ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/817/18
провадження № 2/753/3409/18
"23" листопада 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Мицик Ю.С.
при секретарях Горбенко О.А., Слаква О.О., Івашків О.В.
за участю позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Гіневська-Гайдай М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 5» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
встановив:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 5» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтований такими обставинами. Позивач працював в ТОВ «РАДА 5» в період з 01.07.2016 по 30.06.2017 рік на посаді комерційного директора за сумісництвом. Згідно із домовленістю відповідач мав виплачувати позивачу заробітну плату на картковий рахунок № НОМЕР_1, відкритий в АТ «УкрСиббанк». За вказаний період відповідач мав сплатити позивачу заробітну плату в розмірі 28050 грн., однак після того як позивач отримав виписку з банку у січні 2018 році, з'ясувалося, що заробітна плата йому перерахована не була. Крім того, відповідачем не була оплачена позивачу компенсація за невикористану відпустку у розмірі 1896 грн. 24 коп. Оскільки з дня його звільнення відповідач не сплатив заробітну плату, посилаючись на ст. 117 КЗпП України позивач вважає, що підприємство має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 19.01.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
13.02.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву /т. 1 а.с. 25-31/.
28.03.2018 від представника позивача надійшла відповідь на відзив /т. 1 а.с. 155-162/.
11.04.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив /т. 1 а.с. 170-174/.
11.04.2018 протокольною ухвалою суду за згодою представників сторін суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2018, яка занесена до протоколу судового засідання цивільну справу призначено до розгляду по суті із закриттям підготовчого засідання.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, посилаючись на обставини, що зазначені в позові та запереченнях на відзив.
Представник відповідача позов не визнала посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зазначила, що за весь період роботи позивач не виконував покладені на нього трудові обов'язки, при цьому вчасно отримуючи заробітну плату. Так в період з 16.05.2017 по 31.05.2017 та в червні 2017 року позивач на роботі взагалі не з'являвся, що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці. За дорученням генерального директора ТОВ „Рада-5" вказані акти направлялись позивачу для ознайомлення за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 (гурт.). Разом з тим співробітнику відповідача було відмовлено у відправленні листа, оскільки УДППЗ „Укрпошта" не здійснює пересилання пошти в м. Донецьк на підставі Указу Президента від 14.11.2014. Враховуючи, що у травні 2017 року позивач відпрацював 8 робочих днів йому була нарахована заробітна плата у сумі 1 280 грн. та перераховано 1 030 грн. 40 коп., у червні 2017 року позивач відпрацював 0 робочих днів - нарахована заробітна плата становить 0 грн. 00 коп., також позивачу була перерахована компенсація за невикористану відпустку на банківську картку в розмірі 1 251 грн. 35 коп. Вказані обставини підтверджуються відомостями нарахування коштів № 159, № 155. З листа ДПІ Дарницького району ДФСУ від 13.02.2018 вбачається, що з другого кварталу 2017 року позивач працював в ТОВ „Акважитлосервіс", що підтверджує його відсутність на роботі в ТОВ „Рада 5". Таким чином відповідачем було вчасно виплачено позивачу заробітну плату за фактично відпрацьований час, в тому числі і компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Відтак вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від попередніх вимог.
Вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ТОВ «Рада 5» на посаду комерційного директора за сумісництвом з 01.07.2016 з випробувальним терміном на три місяці, на підставі наказу № 19-к від 30.06.2016 /т. 1 а.с. 40/.
В період з 01.07.2016 по 01.12.2016 посадовий оклад позивача складав 1450 грн., а з 01.12.2016 - 1600 грн.
29.12.2016 був виданий наказ № 46-к про введення в дію штатного розпису з 01.01.2017, згідно якого посадовий оклад позивача складав 3200 грн.
Згідно з домовленістю позивача з відповідачем заробітна плата мала виплачуватися на картковий рахунок позивача НОМЕР_1, відкритий у АТ „УкрСиббанк".
Відповідно до наказу від 09.06.2017 № 20-к ОСОБА_2 було звільнено з посади комерційного директора за сумісництвом з 30.06.2017 на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), з виплатою компенсації за 24 календарні дні невикористаної щорічної відпустки /т. 1 а.с. 53/.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Таким чином, зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За ч. З ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
В силу вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належну оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. При укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку (стаття 29, 30 ЗУ «Про оплату праці»).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів, а частина 1 та 2, ст. 6 цього ж Закону України наголошує, що основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що відповідачем не була виплачена йому заробітна плата у період 01.07.2016 по 30.06.2017 рік в сумі 28050 грн. та компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1896 грн. 24 коп., що підтверджується банківською випискою з його карткового рахунку. Платіжні доручення, що надані відповідачем, на думку представника позивача не відповідають вимогам щодо належності, достовірності та достатності, оскільки із вказаних платіжних доручень неможливо встановити, що грошові кошти були списані з рахунку відповідача та перераховані на рахунок позивача, так як в них відсутні банківські реквізити обох сторін, а відомості не доводять факт перерахування коштів.
Однак суд не може погодитися з цими доводами з наступних підстав.
Факт виплати заробітної плати позивачу за період з липня 2016 року по травень 2017 року підтверджується бухгалтерськими відомостями про нарахування коштів за весь час його роботи з зазначенням виду виплат: заробітна плата та аванс /т 1 а.с. 55-77/ та платіжними дорученнями /т. 1 а.с. 188-204/.
Позивач та його представник посилаючись на те, що кошти від відповідача на рахунок позивача за період з 01.07.2016 по 30.06.2017 рік не надходили, надали суду довідку про рух коштів по рахунку ОСОБА_2, відкритий у АТ „УкрСиббанк".
Представник відповідача заперечувала проти цього, вказуючи, що з рахунку ТОВ «Рада 5» була перерахована заробітна плата позивачу за вказаний період із виплатою компенсації за 24 календарні дні невикористаної щорічної відпустки, однак через збій в програмному забезпеченні Банку, у виписці позивача помилково відобразилися відомості, що кошти надійшли з рахунку ТОВ «Рада 6».
Вказані обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Так з листа АТ «Укрсиббанк» від 23.08.2018 № 09/47836, вбачається, що за період з 12.08.2016 по 30.06.2017 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5» на рахунок ОСОБА_2 була перерахована загальна сума коштів в розмірі 19 710 грн. Крім того, цим же листом повідомлено ОСОБА_2 про те, що через особливості налаштувань у програмному забезпеченні Банку нарахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_2 у виписці формується некоректно, тобто надана виписка від 01.08.2018 містить невірну інформацію. Також повідомлено, що Банк не має змоги внести корегування в реквізити зарахованих платежів та відобразити їх у виписці /т. 2 а.с. 14/.
Згідно акту про відсутність працівника на робочому місці від 16.05.2017 комерційний директор ОСОБА_2 був відсутній на роботі без поважних причин, протягом усього робочого дня /т. 1 а.с. 187/.
Повідомленням від 16.05.2017 за підписом в.о. генерального директора ТОВ „Рада-5" вказаний акт було направлено на адресу місця реєстрації позивача для ознайомлення з проханням надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці /т. 1 а.с. 143/.
Однак у службовій записці помічника ген. директора ОСОБА_5 зазначено, що у поштовому відділені №68 ПАТ „Укрпошта" їй було відмовлено у прийнятті листів, оскільки ПАТ „Укрпошта" не здійснює діяльність на тимчасово окупованій території міста Донецька /т. 1 а.с. 110/.
Крім того, згідно актів про відсутність працівника на робочому місці за період з 17.05.2017 по 31.05.2017 комерційний директор ОСОБА_2 також був відсутній протягом усього робочого дня без поважних причин на робочому місці /т. 1 а.с. 176-186/.
Повідомленням від 01.06.2017 за підписом в.о. генерального директора ТОВ „Рада-5" вказані акти було направлено на адресу місця реєстрації позивача для ознайомлення з проханням надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці /т. 1 а.с. 175/.
У службовій записці помічника ген. директора ОСОБА_5 зазначено, що у поштовому відділені № 68 ПАТ „Укрпошта" їй було відмовлено у прийнятті листів, оскільки ПАТ „Укрпошта" не здійснює діяльність на тимчасово окупованій території міста Донецька /т. 1 а.с. 109/.
Крім того, відповідно до актів про відсутність працівника на робочому місці за червень 2017, комерційний директор ОСОБА_2 був відсутній протягом усього робочого дня без поважних причин /т. 1 а.с. 11-130/.
Допитані в судовому засідання в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт підписання ними актів щодо відсутності позивача на роботі.
Заперечуючи факт порушення трудової дисципліни, позивач зазначив у відповіді на відзив, що графік роботи та трудовий розпорядок на підприємстві визначається відповідним внутрішнім актом підприємства-правилами внутрішнього трудового розпорядку. Позивач стверджує, що відповідач не ознайомив його з правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ „Рада 5".
Відповідно до статті 29 КЗпПУ до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і елективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Табель обліку робочого часу - це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду.
Ведення Табелю є обов'язковим, зокрема і для малих підприємств, що підтверджується листом Міністерства праці від 13.05.2010 № 140/13/116-10. Табель, як правило, ведеться в електронному та паперовому вигляді. Ведення табелю лише в електронному вигляді не допускається. Форма табеля (типова форма №П-5) затверджена наказом №489. Вона носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. Рекомендаційний характер полягає в тому, що за необхідності він може бути доповнений іншими показниками, потрібними для обліку робочого часу на підприємстві. Водночас в табелі повинні відображатись всі позиції, які застосовуються на підприємстві для працівників. У разі потреби можна застосовувати і іншу форму табеля, але при цьому обов'язковим є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці, про що йдеться у листі Державної служби статистики від 12.01.2012 № 9/4-10/9.
Сумісникам присвоюють окремий табельний номер на відміну від працівників, які працюють в порядку суміщення, таким працівникам окремий табельний номер не надається. На підприємствах, де працівникам заробітна плата нараховується за допомогою програми «1С», табельні номери не присвоюють, адже програма автоматизовано нараховує заробітну плату не за табельними номерами, а за ідентифікаційними кодами працівників.
29.12.2016 в.о. генерального директора ТОВ «Рада 5» ОСОБА_9 затвердив Правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Рада 5».
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що позивача приймав на роботу попередній керівник ОСОБА_10, який не ознайомив під підпис ОСОБА_2 з правилами трудового розпорядку, але після звільнення ОСОБА_10 08.12.2016 він як новий керівник затвердив новий штатний розклад з 01.01.2017 (наказ № 46-к від 29.12.2016) та особисто ознайомив в усній формі всіх працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку, затверджені наказом № 53-к від 29.12.2016, а також оприлюднив дані накази з додатками на інформаційному стенді підприємства в офісному приміщенні. Також свідок ОСОБА_9 зазначив, що облаштував робоче місце позивачу в офісі по вул. Драгоманова, 17 в місті Києві. Однак позивач не виконував трудові обов'язки, не з'являвся на робочому місці, про що були складені відповідні акти.
Свідок ОСОБА_6 зазначив, що працює в ТОВ «Рада 1», ТОВ «Рада 2», ТОВ «Рада 3», ТОВ «Рада 4» ТОВ «Рада 5», ТОВ «Рада 6», ТОВ «Рада 7» за сумісництвом на посаді головного інженера. Підтвердив у судовому засіданні, що ОСОБА_2 знає як колишнього генерального директора, але ніколи не чув, що б той обіймав посаду комерційного директора за сумісництвом в ТОВ «Рада 5». Зазначив, що враховуючи специфіку його роботи, він вимушений навіть у відпустці виходити на роботу, однак позивача на роботі ніколи не бачив та не спілкувався з ним.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що позивач був дійсно працевлаштований на посаді комерційного директора, але на роботі його ніколи не бачила. Вона як головний бухгалтер ТОВ «Рада 5» нараховувала ОСОБА_2 заробітну плату, починаючи з 2016 року і по день його звільнення, компенсація за невикористану відпустку йому була сплачена повністю за 24 календарні дні.
Облік робочого часу ведеться відповідальною особою, яка складає табель обліку робочого часу, а з табелів обліку робочого часу наданих до матеріалів справи вбачається, що позивач був відсутній на роботі /т. 1 а.с. 99-102/.
Пояснення позивача в судовому засіданні, про те, що його робота не була пов'язана із безпосереднім перебуванням на робочому місці, оскільки він консультував керівника товариства з питань господарської діяльності засобами телефонного зв'язку, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і спростовуються показами свідка ОСОБА_9 - генерального директора ТОВ «Рада5», який зазначив, що позивач будь-яких консультацій з приводу діяльності ТОВ "Рада 5" йому та іншим особам не надавав ні засобами зв'язку, ні особисто.
Відповідно до статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено право працівника на виплату грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки у разі звільнення.
Відповідно до наказу № 20-к від 09.06.2017 ОСОБА_2 30.06.2017, згідно відомості нарахування коштів № 159 була перерахована на картку компенсація за невикористану відпустку в сумі 1 251 грн. 35 коп. /т.1 а.с. 55/, що підтверджується і платіжним дорученням № 160 від 30.06.2017 /т.1 а.с. 204/.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач сплатив позивачу за період перебування останнього на посаді комерційного директора суму заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 28 050 грн. заборгованості по заробітній платі, 1 896 грн. 24 коп. компенсації за невикористану відпустку -відсутні.
Відповідно до ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно ст. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки позовна вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною вимогою від перших двох, в задоволенні яких судом було відмовлено, тому і вказана вимога також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, тому і не підлягають задоволенню його вимога про стягнення з відповідача судових витрат, судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 5» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: