01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 39/362
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Тараненко Н.Л. - дов. б/н від 08.02.2010р.;
від відповідача: Зінченко І.М. - дов. б/н від 12.01.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Спецмонтаж-07"
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.11.2009
у справі № 39/362 (суддя
за позовом ТОВ "НТБ Плюс"
до ТОВ "Спецмонтаж-07"
про стягнення 493644,13 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07” (далі - відповідач) заборгованості у розмірі 493 644,13 грн. (з них: 378 064,79 грн. - основний борг, 45 655,75 грн. - пеня, 57 566,83 грн. - індекс інфляції, 12 356,76 грн. - 3% річних), яка виникла внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати вартості поставленого йому позивачем товару.
Відповідач відзиву на позов не надав, однак в усних поясненнях, наданих суду першої інстанції, проти позовних вимог заперечував, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позову.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 378 064,79 грн. основного боргу, 1 274,03 грн. 3% річних, 3 793,39 грн. державного мита та 181,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 скасувати та залишити позов без розгляду.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. при цьому відповідач наголошував на тому, що до створення Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07”, його засновники, громадяни Корецький О.О. та Лапіцький Є.Л., знаходилися в складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” з частками у статутному капіталі товариства в розмірі по 10% кожен і обіймали посади заступника директора сантехнічного відділу і заступника директора електромонтажного відділу, яким були підзвітні певні товарно-матеріальні цінності товариства. В результаті корпоративного конфлікту, громадяни Корецький О.О. та Лапіцький Є. Л. прийняли рішення вийти зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” і створити власне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07”.
У відповідності до вимог Закону України „Про господарські товариства”, між Корецьким О.О., Лапіцьким Є.Л. та засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” була досягнута домовленість про те, що при виході зі складу учасників товариства вищеназвані особи поступляться своїми частками у статутному капіталі самому товариству без будь-яких претензій матеріального і фінансового характеру, а товариство в свою чергу передасть підзвітні їм (новоствореному підприємству - Товариству з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07”) товарно-матеріальні цінності Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” на загальну суму в розмірі 378 064,79 грн. для реалізації в рахунок виплат як учасникам, що вибули. Відповідач прийняв зазначені в позові товарно-матеріальні цінності, але реалізувати їх не вдалось, у зв'язку з економічною кризою, що склалася на ринку України. Як станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і на час перегляду справи в апеляційному суді товар зберігається на орендованому відповідачем складі.
З урахуванням вищенаведеного, відповідач стверджує, що між сторонами у справі виникли позадоговірні відносини на підставі видаткових накладних, які самі по собі не встановлюють прав і обов'язків сторін, а лише констатують якийсь визначений факт, в даному випадку - передачу товару. На думку відповідача, оплата за поставлений позивачем товар взагалі не передбачалась, оскільки товарно-матеріальні цінності передавались в рахунок вартості частини майна товариства, пропорційної частці у статутному капіталі, яка виплачується при виході учасника. Окрім того, відповідач звертався до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про зобов'язання позивача прийняти товар, але суд першої інстанції повернув зустрічну позовну заяву без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2010р.
08.02.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: заяви основного засновника Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” Кулінченка В.В. та довідки Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07” про наявність на складі товарно-матеріальних цінностей, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС”, мотивоване тим, що основний засновник Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” виявив бажання підтвердити факт досягнення домовленості лише після винесення судом рішення.
Надані відповідачем докази були залучені апеляційним судом до матеріалів справи, але самі докази при розгляді справи до уваги не приймались, оскільки відповідачем не доведено обставини, що об'єктивно перешкоджали йому подати ці докази місцевому господарському суду для дослідження до прийняття оскаржуваного рішення.
09.02.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні 09.02.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 скасувати та залишити позов без розгляду.
Представник заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
В березні 2008 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 378 064,79 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000003 від 03.03.2008р., №РН-0000006 від 03.03.2008р., №ЛНА-000001 від 31.03.2008р., №ЛНА-000002 від 31.03.2008р., рахунками-фактури №СФ-0000004 від 27.02.2008р., №СФ-0000008 від 28.02.2008р., довіреностями №508703 серії ЯПА від 27.02.2008р., №508704 серії ЯПА від 28.02.2008р., №508706 серії ЯЛА від 31.03.2008р., №508707 серії ЯПА від 31.03.2008р., актами №ЛНА-000001 від 31.03.2008р., №ЛНА-000002 від 31.03.2008р. (копії названих документів наявні в матеріалах справи, том справи - 1, аркуші справи - 10-26).
Оскільки відповідач не здійснив розрахунок за поставлений товар, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями, в яких вимагав сплатити борг. Однак заборгованість відповідачем погашена не була (том справи -1, аркуші справи - 32, 51-58).
В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 07.08.2008р., підписаний сторонами, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 378 064,79 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 27).
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних.
Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними в частині стягнення з відповідача на користь позивача 378 064,79 грн. основного боргу та 1 274,03 грн. 3% річних. В задоволенні решти вимог було відмовлено, посиланням на наступні обставини.
Відповідно до ч.2 ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Оскільки місцевим господарським судом було встановлено, що основне зобов'язання про поставку товару виникло між сторонами на підставі усного правочину, а правочин у письмовій формі щодо основного зобов'язання та забезпечення його виконання неустойкою (зокрема, пенею) між сторонами по справі не укладався, суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені за період з 29.08.2008р. по 28.02.2009р.
Відносно вимог про стягнення з відповідача 3% річних, суд першої інстанції зазначав, що останні підлягають задоволенню лише в сумі 1274,03 грн. за період з 21.08.2009р. по 30.09.2009р., оскільки при здійсненні розрахунку позивачем невірно визначено початок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача. З аналогічних підстав було відмовлено в задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні суду, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.
В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
В ст. ст. 202 , 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В ході судового розгляду було встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 378 064,79 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками-фактури, довіреностями та актами. Однак, відповідач не сплатив вартість поставленого йому товару, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем у сумі 378 064,79 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між сторонами від 07.08.2008р.
У відповідності до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями, однак докази надіслання на адресу відповідача надані лише по претензії вих. №56 від 10.08.2009р., а саме фіскальний чек №9818 від 12.08.2009р. (отримана відповідачем 13.08.2009р.). Таким чином, відповідач повинен був сплатити заборгованість протягом семи днів з дати отримання претензії позивача з вимогою погасити борг, а саме до 20.08.2009р. включно.
Однак, звернення позивача були залишені відповідачем без реагування, заборгованість погашена не була.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що спірний товар був йому переданий в рахунок виплат учасникам товариства, що вибули (Корецькому О.О. та Лапіцькому Є.Л.) не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.
Питання про вихід Корецького О.О. та Лапіцького Є.Л. зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” і проведення розрахунків з ними розглядалось на загальних зборах учасників товариства в липні 2008 року, що підтверджується протоколом від 18.07.2008р. №2 (копія наявна в матеріалах справи). З названого протоколу вбачається, що учасники товариства вирішили вивести зі складу учасників товариства Корецького О.О. і Лапіцького Є.Л. та виплатити учасникам належні їм частки. При цьому жодного посилання на те, що виплата часток буде здійснюватись шляхом надання якогось товару (продукції) в протоколі немає. Окрім того, спірний товар було отримано відповідачем в березні 2008 року, тоді як заяви про вихід зі складу учасників товариства розглядались в липні 2008 року, тобто через чотири місяці після отримання відповідачем товару. В матеріалах справи також наявні нотаріально засвідчені заяви Корецького О.О. і Лапіцького Є.Л. від 18.07.2008р. про відсутність у названих осіб будь-яких претензій майнового та фінансового характеру до інших учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „НТБ ПЛЮС” (позивача).
Таким чином, твердження відповідача про те, що товар був переданий йому безоплатно, в рахунок виплат учасникам товариства спростовують доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого товару у загальному розмірі 378 064,79 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Відносно решти позовних вимог, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про невірне визначення позивачем дати, з якої розпочалось прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача, а також необґрунтованості вимог про стягнення пені за порушення договірних зобов'язань за відсутності письмового застереження про це на дату поставки товару, тобто при укладанні договору в спрощеній формі шляхом обміну документами.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Окрім того, в апеляційній скарзі відповідач просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 та залишити позов без розгляду, однак жодної підстави, яка б зумовлювала залишення позову без розгляду у відповідності до вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України відповідач не навів.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж-07” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. у справі №39/362 - без змін.
2. Матеріали справи №39/362 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
12.02.10 (відправлено)