79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
03.02.10 Справа № 9/144
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Мурської Х.В.
суддів Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.
при секретарі судового засідання Куцик -Трускавецькій О.Б.
розглянув матеріали апеляційної скарги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Тернопіль, без номера та без дати
на рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 року
у справі № 9/144, суддя Данко Л.С.,
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Тернопіль
до Дочірнього підприємства «МП Україна»компанії «МП Льогер А/С»(Данія), смт. Новий Яричів
про стягнення боргу,
за участю представників
від позивача - ОСОБА_3 -СПД, ОСОБА_4 -представник;
від відповідача -ОСОБА_5 -адвокат.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 року у справі № 9/144 позов Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 задоволено частково. З рахунку Дочірнього підприємства «МП Україна»компанії «МП Льогер А/С»(Данія) на користь позивача стягнуто 53 429 грн. 89 коп. - основного боргу, 1 000 грн. 00 коп. - пені, 1 500 грн. 00 коп. -інфляційних втрат, 500 грн. 00 коп. -3% річних, 807,48 грн. - державного мита та 97 грн. 53 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог -відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю та підставністю вимог позивача. Так, місцевий господарський суд встановивши факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за поставлений позивачем товар згідно укладеного договору, дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 53 429 грн. 89 коп. - основного боргу, 1 000 грн. 00 коп. - пені, 1 500 грн. 00 коп. -інфляційних втрат, 500 грн. 00 коп. -3% річних в примусовому порядку. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 10 804, 71 грн. інфляційних, 2 020, 76 грн. 3% річних та 11 493 грн. пені місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що відповідач знаходиться в скрутному матеріальному становищі. Крім того, судом зазначено, що Позивач поставляв відповідачу товар за цінами, вищими від ринкових на 40%. Оскільки, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором складає 85%, тому незначне, хоч і неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, на переконання суду, не завдало позивачу значних збитків. З врахуванням майнового стану сторін, покликаючись на норми ст. ст. 219, 233 ГК України, 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог СПД ОСОБА_3.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з рахунку відповідача інфляційних, річних та пені, нарахованих за весь час прострочення виконання зобов'язань та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному об'ємі, мотивуючи свої доводи тим, зокрема, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам права.
В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак його представник в судовому засіданні заперечив проти доводів скаржника, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 10 804, 71 грн. інфляційних, 2 020, 76 грн. 3% річних та 1500 грн. основного боргу, з огляду на наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 09 червня 2008 року між сторонами у справі було укладено договір № 01-К/06-2008р. та Додаток № 1 до договору № 01-К/06-2008 «Специфікація».
Відповідно до умов договору позивач (Продавець) зобов'язався передати відповідачу (Покупцю), а покупець прийняти та оплатити на умовах договору товар: пиловник дубовий, 1-го, 2-го та 3-го сорту за ціною, діаметром, визначеною у додатку № 1 до даного договору - специфікації, який є невід'ємною частиною договору (п. 1.1., п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору орієнтовна ціна договору складає 500 000,00 грн. Остаточна сума договору визначається згідно фактичних накладних до договору, що є його невід'ємними частинами.
Товар поступає від продавця до покупця узгодженими партіями про що складається накладна на передачу товару ( п. 2.3. договору).
Пунктом 2.4. договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за фактично поставлену партію товару у строк не більше 5 банківських днів з дати такої поставки.
На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв товар (половник дубовий) на загальну суму 319 298 грн. 45 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 22 від 04.09.08р., № 21 від 29.08.08р., № 20 від 28.08.2008р., № 019 від 30.08.08р., № 018 від 11.07.08р., № 05 від 30.06.08р. та № 04 від 18.06.08р. (а.с.15-21).
За поставлений товар відповідач розрахувався частково, заборгувавши позивачу 54 929,89 грн.
15 січня 2009р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 15/01 погасити заборгованість в розмірі 54 929,89 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з рахунку ДП «МП Україна»компанії «МП Льогер А/С»54 929 грн. 89 коп. основного боргу, 2 674, 95 грн. 3% річних, 12 304, 71 грн. інфляційних та 13 152, 04 грн. пені (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 21.10.2009р., а.с. 107).
Приймаючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд провів перерахунок річних та інфляційних та дійшов висновку про те, що інфляційні позивачем нараховані вірно, а розмір річних складає 2 520, 76 грн., а не 2 674,95 грн. При цьому, місцевий господарський суд вказав, що позивачем при нарахуванні трьох процентів річних не враховано п. 2.4 договору, відповідно до якого покупець здійснює оплату за фактично поставлену партію товару у строк не більше 5 банківських днів з дати такої поставки.
Водночас, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10 804, 71 грн. інфляційних та 2 020, 76 грн. 3% річних.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань не завдало позивачу значних збитків. Тому, з врахуванням майнового стану сторін та ступеня виконання відповідачем зобов'язань за договором (85%), покликаючись на норми ст. ст. 219, 233 ГК України, 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій. Відповідно, з заявлених до стягнення 2 674, 95 грн. 3% річних судом стягнуто 500 грн., з 12 304, 71 грн. інфляційних -1 500 грн., з 13 152, 04 грн. пені -1 000 грн.
Однак, судова колегія не погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення річних та інфляційних, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов' язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто стаття 625 Цивільного кодексу України не відносить інфляційні та річні нарахування до штрафних санкцій та не обмежує їх нарахування певним строком, а містить норму, яка зобов'язує боржника виконати взяті на себе зобов'язання зі сплатою інфляційних та 3-х % річних, якщо інше не встановлено договором.
За прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано відповідачу три проценти річних від простроченої суми та втрат від інфляції за період з 24.06.2008 р. по 30.07.2009р. (з врахуванням сум та дат часткової проплати боргу), які згідно його розрахунку складають відповідно 2674,95 грн. та 12304,71 грн. (а.с. 107).
Однак, з врахуванням того, що при нарахуванні трьох процентів річних позивачем не враховано п. 2.4 договору (відстрочка виконання зобов'язання 5 днів), стягненню з рахунку відповідача підлягає 2 520, 76 грн. річних, а не 2 674,95 грн. та 12 304,71 грн. інфляційних.
Таким чином, доводи відповідача та висновки місцевого господарського суду щодо зменшення розміру інфляційних та річних нарахувань є такими, що не грунтуются на нормах цивільного та господарського законодавства України, а тому рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 10 804, 71 грн. інфляційних та 2 020, 76 грн. 3% річних підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені судова колегія зазначає наступне.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 152 грн. 04 коп., нараховану відповідно до пункту 4.2. договору, з врахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»в редакції Закону України від 10.01.2002р. № 2921-111.
Провівши перерахунок пені, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що розмір пені складає 12 493 грн. 00 коп. При цьому, судом зазначено, що позивачем пеня нарахована за період з 24.06.2008р. по 24.12.2008р. у сумі 13152,04 грн. з наступного дня після здійснення поставки кожної партії товару, а не з урахуванням оплати за фактично поставлену партію товару у строк не більше 5 банківських днів з дати такої поставки, як це передбачено у п. 2.4. договору.
Однак, з врахуванням майнового стану відповідача та ступеня виконання останнім зобов'язань за договором (85%), місцевий господарський суд, відповідно до вимог п. 3 ст. 83 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, зменшивши розмір заявленої до стягнення пені до 1 000 грн.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При вирішенні питання про зменшення розміру пені, місцевий господарський суд врахував фінансово - збитковий стан підприємства, зокрема, спад виробництва, зниження обсягів виготовленої та реалізованої продукції, аж до зупинення виробництва, в підтвердження якого відповідачем було надано довідки про стан виробництва, Баланс станом на 31 грудня 2008р. (Форма 1) та Звіти про фінансові результати за 2008 рік (Форми № 2), в т.ч. Звіт про фінансові результати станом на 23.07.2009р., Звіти з праці (Форми № 1-ПВ) за січень-грудень 2008р., січень-листопад 2008р., січень-жовтень 2008р., січень-вересень 2008р., станом на січень 2009р., за січень-лютий 2009р., за січень-березень 09р., за січень-квітень 09р., за січень-травень 09р., за січень-червень 09р., за січень-липень 09р.
Пунктом 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/293 від 29.04.94 р. «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Таким чином, місцевий господарський суд, при прийнятті рішення щодо зменшення розміру пені повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку, як доводам позивача так і запереченням відповідача, взяв до уваги фінансовий стан відповідача, ступінь виконання зобов'язання, виключність обставин і обґрунтовано на підставі ст. 33 ГПК України, п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України зменшив розмір пені, тому в цій частині судова колегія не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Щодо стягнення основного боргу судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
Станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача складала 54 929 грн. 89 коп.
В процесі розгляду справи, 15 вересня 2009р. відповідач частково погасив основний борг, перерахувавши позивачу 1 500 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1217 від 15.09.2009р. та не заперечується скаржником.
Заявою про уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути з рахунку відповідача 54 929 грн. 89 коп. основного боргу. Однак, суд, з врахуванням часткової оплати боргу, правомірно дійшов висновку про стягнення основного боргу в розмірі 53 429 грн. 89 коп. (54929,89 грн. -1500,00 грн.), відмовивши в стягненні решти.
Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, місцевому господарському суду слід було припинити провадження у справі в частині стягнення 1500 грн. основного боргу, а не відмовляти у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з рахунку відповідача 53 429 грн. 89 коп. основного боргу та 1 000 грн., а тому в цій частині судове рішення слід залишити без змін, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 10 804, 71 грн. інфляційних, 2 020, 76 грн. 3% річних та 1500 грн. основного боргу з вище викладених підстав.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105, 107 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 року у справі № 9/144 скасувати в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та 1500 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з рахунку Дочірнього підприємства «МП Україна»компанії «МП Льогер А/С»(Данія) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 12 304, 71 грн. -інфляційних втрат та 2 520, 76 грн. 3% річних. В частині стягнення 1500 грн. основного боргу провадження у справі припинити. В решті судове рішення залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
3. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.
Головуючий-суддя Мурська Х.В.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кордюк Г.Т.