05.12.2018 року Провадження №2/425/747/18
Справа №425/3115/18
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:
головуючого судді - Романовського Є.О.,
за участю секретаря - Чикунової Ю.С.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рубіжному Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Центр надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради Луганської області,про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 в
м. Рубіжному Луганської області, де зареєстрований її колишній чоловік - відповідач, який в ній не мешкає, добровільно не бажає знятися з реєстраційного обліку, чим перешкоджає їй як власнику квартири здійснювати право користування та розпорядження своїм майном.
На підставі викладеного, просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 62 в будинку № 18-а по вул. Будівельників в м. Рубіжному Луганської області.
В судове засідання позивач не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяви про розгляд справи за його відсутність від відповідача не надходило.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, на підставі доказів, які додані до справи, та ухвалити заочне рішення.
05.12.2018 року згідно ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією паспорту (а.с.5-6).
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується копією паспорту (а.с.7-8).
21.12.2000 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21.12.2000 року, відповідний запис № 463, Серія І-ЕД № 124341 (а.с.9).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від
15.04.2003 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно відомостей загального відділу Рубіжанської міської ради від 23.10.2018 року № 995 та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 23.08.2018 року, виданої Центром надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради Луганської області 23.08.2018 року за № 17528, у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 (колишній чоловік), ОСОБА_2 (донька) (а.с.12, 16).
Актом щодо встановлення фактичного місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2встановлено, що за вказаною адресою
ОСОБА_2 не проживає з травня 2016 року (а.с.11).
Після встановлення зазначених обставин суд приходить до наступного висновку.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась
17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316, 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником квартири, в якій залишається зареєстрованим відповідач - її колишній чоловік, чим позбавляє власника даної квартири права вільно користуватися та розпоряджатися належною їй власністю. Після встановлення зазначених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: Луганська область, м. Рубіжне,
АДРЕСА_3, підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12-13, 76-81, 263-265, 280-282, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Центр надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради Луганської області,про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_4.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги, заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана до Рубіжанського міського суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повний текст рішення суду складено 10 грудня 2018 року.
Суддя Є.О. Романовський