01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2010 № 11/302
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інститут проектування об"єктів дорожнього господарства"
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2009
у справі № 11/302 (суддя
за позовом ТОВ "Інститут проектування об"єктів дорожнього господарства"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"
про визнання недійсним п.3.4.1 договору фінансового лізингу
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі № 11/302 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Інститут проектування об'єктів дорожнього господарства” до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” про визнання недійсним пункту 3.4.1 договору фінансового лізингу відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі № 11/302, Товариство з обмеженою відповідальністю „Інститут проектування об'єктів дорожнього господарства” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким визнати недійсним пункт 3.4.1. договору фінансового лізингу № 080915-193/фл-ю-а від 15.09.2008.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що прийняте рішення підлягає скасуванню внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають занесення для справи, які господарський суд визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що Господарським судом міста Києва не було прийнято до уваги, що оспорюваний пункт було укладено внаслідок того, що відповідач умисно ввів в оману представника позивача; а також під впливом помилки; зміст пункту 3.4.1 Договору фінансового лізингу не було спрямовано на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків сторін, у зв'язку з чим він не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач не отримував від відповідача довідки банку, вказаної в оспорюваному пункті, а тому пункт 3.4.1. слід визнати недійсним.
В судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що у матеріалах справи є докази належного повідомлення сторін про час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами справи без участі представників сторін.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Інститут проектування об'єктів дорожнього господарства” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” про визнання недійсним пункту 3.4.1 договору фінансового лізингу № 080915-193/фл-ю-а від 15.09.2008.
Позовні вимоги було мотивовано тим, що спірним пунктом передбачено, що курс гривні до одного долару США визначається за даними Банківської установи, оформленими нею відповідною довідкою. Лізингодавець письмово інформує Лізингоодержувача про такий курс протягом 3-х робочих днів з моменту фактичного проведення Банківською установою продажу (конвертацією в гривню) коштів в іноземній валюті (валютного курсу) та отримання довідки Банківської установи. До моменту отримання вищевказаної довідки банківської установи, розмір Ко прирівнюється до курсу гривні до долару США на дату укладення цього договору. Так як позивач не отримував у відповідача ніякої довідки, він не мав ніякої інформації стосовно кількості гривень, отриманих від продажу одного долара США. Позивач вважає, що підставою для визнання оспорюваного пункту договору недійсним є невідповідність його нормам законодавства, а саме статтям 192, 524 Цивільного кодексу України, приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 “Про удосконалення порядку формування цін”, а тому на підставі статей 203, 204, 217 Цивільного кодексу України оспорюваний пункт слід визнати недійсним.
У відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (відповідач) заперечив позовні вимоги повністю та зазначив, що оспорюваний пункт Договору повністю відповідає вимогам чинного законодавства (статтям 6, 524, 533 626, 627 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, статті 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”). Сторони при укладенні договору домовилися про застосування валютного коригування (еквіваленту) лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США згідно п. 3.4.1 - 3.4.5 Договору. Договір був підписаний сторонами без протоколу розбіжностей та позивач здійснював платежі з урахуванням коригування лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1 - 3.4.5 Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2008 між сторонами було укладено Договір № 080915-193/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (надалі - Договір), предметом якого є надання лізингодавцем (відповідач) в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу (позивач) предмету лізингу - автомобіль Ноndа СR-V RE7878J вартістю 240 097,00 грн. з ПДВ (далі - майно або предмет лізингу) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) та пунктів 3.4.1 - 3.4.5 Договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 Договору.
У пункті 3.4.1 Договору (оспорюваний пункт) сторони погодили, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим Договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу).
Сторони погодились, що вказаний курс гривні до одного долару США (кількість гривень отримана від продажу одного долару США) визначаться за даними банківської установи, оформленими нею відповідною довідкою.
Лізингодавець письмово інформує лізингоодержувача про такий курс протягом 3 робочих днів з моменту фактичного проведення банківською установою продажу (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту) та отримання довідки банківської установи.
До моменту отримання вищевказаної довідки банківської установи, розмір Ко (курсу гривні до одного долару США) прирівнюється до курсу гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривен еквівалентна одному долару США), встановленого Національним Банком України на дату укладення цього Договору.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 4 статті 202 Цивільного кодексу України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідності до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотні умови договору фінансового лізингу визначені у статті 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, при укладенні Договору позивач не заперечував проти умов Договору, зокрема п. 3.4.1. та протокол розбіжностей сторонами в порядку, визначеному статтею 181 Господарського кодексу України не складався та не підписувався.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 192, 524 Цивільного кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” від 18.12.1998 № 1998 і зазначає, що у Договорі чітко передбачено вартість майна гривні та у вартості майна немає імпортної складової.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” від 18.12.1998 № 1998 формування, встановлення та застосування суб'єктам підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національні грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Предметом лізингу є Автомобіль Ноndа СR-V RE7878J імпортного виробництва (Японія).
Відповідно до статті 7 Закону України „Про ціни і ціноутворення” ціни і тариф встановлюються вільно на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Положення чинного законодавства України не дають правових підстав вважати, що на послуги фінансового лізингу легкових автомобілів іноземного виробництва з комерційним підприємством (позивач лізингоодержувач) встановлено державне регулювання цін.
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, що кореспондується з нормою статті 192 Цивільного кодексу України, згідно якої законним платіжним засобом є грошова одиниця України - гривня.
Таким чином, сторонами у відповідності до норм чинного законодавства було погоджено умову договору про коригування зміни курсу гривні до долару США при визначенні ціни Договору.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач у позовній заяві посилався на те, що зміст оспорюваного пункту 3.4.1. Договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (пункт 1 статті 203 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний пункт Договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” о виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Отже, посилання позивача на неотримання від відповідача довідки та інформації стосовно кількості гривень, отриманих від продажу одного долару США банківською установою, а також питання щодо укладення додаткових угод до Договору у разі необхідності, є питаннями виконання договору, та не є підставою для визнання недійсним спірного пункту Договору.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що спірний пункт договору був укладений внаслідок обману з боку відповідача та помилки з боку позивача.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки (статті 229 Цивільного кодексу України) та під впливом обману (статті 230 Цивільного кодексу України) є самостійними підставами для визнання угоди недійсною як угод, укладених з вадами воли (пункт 3 статті 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не заявляв, а суд першої інстанції, відповідно, не розглядав вимоги про визнання спірного пункту договору недійсним на підставі статей 229, 230 Цивільного кодексу України, а тому вони не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, отже заперечення позивача з цього приводу, викладені в апеляційної скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі № 11/302 прийнято відповідно до законодавства, підстав для його зміни або скасування не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі № 11/302 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інститут проектування об'єктів дорожнього господарства” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі № 11/302 залишити без задоволення.
Матеріали справи № 11/302 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді