Справа № 408/1874/18-ц
2/408/860/18
16 листопада 2018 року смт. Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області у складі:
головуючого Соболєва Є.О.
при секретареві Негоді В.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, в якій позивач просить визнати за нею право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,0644 га, що розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Станично-Луганського району Луганської області,
Обґрунтовуючи свою вимогу позивач вказала, що між нею та ОСОБА_3 27 червня 2000 року був укладений договір дарування. Згідно умов цього договору останній подарував їй право на земельну частку (пай), що йому належало на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 0139048. Навесні 2000 року усіх власників сертифікатів зобов'язали звертатись до ОСОБА_2 сільської ради для відведення земельних ділянок в натурі згідно сертифікатів на право на земельну частку (пай). 14 липня 2000 року на ім'я ОСОБА_3 був виготовлений державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 072155, а коли він його отримав - невідомо. ОСОБА_3 28 жовтня 2017 року помер. Яким чином йому вдалося реалізувати своє право на виділення земельної ділянки в натурі згідно сертифікату, право на яку ним було подароване, вона не знає. Однак про даний факт їй стало відомо вже після смерті ОСОБА_3, який їй доводився відчимом. Вказуючи, що виділення земельної ділянки в натурі ОСОБА_3 відбулося згідно рішення Ніжньотеплівської ради народних депутатів від 30 травня 2000 року № 36 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), який він потім подарував, тому вона й просить визнати за нею право власності на цю земельну ділянку.
Перед початком підготовчого судового засідання від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, в яких позивач позов підтримала, а відповідач його визнав, тому суд вважав можливим винести рішення в підготовчому судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист своїх цивільних прав та інтересів, в тому числі в судовому порядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, який помер 28 жовтня 2017 року, дійсно є відчимом позивачу, оскільки коли позивачу було 11 років, 24 січня 1976 року уклав шлюб з її матір'ю ОСОБА_4, яка померла 28 червня 2011 року.
Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб ОСОБА_3, свідоцтвом про народження та шлюб позивача, свідоцтвом про право на спадщину після смерті ОСОБА_5
За життя ОСОБА_3 внаслідок паювання земель КСП ім. Артема отримав право на земельну частку (пай), що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 0139048.
Дане паювання проводилось відповідно до Указу Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Пунктом 7 даного Указу передбачалось, що після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
14 липня 2000 року на ім'я ОСОБА_3 згідно рішення ОСОБА_2 народних депутатів від 30 травня 2000 року № 36 та на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) було виділено земельну ділянку в натурі та виготовлено державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 072155.
Однак до цієї дати ОСОБА_3 розпорядився своїм правом на земельну долю (пай), уклавши 27 червня 2000 року нотаріально посвідчений договір дарування, яким подарував своє право на земельну долю (пай) згідно сертифікату ЛГ № 0139048 позивачеві, про що свідчить відповідний договір дарування.
Вказані відомості щодо передачі права на земельну долю (пай) ОСОБА_1 03 жовтня 2000 року були внесені до сертифіката ЛГ № 0139048 Станично-Луганською районною державною адміністрацією (див. сторону на обороті сертифіката).
Договір дарування від 27 червня 2000 року було укладено відповідно до діючого на той час законодавства та не був ніким оспорений, тому вважається дійсним.
Наведені вище обставини свідчать про те, що виділення ОСОБА_3 земельної ділянки в натурі на підставі сертифікату ЛГ № 0139048 здійснювалось незалежно від його волі і оформлювалось разом із іншими пайщиками, про що не було відомо навіть Станично-Луганській районній адміністрації, куди повинен був зданий сертифікат ОСОБА_3
Усе це пояснює, чому саме ОСОБА_3 подарував своїй падчерці не виділену землю в натурі, а лише право на неї, що не змінює суті його зобов'язання за договором дарування від 27.06.2000.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд вважає, що в даному випадку право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що згідно державного акту належить ОСОБА_3, є дійсно спірним.
Однак, враховуючи, що відповідач позов визнав, переконавшись, що передача ОСОБА_3 належної йому земельної ділянки позивачеві відповідало його волі, суд не бачить підстав для незадоволення позову ОСОБА_1 на підставі ст. 392 ЦК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,0644 га, що розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, яка згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 072155 належала ОСОБА_3, який помер 28 жовтня 2017 року.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 273 Цивільного процесуального кодексу України, яке може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Луганської області протягом тридцяти днів з моменту його ухвалення.
Головуючий: