018р., означений факт не заперечується і відповідачем, однак, як зазначає відповідач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365», суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, виплата пенсії за червень 2018р. буде здійснена лише за наявності окремого нормативного правового акту.
Судом доведено, що відповідач діяв протиправно, припиняючи виплату пенсії ОСОБА_2
Суд зазначає, що припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18), яка є зразковою справою.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Суд, аналізуючи доводи сторін у справі, а також, враховуючи практику Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №805/402/18, приходить до висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за червень 2018 року є протиправною.
Частиною 2 статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Так, у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд зазначає, що пенсійне забезпечення у спірний період ОСОБА_2 не отримувала не з власної вини, а з вини Пенсійного органу, тому, з урахуванням положень ст. 49 Закону № 1058-IV, суми пенсійних виплат виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача у справі стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з червня 2018р., відтак право позивача на володіння своїм майном було порушено та задля його відновлення, суд вважає за потрібне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та здійснити виплату громадянці ОСОБА_2 заборгованості по її пенсії за червень 2018 року.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 1408291455 від 17.09.2018.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись 6 , 139, 242-243, 245-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат громадянці ОСОБА_2 з 01.06.2018р.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати громадянці ОСОБА_2 пенсії за червень 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та здійснити виплату громадянці ОСОБА_2 заборгованості по її пенсії за червень 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок), сплачені згідно платіжного доручення № 1408291455 від 17.09.2018.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник