01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 53/504
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1- пред за дов. № б/н від 25.09.2009 р.;
від відповідача - ОСОБА_2 - пред. за дов. № б/н від 08.09.2009;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2009
у справі № 53/504 (суддя
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 280044,09 грн.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором - заявкою № 02/09-16 від 02.09.2008 року в розмірі 280044,09 грн., в тому числі 254200,00 грн. - основний борг, 5076,27 грн. - 3 % річних, 21784,94 грн. збитки від інфляції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. у справі № 53/504 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 основний борг в сумі 254200,00 грн., 3 % річних в сумі 5076,27 грн., 21098,00 грн. - збитки від інфляції, а також 2803,75 грн. - витрат по сплаті державного мита та 235,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскаржуване рішення мотивоване тим, що факт надання транспортно-експедиційних послуг за договором - заявкою № 02/09-16 від 02.09.2008 року підтверджується належним чином завіреною копією акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року. При цьому акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договір - заявка № 02/09-16 від 02.09.2008 року, які підписані сторонами за допомогою засобів факсимільного зв'язку, визнані судом першої інстанції, як належні докази. З огляду на те, що відповідач в порушення умов договору-заявки не виконав своїх зобов'язань та не здійснив оплату за надані транспортно-експедиційні послуги, суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. у справі № 53/504 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, і не відповідають в повній мірі обставинам справи. Зокрема, апелянт відзначає, що надані позивачем докази (акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договір - заявка № 02/09-16 від 02.09.2008 року) не є належними в розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оригінали зазначених доказів позивачем не надані, а факт надсилання факсимільним зв'язком зазначених документів не підтверджений, оскільки відсутні будь-які відмітки про час, дату та абонента отримання. За переконанням відповідача належними доказами є товарно-транспортна накладна, дорожні листи та рахунок за виконані перевезення, проте зазначені докази позивачем не надані. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не було своєчасно надіслано претензію у відповідності до статей 159, 164, 165 Статут автомобільного транспорту УРСР.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2009 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2009 р.
Позивач в судове засідання 08.12.2009 року не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, в зв'язку з хворобою позивача. Враховуючи те, що відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня, а також приймаючи до уваги норми, які встановлені ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР), колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення клопотання позивача та відкладення розгляду скарги.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 р. та 12.01.2010 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з неподанням позивачем витребуваних доказів та витребовуванням від підприємств та організацій, які не приймали участь у справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 від 13.01.2010 р. № 53/504 було продовжено строк розгляду справи на один місяць.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.02.2010 р. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. у справі № 53/504 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2010 р. просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 02.11.2009 р. № 53/504 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судове рішення цим вимогам не відповідає з огляду на наступне.
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (експедитором) 02.09.2008 р. було направлено Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_3 (замовнику) факсимільним способом проект договору-заявки на відвантаження вантажу автомобільним транспортом № 02/09-16 від 02.09.2008 року, за умовами якого експедитор в період з 22.09.2008 року по 09.12.2008 року зобов'язувався за плату та рахунок замовника виконати та організувати визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Відповідно до п. 9 договору-заявки його факсокопія має силу оригіналу.
Місцевий господарський суд, керуючись положеннями, визначеними ст. 207 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України, визнав укладеним договір-заявку на відвантаження вантажу автомобільним транспортом № 02/09-16 від 02.09.2008 року у спрощений спосіб, а саме за допомогою факсимільного зв'язку, та відповідно дійшов висновку, що даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що рішення господарського суду не може вважатись таким, що ґрунтується на вимогах закону, оскільки обставини, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними.
Зокрема, як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 року відповідач заперечує факт укладання факсимільним зв'язком договору-заявки на відвантаження вантажу автомобільним транспортом № 02/09-16 від 02.09.2008 року.
Апеляційною інстанцією встановлено, що судом першої інстанції оскаржуване рішення прийнято лише на підставі наявних в матеріалах справи ксерокопій факсокопій документів (акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договору - заявки № 02/09-16 від 02.09.2008 року).
Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
В якості доказу укладання договору позивачем до позовної заяви долучена ксерокопія з факсокопії договору заявки № 02/09-16 від 02.09.2008 року.
Згідно ч. 1 ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2009 року та 08.12.2009 року було зобов'язано позивача надати оригінали факсограм, які були передані відповідачем позивачу факсимільним зв'язком, та з яких були зроблені ксерокопії документів (акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договір - заявка № 02/09-16 від 02.09.2008 року), що долучені позивачем до матеріалів справи.
Позивач вимоги ухвали суду не виконав витребувані документи не надав, зокрема, договір, який був отриманий позивачем від відповідача за допомогою факсимільного зв'язку суду не наданий, наявна в матеріалах копія не містить жодних ознак того, що даний документ був переданий факсимільним зв'язком.
При цьому розшифровки за телефонним номером 5-45-54 за період з 01.09.2008 року по 31.12.2008 року також помилково були прийняті місцевим господарським судом як докази укладання договору, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, зі змісту вказаних розшифровок не вбачається, що саме відповідачем позивачу надсилались акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договір - заявка № 02/09-16 від 02.09.2008 року.
Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно частини 3 статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази досягнення між сторонами згоди щодо підписання договору - заявки № 02/09-16 від 02.09.2008 року в порядку, визначеному ч. 3 ст. 207 ЦК України.
Колегія суддів враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги відтворення підпису сторін шляхом копіювання за відсутності законодавчо передбачених випадків та згоди на зазначене між сторонами, дійшла висновку що факт укладання договору - заявки № 02/09-16 від 02.09.2008 року за допомогою факсимільного засобу зв'язку позивачем не доведений. При цьому судом враховано, що на вимогу суду позивачем не надані оригінали факсограм, які були передані відповідачем позивачу, та з яких були зроблені копії документів (акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 16 від 09.12.2008 року та договір - заявка № 02/09-16 від 02.09.2008 року).
Водночас, відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Колегія суддів вважає, що в разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України.
Вказана норма передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегією суддів встановлено, що в даному випадку мали здійснюватись послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України. Відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997 р. та Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 07.08.1996 р. N 228/253, виконання положень якої є обов'язковим всіма суб'єктами підприємницької діяльності установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування, форми власності, які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом або для яких виконуються такі перевезення, надання такого роду послуг можливе лише за наявності первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, подорожнього листа вантажного автомобіля - типова форма N 2 (що діє у межах України), товарно-транспортної накладної - типова форма N 1-ТН та талону замовника - типова форма N 1-ТЗ (при роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг).
Відповідно до п.п. 11.3, 11.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2009 року, 08.12.2009 року та 12.01.2010 року було зобов'язано позивача надати первинну транспортну документацію для перевезення вантажів автомобільним транспортом. Позивач зазначені докази не надав, як і не зазначив поважні причини неподання витребуваних судом документів.
Позивачем надані копії листів Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестагросервіс", Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства "Рутенія-М", Приватного орендного підприємства "Зоря", які адресовані позивачу та містять інформацію про те, що в період з 15.10.2008 року по 15.11.2008 року ОСОБА_3 здійснював організацію перевезень продукції за замовленням вищевказаних осіб. Суд апеляційної інстанції відзначає, що дані листи не є належними доказами, які підтверджують факт здійснення послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до частин 1,4 статті 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.
У відповідності до статті 38 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 р. було зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестагросервіс", Приватне сільськогосподарське виробниче підприємство "Рутенія-М", Приватне орендне підприємство "Зоря" надати суду належним чином завірені копії документів на перевезення вантажів - товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, які підтверджують факт здійснення та організацію перевезень Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за замовленням відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
В зв'язку з тим, що надані позивачем копії листів не містять жодної інформації щодо місцезнаходження вказаних юридичних осіб, колегія суддів уповноважила представника позивача на одержання витребуваних судом доказів. Витребувані судом апеляційної інстанції додаткові докази не були надані з невідомих причин.
Позивачем для долучення до матеріалів справи надані копії договорів-заявок, які укладені між ним та іншими контрагентами щодо надання експедиторських послуг, а також копії товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт здійснення перевезень вантажу ТОВ "Лідер-Ніко" та ПП ОСОБА_6 Зазначені докази не приймаються судом до уваги, оскільки не підверджують факт здійснення та організації перевезень позивачем за замовленням відповідача.
Таким чином, колегія суддів відзначає, що в розумінні ст. 34 ГПК України позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт здійснення та організації перевезень за замовленням відповідача, не доведено факту існування між ним та відповідачем договірних відносин щодо надання транспортно-експедиційних послуг. При цьому, відсутність саме цих основних документів унеможливлює надання іншим побічним доказам юридичної сили. З огляду на недоведення позивачем факту надання транспортно-експедиційних послуг, а відповідно підстав для стягнення з відповідача заборгованості, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо безпідставності позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 пп. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), та є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 року у справі № 53/504 - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відповідності до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2009 року у справі № 53/504 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (04210, АДРЕСА_1 код НОМЕР_2) - 1401,88 грн. державного мита з апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.
5. Матеріали справи № 53/504 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
12.02.10 (відправлено)