Справа № 304/1035/18
Провадження № 2/304/359/2018
10 грудня 2018 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Шешені М. О.,
при секретарі - Гарайдич Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №304/1035/18 за позовом ОСОБА_1 (89231 Закарпатська область Перечинський район с.Тур'я-Бистра, вул.Шевченка, №13, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (79060 м.Львів, вул.Наукова, №94/76) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 13 грудня 2011 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований у Франківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №734. Від даного шлюбу в них народилася двоє дітей, а саме син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька Селіна, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак, спільне життя у них не склалося, так як відповідач часто зловживає спиртними напоями, внаслідок чого затіває вдома сварки та скандали, на неодноразові прохання позивачки змінитися не реагує, внаслідок чого між ними втрачено почуття любові та взаємоповаги. Крім цього, вони уже більше року проживають окремо та не ведуть спільне господарство. Оскільки відповідач не виконує обов'язки по матеріальному утриманню дітей, тому просить суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем, після розірвання шлюбу залишити малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку Селіну на подальшому проживанні та вихованні при ній, стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання їхній малолітніх дітей у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.00 коп. на кожну дитину і до досягнення такими повноліття, а також просить після розірвання шлюбу залишити їй прізвище «Узунова».
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить такі задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, а тому справа розглядається за його відсутності, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Так, у судовому засіданні встановлено, що 13 грудня 2011 року між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - Пловайко) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №734.
Також встановлено, що від даного шлюбу в них народилося двоє дітей, а саме: син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ №222651, виданим 26 березня 2012 року виконкомом Тур'є-Бистрянської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, актовий запис №08, та донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ №366351, виданим 03 жовтня 2016 року виконкомом Тур'є-Бистрянської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, актовий запис №20.
Крім цього встановлено, що сторони по справі важко розуміють один одного, мають різні характери та погляди на сімейне життя, внаслідок чого вони втратили почуття любові, довіри та поваги один до одного, спільного господарства не ведуть, а отже їхній шлюб фактично існує уже формально.
Згідно ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч.1 ст.24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч.ч.1,2 та 3 ст.55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Разом з цим, відповідно до ч.ч.3, 4 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно ст.112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, з урахуванням вищевикладеного та того, що позов про розірвання шлюбу подано одним із подружжя, а саме позивачкою ОСОБА_1, яка продовжувати подальше спільне життя з відповідачем ОСОБА_2 категорично не бажає, а також того, що подальше збереження їхнього шлюбу фактично буде суперечити їхнім же інтересам, а тому суд приходить до висновку, що даний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивачки ОСОБА_1 про залишення їй прізвища після розірвання шлюбу «Узунова», то суд з урахуванням положень ст.113 СК України вважає, що така має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем.
Вирішуючи питання про місце проживання сина ОСОБА_4 та доньки Селіни після розлучення, то суд приходить до наступного.
Так, згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно ж до ч.ч.1,2 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_2 належної уваги та турботи до їхніх дітей не проявляє, будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави розлучати дітей з матір'ю - ОСОБА_1 судом не встановлено, а тому суд вважає, що дітей після розлучення слід залишити проживати саме при матері - ОСОБА_1
Що стосується заявленої ОСОБА_1 позовної вимоги про стягнення аліментів, то суд приходить до такого висновку.
Зокрема, у судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на даний момент не надає матеріальної допомоги на утримання своїх дітей, які потребують таку для їх повного і гармонійного розвитку.
Згідно принципу №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Згідно ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини... Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст.8 Закону України “ Про охорону дитинства ” від 26 квітня 2001 року, кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.12 даного Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Отже, аналізуючи зазначені норми Закону, суд приходить до висновку, що обов'язок виховувати, навчати, розвивати та утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не утримує своїх дітей, а тому суд вважає, що з нього слід стягнути аліменти на їх утримання.
Вирішуючи питання про спосіб виконання батьком ОСОБА_2 обов'язку щодо утримування своїх дітей, то суд приходить до такого.
Виходячи із змісту ч.3 ст.181 СК України, згідно якої за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує, наявність обставин, передбачених ст.182 СК України, а саме те, що у відповідача відсутні інші діти, непрацездатні члени сім'ї, яких він зобов'язаний утримувати, стан здоров'я дітей та платника аліментів є задовільними, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача на утримання дітей необхідно стягувати аліменти у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення даного позову і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Разом з цим, з урахуванням того, що згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви, та того, що позовна заява подана 30 липня 2018 року, тому суд вважає, що саме з цього часу повинно бути присуджено стягнення аліментів з відповідача на дітей.
В силу п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Також, з відповідача підлягає стягненню і судовий збір, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.
Тому, керуючись, ст. 51 Конституції України, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року, Законом України “Про охорону дитинства”, ст.ст. 141, 155, 180-183, 191 СК України, ст.ст.13, 223, 259, 260, 263-265, 280-283, 430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (89231 Закарпатська область Перечинський район с.Тур'я-Бистра, вул.Шевченка, №13, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (79060 м.Львів, вул.Наукова, №94/76) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити повністю.
Шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - Пловайко) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований 13 грудня 2011 року Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №734 - розірвати.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище «Узунова».
Дітей, а саме сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити проживати при матері - ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (79060 м.Львів, вул.Наукова, №94/76) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (89231 Закарпатська область Перечинський район с.Тур'я-Бистра, вул.Шевченка, №13, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), аліменти на утримання дітей, а саме сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 липня 2018 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (79060 м.Львів, вул.Наукова, №94/76) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (89231 Закарпатська область Перечинський район с.Тур'я-Бистра, вул.Шевченка, №13, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., як сплачений судовий збір.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (79060 м.Львів, вул.Наукова, №94/76), на користь держави судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., як сплачений судовий збір.
Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Головуючий: ОСОБА_7