"02" лютого 2010 р.Справа № 30/205-08-4110
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого Єрмілова Г.А.
Суддів : Воронюка О.Л.
Лашина В.В.
при секретарі Юр'єві С.Д.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 76 від 21.01.10;
від відповідача - Лазарчука М.І., довіреність № б/н від 15.09.09;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій”
на рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2009р.
по справі №30/205-08-4110
за позовом ОСОБА_4
до ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій”
про визнання частки майна
Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.02.2010р.
Відповідно до ст.44 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.09р. по справі №30/205-08-4110 (суддя Рога Н.В.) позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ТОВ „Одеське об'єднання автобусних станцій” виплатити ОСОБА_4 вартість частини майна товариства пропорційно її частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ „Одеське об'єднання автобусних станцій”; стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. державного мита та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
З посиланням на ст.ст.15,16,148 ЦК України, ст.54 Закону України „Про господарські товариства”, п.5.7 Статуту ТОВ „Одеське об'єднання автобусних станцій” , суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача, яка ще 22.04.08р. подала заяву про вихід із складу учасників ТОВ „Одеське об'єднання автобусних станцій” та повернення частки майна, відповідають матеріалам справи та грунтуються на законі.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій” подало апеляційну скаргу, де просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на п.п.1-4 ч.1 ст.104 ГПК України.
В апеляційній скарзі зазначається, що:
- господарський суд не врахував, що, відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 148 ЦК України, строк розрахунків з учасником, що вибув на момент звернення з позовом, ще не настав, а тому права та законі інтереси позивача порушені не були;
- суд першої інстанції, в порушення приписів ст.190 ЦК України, а також ст.43 ГПК України не дослідив фактичні обставини, пов'язані з практичним механізмом створення статутного фонду (капіталу) товариства його учасниками; не провів розрахунку вартості частки позивача; не дослідив звіт про незалежну оцінку майна, не встановив дійсну вартість майна відповідача; не з'ясував позиції сторін щодо можливих шляхів вирішення спірного питання (сплата конкретної суми коштів, інше); не встановив суму коштів, належну для виплати учаснику, який вибув.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій” позивач - ОСОБА_4 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Проте в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.02.10р. представник позивача не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду від 01.12.09р.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій” підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства Зазначені положення узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 148 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.148 ЦК України порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ, а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).
Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У ч.1 ст. 66 та у ст.139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.
Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено можливість переоцінки балансової вартості для таких категорій активів товариства, як основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові і поточні активи (ч.ч.5,6) п.3.7 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" №04-5/14 від 28.12.07р. із змінами та доповненнями).
Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що вартість частки учасника товариства з обмеженою відповідальністю при виході його з товариства, має бути обрахована у грошовій формі та мати певний грошовий еквівалент.
Звертаючись з позовом до місцевого господарського суду, позивач - ОСОБА_4, просила суд зобов'язати відповідача виплатити їй вартість частини майна товариства, пропорційно частці у статутному (складеному ) капіталі ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій”. При цьому вона не визначила та не вказала в позовній заяві суму коштів, яка підлягає виплаті на її користь. Тобто, не визначила предмет спору, а відповідно і обсяг прав та обов'язків сторін у справі.
Між тим, з матеріалів справи, тексту апеляційної скарги та пояснень представників сторін в судових засіданнях апеляційної інстанції вбачається, що ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станційне не заперечує проти права учасника - ОСОБА_4 вийти із товариства та отримати частку вартості майна, пропорційну її частці в статутному капіталі товариства.
Тобто, суперечка поміж сторонами точиться не стосовно визнання або оспорювання відповідачем права позивача на реалізацію наданих їй законом корпоративних прав, а стосовно саме грошового виразу частки майна, належної ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій”. Однак ані позивач, ані відповідач обрахувати та назвати цю грошову суму не змогли.
Відтак, судова колегія вважає, що у даному випадку не вбачається будь-яких порушень відповідачем охоронюваних законом корпоративних прав та інтересів позивача, та доходить висновку, що предмет спору поміж сторонами відсутній.
Однак місцевий господарський суд зазначені обставини, в порушення приписів статей 4-7, 43 ГПК України, не з'ясував та припустився порушень норм процесуального права, що призвело до необгрунтованого вирішення судом першої інстанції безпредметного спору по суті.
Відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Пунктом 3 ст.103 ГПК України апеляційній інстанції надано право за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) скасувати рішення суду повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.
Зважаючи на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення місцевого господарського суду, як прийняте з порушенням норм процесуального права, залишатись чинним та підлягає скасуванню, а провадження у справі - припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.
Керуючись п.1-1 ст.80, ст.ст.85, 103-105Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ТОВ “Одеське об'єднання автобусних станцій” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 01.12.09р. у справі №30/205-08-4110 - скасувати.
Провадження у справі припинити.
Головуючий суддя Єрмілов Г.А.
Суддя Воронюк О.Л.
Суддя Лашин В.В.
Постанова підписана____________