79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
03.02.10 Справа № 6/112-2022
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Кордюк Г.Т.
суддів: Давид Л.Л.
Мурська Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м.Тернопіль №45 від 30.12.2009р.
на рішення господарського суду Тернопільської області від 18.12.2009 р.
у справі № 6/112-2022
за позовом ТзОВ «Стелла Пак Україна», м.Луцьк.
до Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м.Тернопіль.
про стягнення 14347,31 грн. боргу , 284,48 грн. пені.
За участю представників сторін:
від позивача- не з»явився.
від відповідача- не з»явився.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.12.2009 р. у справі № 6/112-2022 (суддя Шумський І.П.) позовні вимоги ТзОВ «Стелла Пак Україна», м.Луцьк задоволено, стягнено з Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м.Тернопіль 14347,31 грн. боргу за поставлений товар, 284,48 грн. пені, відшкодовано судові витрати.
Суд мотивував рішення тим, що відповідач свої зобов»язання по договору щодо оплати за отриманий товар вчасно не виконав, а тому сума боргу підлягає стягненню в примусовому порядку.
За несвоєчасне виконання грошового зобов»язання, на підставі умов договору (п.6.1) та приписів ст.ст.546-549 ЦК України, ст.ст.231,232 ГК України, ст.ст.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» з відповідача підлягає стягненню пеня.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог відповідач покликається, що:
- господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, судом розглянуто справу за відсутності представника відповідача;
- договір зі сторони ПП «Продторг-Тернопіль», підписаний особою, посадове становище якої не встановлено, також немає доказів, які б свідчили про те, що дана особа діяла від імені підприємства на основі довіреності, тому договір є нечинним, оскільки порядок його укладення суперечить чинному законодавству;
- між сторонами у справі існують певні зобов»язання, оскільки ТзОВ «Стелла Пак Україна»поставило певну кількість товару ПП «Продторг Тернопіль», проте в матеріалах справи немає жодних доказів, які б підтверджували настання кінцевого терміну, що до виконання зобов»язання по оплаті за продукцію, а отже нарахування пені є безпідставним.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми даної статті вбачається, що питання чи перешкоджають певні обставини розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.
Львівський апеляційний господарський суд звертає увагу, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, представники сторін участі в судовому засіданні не прийняли, причин неявки не повідомлено, зокрема відповідачем не надано жодних доказів про погашення заборгованості та не зазначено про можливість їх надання в майбутньому, позивачем вимоги ухвали суду не виконано, відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Окрім того, суд вважає, що матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а брати участь в судових засіданнях є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи, що явка сторін не визнавалася обов'язковою, суд розглядає справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Львівським апеляційним господарським судом встановлено:
19 червня 2009р. між ТОВ «Стелла Пак Україна»та ПП «Продторг-Тернопіль» укладено договір на поставку товарів №19/06, за умовами якого постачальник (позивач) зобов»язувався поставляти побутові товари, а покупець (відповідач) брав на себе зобов»язання приймати товар та оплачувати його на протязі 21 дня із дати отримання.
На виконання умов договору, по видатковим накладних №№РН-0000796 від 22 червня 2009 року, РН-0000927 від 15 липня 2009 року, ПП «Продторг-Тернопіль»отримано від позивача товарно-матеріальні цінності на загальну суму 14847,31 грн.
Зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, інших недоліків, від покупця не надходило.
Відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 500 грн., заборгувавши станом на день розгляду справи 14347,31 грн.
За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивачем правомірно, відповідно ст.625 ЦК України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та умов договору, нараховано 284,48 грн. пені.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняте в ній судове рішення, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Згідно ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Обов”язок належного виконання зобов”язання встановлений ч.1 ст.193 ГК України.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов”язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором поставки, одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).
Покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов”язанні встановлений строк
(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно преамбули Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, які належать сплаті кредиторові.
Враховуючи вимоги закону та укладеного між сторонами договору щодо обов»язкового виконання сторонами своїх зобов»язань, недопущення односторонньої відмови від умов договору, відповідальності сторін за порушення виконання зобов»язання та відсутності підстав від звільнення відповідальності за неможливість виконання зобов»язань, на момент розгляду спору суму заборгованості не погашено, тобто оплату в зазначений термін, який обумовлений договором, не здійснено, позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та правомірно прийнято рішення місцевим господарським судом про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги судом відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи, умовами договору, частковою оплатою, оскільки за умовами договору покупець (відповідач) брав на себе зобов»язання приймати товар та оплачувати його на протязі 21 дня із дати отримання. Крім того, оскільки розгляд справи судом відкладався, відповідач не був позбавлений можливості скористатись своїм процесуальним правом щодо ознайомлення з матеріалами справи та направити на адресу суду свої доводи та заперечення чи додаткові докази по справі, тобто суд звертає увагу, що господарським судом сторонам були забезпечені рівні умови для надання необхідних доказів шляхом відкладення розгляду справи, проте, відповідачем не надано жодних доказів.
З матеріалів справи вбачається, що договір, підписаний сторонами та скріплений відтисками їх круглих печаток, в порушення умов якого відповідач свого обов'язку щодо оплати товару не виконав, допустивши заборгованість перед позивачем. Відсутність повноважень у особи на підписання договору відповідач не обґрунтував, договір зі сторони ПП «Продторг-Тернопіль»підписано директором Спяк П.С., який діє на підставі статуту, отримання товару по накладних, які містяться в справі підтверджено печатками підприємства, договором (п.2.2) сторони погодили термін оплати -відтер мінування 21 календарний день, які враховано кредитором при нарахуванні пені за прострочення оплати.
Оскаржуване рішення господарського суду Тернопільської області відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи змін оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1.Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.12.2009 р. у справі № 6/112-2022 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м.Тернопіль без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена
в касаційному порядку.
3.Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської області.
Головуючий-суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Мурська Х.В.